Господь наш Iсус Христос, знаючи нашу перебiльшену прив'язанiсть до матерiальних благ, навчає нас, щоб ми насамперед турбувались про правдиве благо, яким є Царство Боже. Вiн говорить: "Шукайте ж спершу Царства Божого i правди Його, i все це додасться вам" (Мф. 6, 33). Вiн не забороняє турботу про земнi блага, але на перше мiсце Господь ставить духовнi цiнностi, тобто Царство Боже.

Дарами Духа Святого освітлені апостоли зібрали в Єрусалимі для віри Христової стільки людей, що з них утворили громаду християнську. Всі ті християни один одного любили, як браття, і були, як одна родина. Багаті з них віддавали свій маєток в руки апостолів, а ті, в свою чергу, роздавали бідним. Християн ставало все більше, апостоли не встигали науку Божу викладати і в той же час бідним допомагати. Скликали тоді апостоли християн вірних і сказали до них: “Не можемо занедбати слова Божого, і людей убогих без допомоги лишати гріх: — то виберіть кращих з поміж себе і нехай вони доглядають убогих, а ми тільки словом Божим і молитвою займатись будемо”. Бесіда ця сподобалася усім і обрано було сім чоловіків, яких апостоли посвятили до їх справи, возложивши на них руки свої. Тих сім чоловік назвали дияконами, посада ця їх досі існує у церкві, і кожен священик буває спершу дияконом і слугує та допомагає єпископам-архієреям при Службі Божій та інших церковних відправах.
Пам'ять першомученика Стефана - 9 січня.

Восьмий день по Різдві, - то день свята церковного обрізання Господа нашого Ісуса Христа. Обрізання євреям було самим Богом наказано, в пам’ять союзу Господа Бога з Авраамом. Обрізання у євреїв, - це як у нас, християн, хрещення, і здійснювалося над дітям чоловічої статі на восьмий день після народження. Тому Ісус Христос на восьмий день після народження був обрізаний. Він, будучи Богом правдивим, не був зобов’язаний піддаватись обрізанню, проте піддався йому добровільно, щоб прикладом своїм покори нас навчити. Тому піддався Ісус обрізанню, щоб євреї не уникали обрізання, бо у євреїв кожен необрізаний вважався відкинутим Богом. Будьмо по прикладу Спасителя слухняними до всякого припису, що іде або від самого Бога, приписам Церкви Святої, хоч би нам і здавалося, що без виконання їх ми могли би спокійно прожити.

Надходить, браття і сестри, свято Водохреща на спогад того, що Христос охрестився в водах Йорданських. Давня Христова церква шанувала Хрещення Господнє навіть більше, ніж Його Різдво, бо Христос народився, як чоловік і до 30 років після народження жив, як приватна людина, а в Хрещенні Христос виявив себе, як Бог і після хрещення зараз світові з’явився з Своїм Божественним благовістям.

Усе своє життя я бачу народ у його масі бідним, голодним, темним, малоосвіченим, несвідомим, жорстоко гніченим, усіма забутим, (постійно лякливим… У мене завжди родився великий сумнів, чи справді цю справу так власне й створив Господь? Чи не дав Він нам якої глибшої Заповіді, щоб двигати світ до кращого, до щастя, до Світла? Бо Він же — сама Доброта та Любов! І справді, коли Господь створив людство на Свій Образ і на Свою Подобу (Буття 1. 26-27), то це людство — Його правдиві діти, яких Він не міг позоставити на призволяще, — Він мав конче дати для нього й належну Заповідь для його охорони й опіки, Заповідь для належного життя.

Браття! Ми святкуємо сьогодні величну й дуже важливу для спасіння людей подію з земного життя Христа Спасителя нашого — Хрещення Його від Іоана в водах Йорданських. До цієї події найближче стосуються й ті слова св. ап. Павла з його послання до свого учня Тита, що їх ми чули сьогодні. «Явилась благодать Божа, що спасає всіх людей», пише ап. Павло. Хрещення Спасителя в Йордані це є дійсно перше відкриття цієї благодаті. Тому й св. єв. Марко власне і вважає проповідь Івана Предтечі і хрещення ним Христа за початок євангелії (Мар. 1, 1).І сам Іоан Предтеча хрещення Христа в ріці Йордані вважає явленням Його Ізраїлеві (Іоан, 1, 31).

Сьогоднi, у свято Св. Тройцi, ми згадуємо зiшестя на апостолiв Святого Духа, Який вiчно перебуває в Церквi Христовiй. Ця подiя є вiнцем i завершенням спокутного подвигу Сина Божого. Тому i саме це свято є достойним i радiсним завершенням церковних торжеств на честь i славу Воскреслого Господа.
Відео про Свято Пресвятої Тройці
нажміть на посилання

Останнім часом з’явилося чимало людей, які гадають, що вони начебто мають особливу близькість до Бога. Як правило, це люди манд¬рівні, без певних занять. Вони зазвичай розповідають про свої видіння, намагаючись переконати слуха¬чів, щоб ті вірили їм, як посланцям Божим. Від них можна почути: “Гос¬подь звелів зробити те-то”; “Бо¬жа Матір сказала зробити те-то”. Усе це вони роблять для свого прославлення, а не на славу Божу. Усі вони перебувають у звичайній духовній самоомані.

Сьогодні ми з благоговінням вдячністю звершуємо пам’ять Отців Першого Вселенського Собору, які перед лицем неправди, що повстала проти Христа, проголосили церковну віру про те, що Він - воістину Син Божий і Бог, рівний Отцеві й Духові. Ми живемо в часи, коли віра здається такою простою й очевидною; але вона не завжди була такою, і вона не була такою для багатьох. У цей ранній час, коли людський розум в жаху стояв перед незбагненністю Божественного Одкровення, людям, спокушеним земною мудрістю, особливо важко було прийняти Христа як Живого Бога, незбагненного, не обмеженого ні часом, ні простором, але, який все ж пришов тілом жити поміж нас, і що став людиною, у всім подібний нам, крім гріха.

Господь навчав у капернаумськiй синагозi, i всi дивувалися Його вченню, тому, що Вiн вчив, як Той, що має владу, а не як книжники (Мф. 7, 29). Влада Христа - це не владний тон, а сила впливу на душi й серця людей. Його слово проходило в глибину душi i пiдкоряло людську совiсть. Такий вплив слова, сповненого Божественного силою, слова вiд Духа Святого.

У четверту неділю після Пасхи здійснюється спогад зцілення Христом розслабленого в Капернаумі. Про цю подію оповідає лише св. Іоан, що повідомляє в своєму Євангелії про кожен прихід Господа до Єрусалиму на свята. В цьому випадку не зовсім ясно, на яке саме свято Ісус прийшов до Єрусалиму, але найімовірніше, то була або Пасха, або П'ятидесятниця.

Другу неділю після Пасхи Церква присвячує святим Жонам-Мироносицям, які явили зразок надзвичайно живої і діяльної віри, зігрітою гарячою любов'ю до Христа Спасителя. Безмежно віддані Божественному Вчителю, вони залишили свої будинки, батьків, близьких, щоб усюди слідувати за Ним і служити Йому. І навіть тоді, коли в останні дні земного життя Господа, від Нього відвернувся увесь світ, коли Його залишили улюблені учні, коли один з них зрадив, інший відрікся, коли Його судили й убивали як злочинця, за одне знайомство з яким загрожувала небезпека, тільки святі жінки з Богоматір'ю, незважаючи ні на що не відступили від Нього ні на крок.