У 1439 р. звичайну течію церковного життя сколихнула Флорентійська унія Царгорода з Римом. Опинившись у смертельній небезпеці, під невблаганним тиском військ турків-османів, візантійський імператор Іоан VIII Палеолог наважився на церковну унію (союз) з Римом, сподіваючись одержати за це військову допомогу Заходу. На Фераро-Флорентійському Соборі представники Східної Церкви погодилися визнати першість Римського Папи і прийняти західне формулювання деяких догматів віри. Але унія тривала недовго. Як і в галицького князя Данила за два століття перед тим, сподівання на військову допомогу Заходу не виправдалися. Більшість православних єпископів та вірних відкинули прийняту угоду про єднання з Римом. Вже у 1451 р. Собор у Царгороді осудив унію. На Сході знову міцно утвердилося православ'я. Однак у 1453 р. турки завоювали Царгород, і колись могутня Візантійська імперія припинила своє існування.

Після зруйнування Київської держави упродовж ста років існувало Галицько-Волинське князівство – останній бастіон української державності у княжу добу. На захід на певний час перемістився також центр церковного життя.

Прийняття християнства й утворення Церкви мали величезне значення для розвитку освіти і всієї національної культури українського народу.

Заснували Києво-Печерську лавру преподобні отці Антоній і Феодосій Печерські. Антоній, у миру Антип, був родом з Любеча (Чернігівщина). Від юних літ полюбивши Бога всім серцем, заради вдосконалення у духовному житті, він пішов на Афонську гору, що славилася подвижниками; там постригся в ченці, отримавши ім'я Антоній.
Пам'ять прпп. Антонія і Феодосія Печерських 15 вересня.

Князь Ярослав,прозваний у народі Мудрим,завершив християнізацію Київської Руси, хоч навернення деяких віддалених племен тривало ще довго після його смерті. Ярослав продовжував розпочату князем Володимиром розбудову держави на засадах Христової віри. "Володимир землю зорав і розпушив, хрещенням просвітив, Ярослав засіяв книжними словами серця віруючих людей, а ми пожинаємо, учення приймаючи книжне", – пише літописець.

Великий князь Володимир,за прикладом своєї бабусі княгині Ольги, вирішив змінити язичницьку віру. Дізнавшись про його намір, до нього приходили посли від надволзьких хозарів-магометан, від латинників, від кримських юдеїв і від греків: кожен з послів пропонував йому прийняти його віру.
Пам'ять святого князя Володимира святкується 28 липня, а днем хрещення киян вважається 14 серпня.

Дружина князя Ігоря,княгиня Ольга,правила Київською державою після смерті Ігоря в малолітство свого сина Святослава. Вона прийняла Христову віру і прославлена нашою православною Церквою як рівноапостольна. За стародавніми переказами, княгиня Ольга близько 957 року прибула до Царгорода і там прийняла святе хрещення від самого Константинопольського Патріарха, з ім'ям після охрещення Єлена; її хресним батьком був грецький імператор Костянтин Багрянородний.
Пам'ять великої княгині Ольги Церква святкує 24 липня за новим стилем.

В історії поширення віри Христової серед слов'янських народів, зокрема українського, велику роль відіграли святі брати Кирило (до чернецтва Костянтин) і Мефодій. Вони мали багатих і славних батьків у місті Солуні, в Македонії; їхній батько Лев був високим урядовим посадовцем. У Солуні проживало багато слов'ян – звідси їхнє знання слов'янської мови. Обидва здобули добру освіту. Молодший брат, Костянтин, навчався в Царгороді навіть у придворній школі разом із царським сином Михаїлом. Старший, Мефодій, служив у війську, але після смерті батька покинув службу і постригся у ченці в монастирі на горі Олімп. Костянтин, здобувши освіту під керуванням славетного Константинопольського Патріарха Фотія, прозваного філософом, був висвячений на священика і став бібліотекарем при церкві святої Софії в Царгороді.
Пам'ять святих просвітителів слов'ян Кирила і Мефодія православна Церква святкує 24 травня (нов. ст.).

Першим благовісником Євангелія Христового на землях України був апостол Андрій Первозваний. Коли після зішестя Святого Духа апостоли кидали жереб, вирішуючи, куди кому йти проповідувати Христову віру, йому випала Скіфія. Скіфією в античному світі називали загалом Східну Європу і, зокрема, безмежні простори на північ від Чорного моря, тобто землі теперішньої України. Про благовістя апостола Андрія у Скіфії свідчать такі давні християнські письменники, як Іполит Римський (III ст.), церковний історик Євсевій Кесарійський (IV ст.) та інші.
Пам'ять святого апостола Андрія Церква святкує 13 грудня за новим стилем.

Серед християн іноді з'являлися люди,які неправильно викладали вчення християнське і намагалися своє лжевчення (тобто помилкове, неправильне) нав'язувати всій Церкві. Такі лжевчення Церква називає єрессю, а лжевчителів – єретиками. Коли припинилися великі гоніння на християн, єресі стали особливо хвилювати життя Церкви.

Святитель Петро народився 21 грудня 1596 р. в Яссах, у сім`ї молдавського правителя (господаря) Симеона Могили та угорської княжни Маргарет (Маргіт). У традиціях знатних родин XVI-XVII ст. польська геральдика виводила походження родини Могил від знаменитого римлянина Муція Сцеволи, нащадки якого перейшли з Риму до Греції, а звідти — в Молдову. За іншою легендою, румунського походження, предком Могил був молдавський дворянин Пуриг, який допоміг у битві молдавському господарю Стефану IV, отримав від нього щедру винагороду й ім`я Могила (пагорб, могила). Прямим предком святого вважається великий виночерпій (чашник), потім член княжої ради при господарі Стефані Великому Козьма Могила. Дід, Іоан Могила, був його онуком, керував Молдавською державою за господаря Олександра. Мав трьох синів: Єремію, Георгія та Симеона.
Пам'ять - 14 січня (нов. ст.).

Гармізій пише: «Наблизившись до гробу і знаходячись в півтора сотні кроків від нього, ми бачили в слабкому світлі ранньої зорі варту біля гроьбу: двоє людей сиділо, інші лежали на землі. Було дуже тихо, ми йшли поволі, нас обігнала варта, що йшла до гробу, замінити ту, яка знаходилася там. Раптом стало дуже світло. (...) Ми не могли зрозуміти, звідки це світло. Вдалині побачили, що він виходить від рухомої сяючої хмари. Воно спустилося до гробу, і над землею показалася людина, ніби вся складена зі світла. Потім пролунав удар грому, але не на небі, а на землі. Перелякана варта скочила і тут же впала на землю. І в цей час до гробу праворуч від нас по стежині йшла жінка, вона раптом закричала: «Відкрилося! Відкрилося!» - і в цей час нам стало видно, що дійсно величезний камінь, привалений до входу в печеру, ніби сам собою відкотився і відкрив вхід в печеру гробу. Ми дуже злякалися. Потім, якийсь час по тому, світло над гробом зникло і все стало таким, як звичайно. Коли після цього всього ми наблизилися до гробу, виявилось, що там вже немає тіла похороненої в ньому людини».