Великий князь Володимир,за прикладом своєї бабусі княгині Ольги, вирішив змінити язичницьку віру. Дізнавшись про його намір, до нього приходили посли від надволзьких хозарів-магометан, від латинників, від кримських юдеїв і від греків: кожен з послів пропонував йому прийняти його віру.
Bariyaboxes це абсолютно новий проєкт, який був створений заради поширення знань про життя святих і передання релігійних атрибутів.
Відомо, що п'ятидесятницький рух має точкою відліку подію, що відбулася в 1901 році в біблійній школі «Бет-Ел» м. Топеки (США). Засновник школи Чарльз Фокс Перхем і ті, студенти яких він навчав бажали здійснення у власних життях чудес і знамень, описаних в біблійній книзі Діянь. Причину відсутність харизматичних дарів Перхем бачив в тому, що сучасне християнство в усій своїй сукупності не мало хрещення Духом Святим. Неодмінним атрибутом духовного хрещення Перхем вважав надприродний дар говоріння різними мовами.
У наш час алкогольна індустрія створила навколо вина безліч міфів. У рекламних матеріалах виробників вина найбільше поширюються біблійні згадки про цей хімікат виключно у позитивному сенсі, аби усіляко спонукати людей (особливо християн) вживати цю речовину. Але жоден із таких міфів не витримує критики, оскільки всі вони побудовані на брехні і суперечать науковим даним. Ще у 1912 р. митрополит Володимир дослідив, що всюди у Біблії, де вино назване словом «jajin» (яїн), або «tijrosh» (тійрош) у хорошому значенні – там мається на увазі свіжий виноград, виноградний сік, не заброджене, молоде вино, себто те, що не містить отрути – етанолу. А в тих місцях, де вино згадується як п’янка речовина – «chekar», або «сікера» – тут мається на увазі алкогольне, «погане» (переброджене) вино. 
У 1283 році на Київську митрополію Константинопольський Патріарх Григорій II Кіпрський призначив блаженного Максима, за національністю грека. Його попередник, третій серед Київських митрополитів, виходець із землі української, Кирило управляв Київською кафедрою досить довго, з 1242 до 1281 року. Після нього Київська кафедра була незайнята понад два роки.
Отець Павло Швайка народився 1893 року в благочестивій родині у селі Заболотці Бродівського повіту. Після навчання у світських школах він вступив до Духовної семінарії у Скатеринославі (нині м. Дніпро), котру закінчив у червні 1918 року. Незабаром Павел Швайка повернувся у рідні краї.
Про митрополита Київського Іоаникія (Руднєва) маємо чимало відомостей. Адже він був на тлі своєї доби відомим ієрархом і останнім із святителів Київських ХІХ століття. Священик Федір Титов в невеликій книжечці, що з`явилась напередодні п`ятидесятилітнього ювілею в священному сані митрополита Іоаникія (1899 р.) подав детальний його життєпис [9; с. 1-49]. А вже після урочистих святкувань майже перед блаженною кончиною святителя з`явилась капітальна книга під назвою "Пятидесятилетний юбилей священнослужения Его Высокопреосвященства, первенствующаго члена Святейшаго Правительствующаго Синода, высокопреосвященнейшаго Иоанникия, митрополита Киевскаго и Галицкаго, Успенския Киево-Печерския Священно-Архимандрита. (1849-1899 г.)", яка вміщувала в собі не тільки життєпис святителя, але й опис відзначення ювілею і величезний адресарій поздоровлень, що надійшли ювіляру, і в яких розповідалося про заслуги митрополита, як, спочатку пастиря, а потім і архипастиря впродовж п`ятдесяти років його служіння в священному сані [6]. 
У неділю, 24 липня 2016 року, о 14 годині в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в місті Кам’янка-Бузька розпочнуться урочисті заходи з відновлення вшанування чудотворної ікони Кам’янецько-Струмилової Божої Матері.
У стихирі служби святителю Іоану, митрополиту Тобольському є прекрасні слова, які коротко характеризують два найвеличніші періоди його життя: "Ти єси слава градов Чернігова і Тобольська…". Чернігів зображає собою Україну, а Тобольськ звісно ж далеку Сибір, куди засилали українців для того, щоб просвітити тамтешнє населення світлом християнської віри. Випускники Києво-Могилянської академії, праведні і освічені мужі, їхали туди неохоче, бо це була духовна і фізична каторга. Так намагалися російські царі зламати дух найбільш освічених, найбільш волелюбних архіпастирів-українців. Не став винятком і митрополит Іоан Максимович. За підрахунком К. В. Харламповича, із 127 архиєреїв, які займали великоросійські кафедри в 1700-1762 рр., 70 були вихідцями із України і Білорусії, 47 - із Великоросії, а 10 - із інших православних країн. Відтак, чим вищим було становище архиєрея, тим доля малоросів була більшою. П`ять із шести архиєреїв, які засідали у Святійшому урядуючому синоді в 1746 р., були українцями; в 1751 р. всі 9 архиєреїв-синодалів були українцями [10; с. 486-487]. 
