«Що зробили ви одному з менших цих, те Мені зробили…» Сучасних людей звинувачують у байдужості. Особливо молодь. Бог дав попрацювати кілька днів волонтером в Михайлівському. Тоді, коли здавалося, що все вже скінчилося, бійців, медиків, волонтерів треба було влаштувати на відпочинок, дати можливість прийняти душ, нагодувати, відправити додому. Дівчата в інфо-центрі, на кухні, на інших роботах по 10-12 годин на холоді «забезпечували тил»: здійснювали і приймали дзвінки, відповідали на питання, займалися організацією, іноді не маючи часу піти пообідати або просто попити чаю. Вони плакали над сюжетами про загиблих, які постійно транслювали по телевізору, не хотіли «світитися» на камери і на питання журналістів «Чому ви тут?» відповідали «А де ми мали бути? Ми не могли сидіти вдома, коли наших чоловіків вбивають». Не за гроші, не за славу, не за владу. Кращої нагороди не треба, ніж почути: «Дівчата, ви такі молодці, що мерзнете тут і допомагаєте» - від простих людей. «Ми недаремно за вас воюємо» - від самооборонців. Люди приносили з кухні каву, чай, гарячу їжу, воїни-афганці залишили шоколадку, хлопці з охорони попереджали занадто нервових відвідувачів «Не ображайте наших дівчат». Постійно телефонували і приходили люди з питанням: «Чим вам допомогти? Що привезти?» Не бізнесмени, не магнати, прості кияни. Постійно записувалися бажаючи прийняти до себе в дім потерпілих або просто втомлених людей. Запитували: «Я кілька днів тому дала свої контакти, чому ви нікого не прислали?» На «Дякуємо Вам» відповідали «Це ми вам дякуємо».

2 квітня 2014 року о 13:00 у Київській православній богословській академії відбудеться круглий стіл на тему “Проголошення автокефалії в Українській державі” (до 95-річниці “Закону про автокефалію” УНР від 1 січня 1919 р.).

Сьогодні, 27 вересня, о 15.00 год. у Львові на фасаді будинку на вул. Пісковій, 17 відбудеться відкриття пам`ятної таблиці першому Патріарху Київському і всієї Руси-України Мстиставу (Скрипнику). У відкритті візьмуть участь представники духовенства, громадських організацій, влади міста та області.
2011 року родина Патріарха Мстислава — Безотосна Зоя Андріївна, Скрипник Ярослав Степанович та Скрипник Софія Іванівна звернулись до влади міста з проханням встановити меморіальну таблицю на будинку, в якому Патріарх Мстислав завжди зупинявся та відпочивав під час своїх відвідин Львова. Розпорядженням № 533 від 13.10.2011 р. було надано дозвіл на проектування та встановлення погодженої таблиці. З цього моменту розпочалась робота над виготовленням макету таблиці, найкращий проект якої був запропонований скульптором Олегом Лесюком.

Святий благовірний князь Олександр Невський (у схимі Олексій) помер по дорозі з Орди у Городці, на Волзі, 14 листопада 1263 року, а 23 листопада 1263 був похований в соборній церкві Різдвяного монастиря міста Володимира. Шанування благовірного князя почалося одразу після його поховання, яке було ознаменоване дивом - святий сам простягнув руку на дозвільну молитву. Нетлінні мощі благовірного князя були відкриті перед Куликівської битвою в 1380 році, і тоді ж встановлено місцеве святкування. 30 серпня 1721 року було вирішено перенести мощі благовірного князя Олександра Невського з Володимира в новозасноване місто на берегах річки Неви Петербург.
Пам'ять - 6 грудня; перенесення мощей - 12 вересня (н.ст.).

Волинський літописець залишив нам опис зовнішності і характеру Володимира Васильковича: «Сей же благовірний князь Володимир на зріст був високий, у плечах великий, з лиця гарний, волосся мав жовте кучеряве, бороду стриг, і руки мав гарні, і ноги. Голос же в нього був низький і нижня губа дебела. Говорив він ясно [словами] зі [Святих] книг, тому що був філософ великий. І ловець він [був] умілий і хоробрий. [Був] він кроткий, смиренний, незлобивий, справедливий, не загребущий, не лживий, злодійство ненавидів, а пиття не пив [хмільного] зроду. Приязнь же він мав до всіх, а особливо ж до братів своїх, у хресному ж цілуванні стояв він по всій правді істинній, нелицемірній, і страху Божого сповнений. Особливо ж старався він про милостиню, [і] про монастирі подбав, ченців піддержуючи і всіх ігуменів з любов’ю приймаючи, і монастирі многі він спорудив. На весь [бо] церковний чин і на церковників одкрив був йому Бог серце і очі, і не затьмарював він ума свого п’янством, і кормителем він був ченцям, і черницям, і вбогим, і всякому стану він яко улюблений отець був.
Пам’ять благовірного князя Володимира Васильковича, як місцевошанованого Волинського краю, відзначається в день його упокоєння 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) грудня та в день Собору Волинських святих 10 (за ст. ст.) / 23 (за н. ст.) жовтня.

Спекотне серпневе сонце перекотилося далеко за полудень. Здавалося, розпечене повітря загусло і від того було важко рухатися. Проте косарі у полі жваво працювали, і скошене жито покірно стелилося на землю. У їхніх рухах зовсім не відчувалося ні млявості, ані сонливості. Певно, вояки, скучивши за звичною селянською працею, спішили надолужити втрачене у ці короткі дні, коли вийшли з лісів допомогти землякам зібрати збіжжя, - тому не відчували втоми. А десь далеко чувся розмірений і спокійний дзвін.
– А-го-гов, друже Камінний, - гукав хтось позаду жниварів. До високого кремезного женця прямував літній чоловік. – Друже Камінний, мабуть, треба завершувати. Дзвін уже кличе на святкову всенічну.

Благовірний князь Київський і наш першомученик Оскольд народився приблизно у 30-х роках ІХ ст. і був по прямій лінії нащадком роду києвичів – династії князівської, родоначальником якої був славний князь Кий, що заснував наше першопрестольне місто Київ. Про це ми довідуємося з давніх наших літописів та від польських хроністів – Яна Длугоша (ХV ст.) та Мацея Стрийковського (ХVI ст.). Вони ж, взявши до уваги давні руські літописи і джерела, які до нас не дійшли, встановили, що князь Оскольд був останнім правителем Руси із князівського роду києвичів. Походження його імені є досить давнім: від землеробського народу, що жив у Подніпров’ї і називав себе сколотами. Про них писав античний вчений Геродот.
Пам’ять благовірного князя Оскольда, святого першомученика Київського, відзначається в неділю 2-гу після П’ятидесятниці, у день Собору всіх святих, що в землі українській просяяли, як перехідне святкування.

Освячений Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату, що зібрався у Золотоверхій обителі Архістратига Божого Михаїла у м. Києві з нагоди 1025-ліття Хрещення Київської Руси-України, після старанного дослідження життя і мученицького подвигу Данила Братковського, знаходить нині вчасним канонізувати і приєднати до лику святих цього благовірного мужа – страстотерпця Волинського.
Мученик Данило Братковський був родовитим українським шляхтичем Брацлавського та Волинського воєводств і народився близько 1642 року. Рід Братковських, на відміну від інших, завжди міцно тримався Православ’я, не цурався своєї народності і був тісно пов’язаний із діяльністю Луцького православного Хрестовоздвиженського братства, яке провадило важку довготривалу боротьбу проти польсько-католицької експансії.
Пам’ять мученика Данила Братковського, страстотерпця Волинського, як місцевошанованого святого, відзначається 26 листопада (за ст. ст.), у день його мученицької кончини та у день Собору Волинських святих 23 жовтня (за н. ст.).

Як вітаються християни, як прийнято вітатися в православній церкві? Як віталися перші християни, Апостоли? Як вітався Сам Христос?
Сам Ісус вітався словами "Мир вам!" і, посилаючи учнів Своїх на проповідь, наставляв: «В який дім увійдете, спочатку кажіть: "Мир дому цьому!». (Лк. 10, 5). Мир з Богом і людьми. Мир і радість в серці людини — велике надбання християн. Апостол Павло навчає, що царство Боже — це праведність, і мир, і радість у Святому Духові (Рим., 14.17). Сповіщаючи пастухів про народження Немовля, численне воїнство небесне славило Бога і викликувало: "Слава у вишніх Богу і на землі мир, в людях благовоління!"(Лк. 2,14)

Преподобний Антоній Печерський мав дар пророкування. Він сказав князю Шимону, сину князя варязького Африкана, що той у битві з половцями мине смерть, знаходячись уже серед трупів, а пізніше першим буде похований у камінній Печерській церкві, яку побудують чудесним способом.
Шимон, повернувшись після битви, розповів преподобному Антонію таке: «Я лежав поранений серед убитих і якась божественна сила підняла мене і зцілила від ран: усіх своїх близьких і воїнів я знайшов неушкодженими. Церкву, у яку мене покладуть після смерті, я бачив двічі: один раз на річці Альмі, коли лежав між убитими, а інший — на морі, коли втікав у Руську землю до князя Ярослава від дядька Якуна, який мене вигнав із Варязького князівства». Після цих слів Шимон віддав преподобному Антонію пояс і золотий вінець із такими словами: «Це я зняв з ікони розп’ятого Христа Спасителя, коли покидав батьківщину. Ти передбачив, що я буду похований тут; мені був голос Божий, який наказав, щоб цим поясом виміряли основу церкви, де я буду похований; вінець же повинен бути прикріплений над жертовником у цій церкві».
Усе це дійсно пізніше збулося.
Пам’ять будівничих соборної Успенської церкви в Києві вшановується 27 лютого.

29 січня традиційно відзначається день пам’яті Героїв Крут – вояків-студентів з Києва, які під станцією Крути на Чернігівщині у січні 1918 р. призупинили наступ більшовицьких військ під проводом Муравйова на столицю України. Їхній подвиг дав можливість евакуювати уряд УНР і продовжити переговори, які завершилися підписання Брестського миру, згідно до якого більшовики були вимушені залишити територію України.
На рубежі 1917-1918 рр. розгорнулася інтервенція російсько-більшовицьких військ в Україну. Керівництво УНР мусило вислати проти неї переважну частину своїх військ. Тоді ж було створено загін із числа добровольців (студенти, гімназисти), який було направлено для зміцнення оборони залізничної станції Крути під Ніжином. 29 січня 1918 р. ця молодь під тиском переважаючих сил російських більшовиків опинилася у центрі бою без належної підтримки, але не відступила. 300 оборонців Крутів полягли смертю хоробрих. Нечисленні полонені були закатовані. Дивом врятувалися одиниці з числа добровольців. Цей подвиг став символом героїзму української молоді у боротьбі за незалежну Україну.