Алкогольні речовини відомі у багатьох регіонах світу упродовж щонайменше останніх п’яти тисяч років. Розвиток цих регіонів (Африка – Європа, Європа – Америка (Північна, Південна), Європа – Океанія та інші) тривалий час не залежав один від одного. Наприклад, єгипетські ієрогліфи ІІ тисячоліття до н.е. згадують пшеничний напій на кшталт слов’янського квасу (дехто вважає, що це було пиво). Це цілком закономірно, адже в той час Єгипет називали «житницею» світу. Щоправда давні єгиптяни не виро-щували хмелю – одного із найбільш отруйних складників пива. Першими міцними спиртовмісними розчинами були переброджене вино, недистильований виноградний спирт (або біблійна сікера) та переброджений сік фруктів.
У народів Середземномор’я – фінікійців, греків, єгиптян та інших, одним із основних продуктів харчування був виноград. Свіжий виноград не може зберігатися тривалий час, і вичавлений із нього сік також. В процесі зберігання відбувається ферментація і як результат – виділення спирту. Після бродіння таке сусло відігрівали, позбавляючи алкоголю, а отриманий сироп розводили водою у пропорції 1:3, 2:5, і т.д. Наприклад, у Біблії фігурують два поняття: «сікера» та «вино». Останнім називали свіжий або відстояний (не переброджений, а відігрітий, на зразок сучасної пастеризації) виноградний сік. Сікера – це виноградний, або фруктовий спирт міцністю 10-16%, а подекуди і 25%.
У період написання книг Священного Писання людям була відома згубна дія алкоголю, його здатність викликати неадекватну поведінку, змінювати душевний стан людини, а також звикання. Тому в Біблії знаходимо багато застережень щодо вживання цієї речовини. Ось деякі з них:
• «Господь промовив до Мойсея: коли чоловік та жінка врочисто обрікається назорейським обітом… то від вина й п’янких напоїв буде стримуватись; ні винного, ні оцту з інших п’янких напоїв не питиме і жадного виноградного соку не питиме, і не їстиме ані свіжого, ані сушеного винограду» (Числа 6: 1-14);
• «Одумайтеся, бо п’яниці царства Божого не наслідують» (Кор. 6:10);
• «Горе тим, хто до пиття вина хоробрі й спритні у приправі упивних напоїв» (Ісаї, 5:22-23);
• «Вино – зрадливе, п’янкі напої (у деяких текстах – сікера) – буйні; кожен хто кружляє їх – нерозумний». (Приповідки, 20:1);
• «Добре не їсти м’яса, ані пити вина, ані робити такого, від чого брат твій грішиться, або спокушається, або слабне» (Рим. 14:21);
• «Як у день, поступаймо доброчесно, не в гульні та п’янстві, не в перелюбі та розпусті…» (Рим. 13:13);
• «І не впивайтесь вином, в якому розпуста, але краще наповнюйтесь Духом» (Еф. 5:18);
• «Бо досить минулого часу, коли ви чинили волю поган, ходили в розпусті, у пожадностях, у пияцтві, у гулянках у пиятиках…» (1 Петр. 4:3);
• «Уважайте ж на себе, щоби ваші серця не обтяжувалися ненажерством та п’янством» (Луки 21:34).
У наш час алкогольна індустрія створила навколо вина безліч міфів. У рекламних матеріалах виробників вина найбільше поширюються біблійні згадки про цей хімікат виключно у позитивному сенсі, аби усіляко спонукати людей (особливо християн) вживати цю речовину. Але жоден із таких міфів не витримує критики, оскільки всі вони побудовані на брехні і суперечать науковим даним. Ще у 1912 р. митрополит Володимир дослідив, що всюди у Біблії, де вино назване словом «jajin» (яїн), або «tijrosh» (тійрош) у хорошому значенні – там мається на увазі свіжий виноград, виноградний сік, не заброджене, молоде вино, себто те, що не містить отрути – етанолу. А в тих місцях, де вино згадується як п’янка речовина – «chekar», або «сікера» – тут мається на увазі алкогольне, «погане» (переброджене) вино.
Пояснення доволі просте: арамейська мова є архаїчною. У ній кожне поняття має відповідне слово. Грецька мова, якою був написаний Новий Завіт, і давньоруська, на відміну від арамейської – молодші мови. При перекладі Біблії на грецьку та слов’янські мови усі три арамейські поняття стосовно винограду та його похідних через відсутність інших відповідників були замінені грецьким – «oynos» («ойнос») та слов’янським – «вино» (від слов’ян. «виноград»). Це й стало коренем плутанини, неоднозначності, а також тисяч спекуляцій навколо цієї наркотичної отрути.
Від VI ст. н.е. повна заборона вживання алкоголю поширилася мусульманським світом. У Корані сказано: «Сатана бажає посіяти серед вас ворожнечу й ненависть вином та мойсиром, і відштовхнути вас від розуміння Аллаха й молитви» (Сура 5, аят 91). Ніяких двозначностей в Корані немає. Тому й не дивно, що твереза ісламська цивілізація динамічно розвивається в сучасному світі. Натомість, християнська цивілізація, лише через неправильний переклад і трактування поняття – стрімко вимирає.
Із Близького Сходу у ІХ-ІV ст. до н.е. вино поступово поширилося у грецький ареал. Елліни, пеласги, лелеґи та інші грецькі народи культивували виноград. Отриманий продукт відігрівали та розбавляли водою у вище наведеному співвідношенні. Головною метою було збереження поживної цінності продукту, тамування спраги, а не стан задурманення. Тогочасні суспільні норми засуджували пиття нерозбавленого вина. Більше того, у давній Спарті спиртовмісним вином та пивом напоювали рабів (ілотів), і влаштовували криптії – тренувальні бої юних воїнів з рабами. Юнаки нападали на п’яних ілотів зі зброєю, і, як правило, криптії закінчувалися смертю рабів.
Виноградарські традиції греків перейняли давні римляни. Римський патриціат (багаті люди) на великі свята пили тільки молоде – безалкогольне вино. Пиво вважалося напоєм нижчих верств населення (плебеїв). Кожний новий римський правитель (особливо у часи пізньої імперії) для зміцнення свого авторитету та прихильності плебсу роздавав хліб та дешевий алкоголь – старе (заброджене) вино й пиво. З тих часів походить відомий латинський афоризм: «Panem et circenses» («хліба і видовищ»).
У давньому Римі існувало свято вшанування ідола виноробства Діонісія (Вакха, Бахуса) – вакханалія, яка закінчувалася масовими статевими актами – оргіями. Свято неодноразово забороняли римські правителі через страшну розпусту та моральне розбещення громадян. Історичні джерела вказують, що у ІІ-V ст. Римська держава переживала глибоку морально-етичну та естетичну кризу – криваві гладіаторські бої, пияцтво, розпуста, розгул злочинності, хабарництво, боротьба за владу та інше стало причинами її занепаду та краху.
Через торгівлю римлян з галами, германцями та кельтами вино і пиво у І-ІІІ ст. н.е. проникли в Галію – територію сучасної Франції, Монако, Монте-Карло. Звідти ці речовини перейняли германці – предки бельгійців, німців, голландців та інших народів.
У 860 р. арабський алхімік Ар-Разі (Рагез) отримав етиловий спирт (арабською «al-kohol») . У ХІІ-ХІІІ ст. етанол був завезений до Європи, де використовувався в медицині для лікування легеневих хвороб, розтирання, настоювання трав тощо. В Європі етанол називали «aqua vitae» (через його властивість горіти, на відміну від звичайної води), а звідси й слов’янська назва – «оковита». У 1398 ст. генуезькі купці вперше завезли етиловий спирт на Русь (у міста Переяслав та Ромни). І лише на початку XVІ ст., після введення казенної монополії, цей наркотик поширився на решту території Південної та Північно-Східної Русі.
Споконвіків на землях Київської Русі було поширеним бортництво (зокрема, у Руській Правді, за пошкодження дерева з вуликом передбачалося побиття, або штраф у розмірі 1-7 гривень; у той же час за вбивство холопа – 10 гривень). Надлишковий мед продавали, а також виготовляли медовий напій шляхом відкритої ферментації з додаванням води та невеликої кількості хмелю. До ХVІ ст. на Русі побутували виключно питний мед (близько 10 видів) , квас (35 видів), ячмінна брага та пиво . Доказом цього є поширеність цих архаїчних напоїв по всьому слов’янському ареалу. Вино згадується в літописі під 945 р., як про товар із Візантії. Через високу ціну вино було доступним лише для заможних верств населення. До того ж на Русі винограду не вирощували.
Коли в 987–988 рр. князь Володимир вибирав нову державну релігію, він відхилив пропозицію мусульманських послів через повну заборону Корану вживати будь-які напої ферментаційного приготування. З другого боку, сам князь Володимир вповні міг бути алкогольно залежним. Тому його слова «Русі веселість – пиття, ми не можем без сього бути» віроломно використовуються власниками алкогольного бізнесу для того, щоби показати шкідливу звичку – пияцтво, в якості споконвічно притаманної нашому народові риси.
Ще одним предметом алкогольних спекуляцій є корчми. Корчми на Русі з’явилися в Х-ХІ ст., і були основною формою проведення вільного часу та іншого дозвілля русичів. Слово «корчма» походить від давньоруського «корм», «кормить», «кормление» - що означало власність, майно, або їжу. Вимова словосполучень «кормча», «кормча изба», «кормчий дом» була незручною орфографічно, тому з часом в літературному та побутовому мовленні воно було замінене словом «корчма». У корчмах можна було поїсти, відпочити, переночувати, зустрітися із односельчанами, дізнатися новини. Є згадки про те, що в корчмах у ХІІ-ХV ст. навіть збиралися народні віча для вирішення адміністративних та судових питань.
До кінця XVIIІ ст. у світі зовсім не існувало ні заводів, ані фабрик з виготовлення алкогольних речовин; існували тільки невеликі гуральні, винокурні та бровари. Промислове виробництво алкоголю розпочалося на початку ХІХ ст., воно стало більш рентабельним, давало дешевий алкоголь, тому пияцтво набуло масового характеру. Від 1810-х рр. бере початок рух тверезості як форма соціального спротиву алкоголізації населення. Першою протиалкогольною організацією стало Товариство тверезості в США (1808 р.). Такі ж товариства виникали в Шотландії (1826), Швейцарії (1837), Норвегії (1850), Німеччині (1883), Австрії (1884), Франції (1895). В Англії боротьбу з алкоголем проводили «Ліга об’єднаного королівства», товариство «Добрих тамплієрів», ліга жінок «Біла стрічка». У Німеччині – «Братство синього хреста боротьби з пияцтвом». У Польщі – «Елевтерія» (1902 р.), на українських землях – Братства тверезості (від 1844 р.), і товариство «Відродження» (1909 – 1939 рр.).
Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua за тверезість! Обери процвітання, добробут і спасіння! Будь тверезим кожної хвилини! Хай допоможе тобі у цьому Бог!
