Шостий Вселенський Собор відбувся в 680 році в місті Константинополі за імператора Костянтина Погоната, і в ньому брали участь 170 єпископів.
Собор було скликано проти лжевчення єретиків – монофелітів, які хоча й визнавали в Ісусі Христі дві природи, Божу і людську, але одну Божественну волю.
Після V Вселенського Собору заворушення, вчинені монофелітами, тривали і загрожували Грецькій імперії великими небезпеками. Імператор Іраклій, жадаючи примирення, вирішив схилити православних до поступок монофелітам і силою своєї влади повелів визнавати в Ісусі Христі одну волю при двох єствах.
Захисниками і роз'яснювачами істинного вчення Церкви стали Софроній, патріарх Єрусалимський, і константинопольський чернець Максим Сповідник, якому за твердість віри відрізали язик і відсікли руку.
Шостий Вселенський Собор осудив і відкинув єресь монофелітів і ухвалив визнавати в Ісусі Христі два єства – Боже і людське, і – за цими двома єствами – дві волі, але так, що людська воля у Христі не противна, а покірна Його волі Божественній.
Гідне уваги, що на цьому Соборі було відлучено, серед інших єретиків, і Римського Папу Гонорія, який визнав учення про єдину волю правильним. Постанови Собору підписали і римські легати: пресвітери Феодор, Георгій і диякон Іоан. Це ясно вказує, що вища влада в Церкві належить Вселенському Собору, а не Папі Римському.
Через 11 років Собор знову відкрив засідання в царських палатах, названих Трульськими, для вирішення питань, які, переважно, стосувалися церковного благочиння. В цьому відношенні він ніби доповнив П'ятий і Шостий Вселенські Собори, тому і називається П'ято-шостим.
Собор затвердив правила, якими Церква мала керуватися, а саме: 85 правил св. апостолів, правила 6-и Вселенських і 7-и Помісних Соборів і правила 13-и отців Церкви. Ці правила згодом були доповнені правилами Сьомого Вселенського Собору і ще двох Помісних Соборів і склали так званий "Номоканон", тобто "Кормчу (Керманичеву) Книгу", яка і є основою для церковного управління православної Церкви.
На цьому Соборі були осуджені деякі нововведення Римської Церкви, які не узгоджувалися з духом постанов Церкви Вселенської, а саме: примушування до безшлюбності священиків і дияконів, суворі пости в суботи Великого посту, зображення Ісуса Христа у вигляді агнця (ягняти).
ЗАКОН БОЖИЙ
Собор було скликано проти лжевчення єретиків – монофелітів, які хоча й визнавали в Ісусі Христі дві природи, Божу і людську, але одну Божественну волю.
Після V Вселенського Собору заворушення, вчинені монофелітами, тривали і загрожували Грецькій імперії великими небезпеками. Імператор Іраклій, жадаючи примирення, вирішив схилити православних до поступок монофелітам і силою своєї влади повелів визнавати в Ісусі Христі одну волю при двох єствах.
Захисниками і роз'яснювачами істинного вчення Церкви стали Софроній, патріарх Єрусалимський, і константинопольський чернець Максим Сповідник, якому за твердість віри відрізали язик і відсікли руку.
Шостий Вселенський Собор осудив і відкинув єресь монофелітів і ухвалив визнавати в Ісусі Христі два єства – Боже і людське, і – за цими двома єствами – дві волі, але так, що людська воля у Христі не противна, а покірна Його волі Божественній.
Гідне уваги, що на цьому Соборі було відлучено, серед інших єретиків, і Римського Папу Гонорія, який визнав учення про єдину волю правильним. Постанови Собору підписали і римські легати: пресвітери Феодор, Георгій і диякон Іоан. Це ясно вказує, що вища влада в Церкві належить Вселенському Собору, а не Папі Римському.
Через 11 років Собор знову відкрив засідання в царських палатах, названих Трульськими, для вирішення питань, які, переважно, стосувалися церковного благочиння. В цьому відношенні він ніби доповнив П'ятий і Шостий Вселенські Собори, тому і називається П'ято-шостим.
Собор затвердив правила, якими Церква мала керуватися, а саме: 85 правил св. апостолів, правила 6-и Вселенських і 7-и Помісних Соборів і правила 13-и отців Церкви. Ці правила згодом були доповнені правилами Сьомого Вселенського Собору і ще двох Помісних Соборів і склали так званий "Номоканон", тобто "Кормчу (Керманичеву) Книгу", яка і є основою для церковного управління православної Церкви.
На цьому Соборі були осуджені деякі нововведення Римської Церкви, які не узгоджувалися з духом постанов Церкви Вселенської, а саме: примушування до безшлюбності священиків і дияконів, суворі пости в суботи Великого посту, зображення Ісуса Христа у вигляді агнця (ягняти).
ЗАКОН БОЖИЙ
