Проповідь у першу неділю Великого посту

Одним з основоположних догматів Православної Церкви є догмат іконошанування. Справді, коли ми заходимо у храм Божий, найперше, що падає нам у вічі – це є велика кількість ікон, на яких зображено Господа Ісуса Христа, Пречисту Діву Марію, святих угодників Божих… Сенс ікони полягає в тому, що вона полегшує нам справу спілкування з Богом. Набагато легше молитися тоді, коли перед очима є образ. І, відповідно, у практиці Церкви ми не лише молимось перед іконами, а ми їх шануємо, ми їх цілуємо, кадимо перед ними. Однак, в історії Церкви був такий період, коли виникла суперечка, щодо шанування ікон. Цей період називається часом іконоборства. Коли доходило до того, що ікони виносили з храмів, спалювали, зневажали їх. Цю страшну єресь Церква засудила.

Як можна ставитись до ікони і як пояснити іконошанування?

Найперше ми молимося не до самої ікони, не до дошки і фарби, а ми молимося до того, хто на цій іконі зображений. Ми цілуємо ікону так, як би ми, наприклад, цінували і цілували фотографію рідних людей. Адже коли ми дивимося на фотознімок батьків чи близьких нам людей, то ми шануємо не цю фотографію, а все таки того, хто на них зображений, тобто рідню свою. І ми зразу спалахуємо любов’ю, у нашій душі з’являються приємні спогади і любов до цих людей. І ми можемо навіть фотографію поцілувати, виявляючи свою повагу і любов. Так і з іконами. Для християнина Христос Бог є тією істотою, Яка безмежно нас любить і Яку ми повинні любити безмежно, пам’ятаючи заповідь «полюби Бога твого всім серцем, всією душею і всією думкою своєю…» І тому, припадаючи до ікони і шануючи її, ми тим самим показуємо свою повагу і шанування Самого Господа і святих.

Повертаючись у ті древні часи, коли іконоборча єресь вирувала, зібрався Вселенський собор і 787 року засудив цю безбожну єресь, як і всі попередні неправдиві вчення, які від початку християнства терзали Церкву Христову. Але після собору ця єресь не припинилася. Люди далі продовжували зневажати святі ікони. І лише через століття у 843 році візантійська імператриця Феодора, для того, щоб показати істинне шанування ікон і відсвяткувати перемогу над єресями, вона повеліла відправити великий хресний хід через усе місто. Зібравши духовенство – архієреїв, патріарха, які хресним ходом тримаючи велику кількість ікон, пройшлися вулицями Константинополя. Це була настільки велелюдна подія, настільки вражаюча, що в історії її називають Торжеством Православ’я – днем перемоги над всіма неправдивими вченнями.

Тому і в пам’ять тої давньої події і сьогоднішній день, сьогоднішня неділя називається Неділею торжества православ’я, коли ми вшановуємо перемогу Церкви Христової над всіма лжевченнями, над всіма єресями і неправдивим розумінням християнської віри. І хоч Церква засудила всі ці єресі ще більш як 1000 років тому на Вселенських соборах, однак ідеї цих неправдивих вчень є і сьогодні у різноманітних релігійних деномінаціях і сектантських рухах. Те, що говорять люди ці про те, що начебто не потрібно шанувати ікони, про те, що начебто Христос не є Богом, а Діва Марія не є Богородицею, про те, що начебто не потрібно шанувати святих – такі звинувачення уже є давно відомі і Церква сказала своє рішення на Вселенських Соборах. Ці всі неправдиві лжевчення були засудженні. Тому не має нічого нового під небом. Всі ті древні помилки робляться і в наш час.

Однак, ми повинні радіти з того, що ми знаходимося в істині, у вірі правовірній, у вірі православній. Адже сама назва православна віра, означає віра, яка передбачає правильне славлення Бога. І в сьогоднішній день, в неділю Торжества Православ’я ми згадуємо це, пам’ятаємо, і молимось, щоб Господь дав нам правильно розуміти вчення Христове, правильно тлумачити Священне Писання, без викривлень та перекручень.