Важливу роль у захисті православ'я відіграли церковні братства. У Литовсько-Польській державі братства почали утворюватися у православній Церкві ще в 30–40-і роки XVI сторіччя, найдавніші з яких – Львівське Успенське, Віленське Свято-Троїцьке. За походженням вони були пов'язані з ремісничими середньовічними цехами (братствами купецькими, кожум'яцькими, кушнірськими тощо), але в подальшому розвитку вони поставили на перший план завдання церковні, культурно-освітні, благодійні. Братства діяли при церквах, очолювали їх священики-настоятелі, в обранні яких брали участь братства.
Вони опікувалися церковними будинками, дбали про утримання храмів Божих, турбувалися про матеріальне становище духовенства. В полі їх уваги перебували також мораль та поведінка братчиків, підтримка їх у горі та біді; покійників з бідних родин ховали на братські кошти. Братства закладали лікарні для хворих, притулки для старих, самітних і бідних. Великі і сильні братства засновували школи, які ставали осередками освіти не тільки для українців, а й для інших православних слов'ян. Такими були Київська Богоявленська та Львівська школи. Пізніше при уславлених братствах стали діяти друкарні, завдяки яким побачили світ богослужбові книги, твори церковної писемності, підручники для тодішніх шкіл.
Визначну роль відіграли братства у захисті прав православної Церкви в Польсько-Литовській державі за іновірних урядів. Особливо посилили боротьбу за свої релігійні права братства наприкінці XVI століття, коли польський уряд та латинсько-польське духовенство почали насаджувати серед православного українського населення унію з Римом.
Православні братства у Литовсько-Польській державі були не тільки церковними, а й національними українськими організаціями. Це визначилося тоді, коли представники української православної шляхти – вихідці з давніх боярських та князівських родів, – почали переходити в католицтво й ополячуватися. Зміна православної віри на католицьку штовхала їх до зради своєї нації.
У другій половині XVI століття українство втратило багато своїх славних шляхетних родин, дітей з яких навчали отці єзуїти.
Серед інших на початку XVII століття український народ утратив і славний княжий рід Острозьких, заслуги якого перед Українською Православною Церквою були великими.
З побожного роду князів Острозьких треба згадати князя Федора Острозького, який пішов у Києво-Печерський монастир й прославився як святий. Князь Федір побудував багато церков, наділивши їх маєтками, виступав з князями литовськими проти поляків, коли вони починали утискувати українців за православну віру й обмежувати їх у правах.
Найбільшу пам'ять в історії Української Православної Церкви серед князів Острозьких і княжих родів загалом залишив князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький, воєвода Київський ( 1608). Маючи величезні маєтки та використовуючи своє становище в державі, він очолив православних у Польщі в їхній боротьбі за віру та національне визволення проти окатоличення та ополячення українського народу. Князь Острозький найперше дбав про духовну освіту православних. У 1570 р. він заснував в Острозі, на Волині, школу, де православна молодь здобувала освіту в православному дусі. Це не була вища школа, бо не було власних вчених, а неправославних князь остерігався запрошувати. Однак знаменита Острозька академія, як іноді її називають, готувала відкриття вищої духовної школи в Українській Православній Церкві. Багато діячів, які відзначилися в національно-церковному житті України ХVІІ сторіччя, здобули освіту в Острозькій академії.
В Острозі та при монастирі в Дермані було відкрито друкарні, де, між іншим, знайшов собі пристановище та роботу перший у Москві друкар, диякон Іван Федорів, який був змушений утікати звідти, бо темний натовп спалив його друкарню. У заснованих князем Острозьким друкарнях побачили світ багато церковних книг.
Найвидатнішою пам'яткою видавничої діяльності князя стала "Острозька Біблія" (1580–1581 рр.), уперше надрукована церковнослов'янською мовою (до того книги Святого Письма переписували від руки).
Коли з'явилися наміри утворити в Польщі унію православної Церкви з католицькою, князь Костянтин Острозький, який мав зв'язки з Царгородським Патріархом, очолив братства і тих окремих діячів православної Церкви, що почали боротьбу проти зазіхань Римського Папи.
ЗАКОН БОЖИЙ
Вони опікувалися церковними будинками, дбали про утримання храмів Божих, турбувалися про матеріальне становище духовенства. В полі їх уваги перебували також мораль та поведінка братчиків, підтримка їх у горі та біді; покійників з бідних родин ховали на братські кошти. Братства закладали лікарні для хворих, притулки для старих, самітних і бідних. Великі і сильні братства засновували школи, які ставали осередками освіти не тільки для українців, а й для інших православних слов'ян. Такими були Київська Богоявленська та Львівська школи. Пізніше при уславлених братствах стали діяти друкарні, завдяки яким побачили світ богослужбові книги, твори церковної писемності, підручники для тодішніх шкіл.
Визначну роль відіграли братства у захисті прав православної Церкви в Польсько-Литовській державі за іновірних урядів. Особливо посилили боротьбу за свої релігійні права братства наприкінці XVI століття, коли польський уряд та латинсько-польське духовенство почали насаджувати серед православного українського населення унію з Римом.
Православні братства у Литовсько-Польській державі були не тільки церковними, а й національними українськими організаціями. Це визначилося тоді, коли представники української православної шляхти – вихідці з давніх боярських та князівських родів, – почали переходити в католицтво й ополячуватися. Зміна православної віри на католицьку штовхала їх до зради своєї нації.
У другій половині XVI століття українство втратило багато своїх славних шляхетних родин, дітей з яких навчали отці єзуїти.
Серед інших на початку XVII століття український народ утратив і славний княжий рід Острозьких, заслуги якого перед Українською Православною Церквою були великими.
З побожного роду князів Острозьких треба згадати князя Федора Острозького, який пішов у Києво-Печерський монастир й прославився як святий. Князь Федір побудував багато церков, наділивши їх маєтками, виступав з князями литовськими проти поляків, коли вони починали утискувати українців за православну віру й обмежувати їх у правах.
Найбільшу пам'ять в історії Української Православної Церкви серед князів Острозьких і княжих родів загалом залишив князь Василь-Костянтин Костянтинович Острозький, воєвода Київський ( 1608). Маючи величезні маєтки та використовуючи своє становище в державі, він очолив православних у Польщі в їхній боротьбі за віру та національне визволення проти окатоличення та ополячення українського народу. Князь Острозький найперше дбав про духовну освіту православних. У 1570 р. він заснував в Острозі, на Волині, школу, де православна молодь здобувала освіту в православному дусі. Це не була вища школа, бо не було власних вчених, а неправославних князь остерігався запрошувати. Однак знаменита Острозька академія, як іноді її називають, готувала відкриття вищої духовної школи в Українській Православній Церкві. Багато діячів, які відзначилися в національно-церковному житті України ХVІІ сторіччя, здобули освіту в Острозькій академії.
В Острозі та при монастирі в Дермані було відкрито друкарні, де, між іншим, знайшов собі пристановище та роботу перший у Москві друкар, диякон Іван Федорів, який був змушений утікати звідти, бо темний натовп спалив його друкарню. У заснованих князем Острозьким друкарнях побачили світ багато церковних книг.
Найвидатнішою пам'яткою видавничої діяльності князя стала "Острозька Біблія" (1580–1581 рр.), уперше надрукована церковнослов'янською мовою (до того книги Святого Письма переписували від руки).
Коли з'явилися наміри утворити в Польщі унію православної Церкви з католицькою, князь Костянтин Острозький, який мав зв'язки з Царгородським Патріархом, очолив братства і тих окремих діячів православної Церкви, що почали боротьбу проти зазіхань Римського Папи.
ЗАКОН БОЖИЙ
