Пам’ять Першого Вселенського Собору святкується Церквою Христової з найдавніших часів. Господь Ісус Христос залишив Церкві велику обіцянку: “Побудую Я Церкву Свою, і сили адові не переможуть її” (Мф. 16, 18). У цій радісній обіцянці міститься пророча вказівка, що, хоч життя Церкви Христової на землі буде минати у важкій боротьбі з ворогом спасіння, перемога на Її боці. Святі мученики засвідчили істинність слів Спасителя, перетерпівши страждання за сповідання Імені Христового, і меч гонителів схилився перед переможним знаменням Хреста Христового.
З IV сторіччя припинилися переслідування християн, але всередині самої Церкви виникли єресі, на боротьбу з якими Церква скликала Вселенські Собори. Однією з найнебезпечніших єресей було аріанство. Арій, олександрійський пресвітер, був людиною безмірної гордині й честолюбства. Він, відкидаючи Божественне достоїнство Ісуса Христа і Його рівність із Богом Отцем, неправдиво навчав, що Син Божий не є Єдиносщний Отцеві, а створений Отцем у часі. Помісний Собор, скликаний з напелегливої вимоги Олександрійського Патріарха Олександра, осудив псевдовчення Арія, але той не скорився і, написавши багатьом єпископам листа зі скаргою на визначення Помісного Собору, поширив своє псевдовчення по всьому Сходові, оскільки дістав підтримку у своїй облуді від деяких східних єпископів.
Для розслідування виниклої смути святий рівноапостольний імператор Костянтин (пам’ять 21 травня) направив єпископа Осію Кордубського і, отримавши від нього посвідчення, що єресь Арія спрямована проти найосновнішого догмату Христової Церкви, зважився скликати Вселенський Собор. За запрошенням святого Костянтина в місто Нікею в 325 році зібралися 318 єпископів-представників християнських Церков з різних країн.Серед прибулих єпископів було багато сповідників, які постраждали під час гонінь і носили на тілах сліди катувань. Учасниками Собору були також великі світильники Церкви - Святитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських (пам’ять 6 грудня й 9 травня), святитель Спиридон, єпископ Триміфунтський (пам’ять 12 грудня), і інші, шановані Церквою святі отці.
Олександрійський Патріарх Олександр прибув зі своїм дияконом Афанасієм, згодом Патріархом Олександрійським (пам’ять 2 травня), названим Великим, як ревний борець за чистоту Православ’я. Рівноапостольний імператор Костянтин був присутній на засіданнях Собору. У своїй промові, виголошеній у відповідь на вітання єпископа Євсевія Кесарійського, він сказав: “Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів, але незрівнянно сумнішою від будь-якої війни, будь-якої кровопролитної битви і незрівнянно згубнішою, для мене, є внутрішня міжусобна боротьба в Церкві Божій”.
Арій, маючи своїми прихильниками 17 єпископів, тримався гордо, але його вчення було спростоване і він відлучений Собором від Церкви, а святий диякон Олександрійської Церкви Афанасій у своїй промові остаточно спростував богохульні вигадки Арія. Отці Собору відхилили символ віри, пропонований аріянами. Був затверджений православний Символ віри. Рівноапостольний Костянтин запропонував Соборові внести в текст Символу віри слово “Єдиносущний”, яке він часто чув у промовах єпископів. Отці Собору одностайно прийняли цю пропозицію. У Нікейскому Символі святі отці сформулювали апостольське вчення про Божественне достоїнство Другої Особи Пресвятої Трійці — Господа Ісуса Христа. Єресь Арія, як омана гордого розуму, була викрита й відкинута. Після вирішення головного догматичного питання Собор встановив також двадцять канонів (правил) з питань церковного управління й дисципліни. Було вирішене питання про день святкування Святої Пасхи. Постановою Собору Свята Пасха повинна святкуватися християнами не в один день із юдейською і неодмінно в першу неділю після дня весняного рівнодення (який в 325 році припадав на 22 березня).
Єресь Арія стосувалася головного християнського догмату, на якому ґрунтується вся віра і вся Церква Христова, що становить єдину підставу всього сподівання нашого спасіння. Якби єресь Арія, яка відкидала Божество Сина Божого Ісуса Христа, що потрясла тоді всю Церкву й захопила з собою багато і пастирів і простого люду, здолала правдиве вчення Церкви й зробилася панівною, то давно вже не існувало б саме християнство, і увесь світ поринув би в колишню пітьму невір’я й марновірств. Арія підтримував єпископ Нікомидійський Євсевій, дуже впливовий при царському дворі, тому єресь набула дуже широкого поширення в той час. І донині вороги християнства (наприклад секта “Свідків Єгови”), взявши за основу єресь Арія і давши їй іншу назву, бентежать розум і спокушають багатьох людей.
З IV сторіччя припинилися переслідування християн, але всередині самої Церкви виникли єресі, на боротьбу з якими Церква скликала Вселенські Собори. Однією з найнебезпечніших єресей було аріанство. Арій, олександрійський пресвітер, був людиною безмірної гордині й честолюбства. Він, відкидаючи Божественне достоїнство Ісуса Христа і Його рівність із Богом Отцем, неправдиво навчав, що Син Божий не є Єдиносщний Отцеві, а створений Отцем у часі. Помісний Собор, скликаний з напелегливої вимоги Олександрійського Патріарха Олександра, осудив псевдовчення Арія, але той не скорився і, написавши багатьом єпископам листа зі скаргою на визначення Помісного Собору, поширив своє псевдовчення по всьому Сходові, оскільки дістав підтримку у своїй облуді від деяких східних єпископів.
Для розслідування виниклої смути святий рівноапостольний імператор Костянтин (пам’ять 21 травня) направив єпископа Осію Кордубського і, отримавши від нього посвідчення, що єресь Арія спрямована проти найосновнішого догмату Христової Церкви, зважився скликати Вселенський Собор. За запрошенням святого Костянтина в місто Нікею в 325 році зібралися 318 єпископів-представників християнських Церков з різних країн.Серед прибулих єпископів було багато сповідників, які постраждали під час гонінь і носили на тілах сліди катувань. Учасниками Собору були також великі світильники Церкви - Святитель Миколай, архієпископ Мир Лікійських (пам’ять 6 грудня й 9 травня), святитель Спиридон, єпископ Триміфунтський (пам’ять 12 грудня), і інші, шановані Церквою святі отці.
Олександрійський Патріарх Олександр прибув зі своїм дияконом Афанасієм, згодом Патріархом Олександрійським (пам’ять 2 травня), названим Великим, як ревний борець за чистоту Православ’я. Рівноапостольний імператор Костянтин був присутній на засіданнях Собору. У своїй промові, виголошеній у відповідь на вітання єпископа Євсевія Кесарійського, він сказав: “Бог допоміг мені скинути нечестиву владу гонителів, але незрівнянно сумнішою від будь-якої війни, будь-якої кровопролитної битви і незрівнянно згубнішою, для мене, є внутрішня міжусобна боротьба в Церкві Божій”.
Арій, маючи своїми прихильниками 17 єпископів, тримався гордо, але його вчення було спростоване і він відлучений Собором від Церкви, а святий диякон Олександрійської Церкви Афанасій у своїй промові остаточно спростував богохульні вигадки Арія. Отці Собору відхилили символ віри, пропонований аріянами. Був затверджений православний Символ віри. Рівноапостольний Костянтин запропонував Соборові внести в текст Символу віри слово “Єдиносущний”, яке він часто чув у промовах єпископів. Отці Собору одностайно прийняли цю пропозицію. У Нікейскому Символі святі отці сформулювали апостольське вчення про Божественне достоїнство Другої Особи Пресвятої Трійці — Господа Ісуса Христа. Єресь Арія, як омана гордого розуму, була викрита й відкинута. Після вирішення головного догматичного питання Собор встановив також двадцять канонів (правил) з питань церковного управління й дисципліни. Було вирішене питання про день святкування Святої Пасхи. Постановою Собору Свята Пасха повинна святкуватися християнами не в один день із юдейською і неодмінно в першу неділю після дня весняного рівнодення (який в 325 році припадав на 22 березня).
Єресь Арія стосувалася головного християнського догмату, на якому ґрунтується вся віра і вся Церква Христова, що становить єдину підставу всього сподівання нашого спасіння. Якби єресь Арія, яка відкидала Божество Сина Божого Ісуса Христа, що потрясла тоді всю Церкву й захопила з собою багато і пастирів і простого люду, здолала правдиве вчення Церкви й зробилася панівною, то давно вже не існувало б саме християнство, і увесь світ поринув би в колишню пітьму невір’я й марновірств. Арія підтримував єпископ Нікомидійський Євсевій, дуже впливовий при царському дворі, тому єресь набула дуже широкого поширення в той час. І донині вороги християнства (наприклад секта “Свідків Єгови”), взявши за основу єресь Арія і давши їй іншу назву, бентежать розум і спокушають багатьох людей.
