Недiля 28-ма пiсля П'ятдесятницi (Лк. 14, 16-24)
Сьогоднi було прочитане Євангелiє про покликаних на вечерю. Один чоловiк справляв велику вечерю i запросив багатьох. Коли настав час вечерi, вiн послав свого раба сказати запрошеним: "Iдiть, бо все вже готове". I почали всi запрошенi, нiби змовившись, вибачатися. Перший сказав: "Я купив землю i менi треба пiти й оглянути її, прошу тебе, вибач менi". Другий сказав: "Я купив п'ять пар волiв та йду випробовувати їх; прошу тебе, вибач менi". Третiй сказав: "Я одружився i через те не можу прийти". Повернувшись, раб доповiв про це своєму господаревi. Тодi, розгнiвавшись, господар дому сказав своєму рабу: "Пiди швидше на вулицi й провулки мiста, i приведи сюди вбогих, калiк, слiпих i кривих". I сказав раб своєму господаревi: "Господарю, зроблено все як ти велiв, i ще є мiсце". Господар сказав рабу: "Пiди на дороги i загороди й умовляй всiх прийти, щоб наповнився дiм мiй. Бо кажу вам, що нiхто з тих запрошених не покуштує моєї вечерi". Закiнчив Господь Iсуса Христос Свою притчу словами: "Багато званих, та мало обраних" (Лк. 14, 16-24).

Недiля 26-та пiсля П'ятдесятницi
Великим даром благодатi Святого Духа, яким Бог обдарував свiт у Христi Iсусi, апостол Павло називає мир. I дiйсно, вiдколи стоїть свiт, вiдколи пам'ятає себе людство, в його життi бракує миру - спокою совiстi, спокою серця, спокою життя.

В день свята Введення до храму Пресвятої Дiви Марiї ми зiбралися, щоб у молитвi висловити нашi почуття благоговiння й вдячностi перед Тiєю, Яка стала Матiр'ю Сина Божого. Щастя бути пiд покровом Божої Матерi нагадує нам про те, що був час, коли люди не знали Спасителя свiту.

Притча про милосердного самарянина була сказана Господом на пояснення одному законниковi, який не розумiв, що йому слiд робити, щоб успадкувати вiчне життя. На закiнчення притчi Господь дав йому настанову: "Йди i ти роби так само". Ця настанова звернена до всього християнського свiту i до кожного християнина зокрема. Питання про сенс життя, про спасiння, про вiчне життя i зараз непокоїть багатьох. Гранично ясну вiдповiдь на це питання, яке хвилює людину, дав Iсус Христос. Вiн однаково ставився до всiх, хто дорожить своїм спасiнням, для кого питання про вiчне життя не є лише звичайною цiкавiстю.

Канцелярія Української Православної Церкви КП повідомляє, що Святійшим Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом накладено резолюцію "Благословляється передача Віфлеємського вогню до храмів УПЦ КП. Відповідальний - єпископ Васильківський Євстратій"

Сьогоднi Євангелiє розповiдає нам про воскрешення Господом дочки Iаiра, начальника юдейської синагоги, i про зцiлення кровоточивої жiнки через лише доторкання нею до одежi Христа. Євангелiє говорить, що до Iсуса Христа прийшов Iаiр, припав до Його нiг i просив прийти до нього в дiм, бо його дочка, рокiв дванадцяти, лежить при смертi. Коли ж Господь iшов, то народ тиснув Його. Одна жiнка, яка страждала дванадцять рокiв вiд кровотечi, витратила все своє майно на лiкарiв i не могла вилiкуватися, - пiдiйшла ззаду, доторкнулася до краю одежi Iсуса Христа, i в ту ж мить кровотеча у неї припинилася.

Чого хоче людина, яка живе на цiй землi? Багато чого хоче. Перш за все, щоб вона нiколи не вмирала, щоб нiколи не припинялося те життя, яким живуть її думка, її воля, її почуття. Бiльше того, людина хоче, щоб за порогом земного життя, майже завжди зрошеного сльозами, оповитого скорботами, наш безсмертний дух вiчно блаженствував, жив у радостi й спокої. Наше серце прагне до звiльнення вiд тих страждань, якими неминуче супроводжується земний шлях кожної людини. А якщо не можна вiд страждань знайти порятунок, вона просить їх пом'якшення, шукає таку силу, яка допомагала б їх перебороти, могла б служити їй опорою у перенесеннi скорбот. Коли совiсть викриває людину у скоєних нею грiхах i злочинах i коли у серцi народжується розкаяння, людина прагне для себе прощення й утiхи.

Святе Письмо, або Бiблiя, є книга Божа. Ця книга - унiкальна за своїм розповсюдженням серед усiх народiв. Вона - наймогутнiша книга у свiтi за своєю силою i впливом на життя людини у всi часи.
Чи варто говорити про те, що Бiблiя - єдина книга, яка не вмирає. Всi iншi книги, якими б вони не були цiкавими, - короткочаснi, з'являються i зникають. Бiблiя - це книга на всi часи.

"Як хочете, щоб робили вам люди, так i ви робiть їм" (Лк. 6, 31).
Ось найдорогоцiннiше правило життя, яке потрiбно було б вогняними лiтерами позначити скрiзь, де живуть люди, для постiйного нагадування про їхнiй взаємний обов'язок. Не минає жодного дня, щоб у нас не було приводу застосувати його у життi. Та й як можна жити iнакше, щоб життя земне було радiсним?

Сьогоднiшнє євангельське читання має важливе значення. В ньому зосереджена сутнiсть християнської моралi, її незрiвнянна висота i глибина. Жодна релiгiя чи фiлософiя не пiднiмалася на таку висоту. Християнська мораль неперевершена, бо вона вiдкрита Самим iстинним Богом - Христом. Її велич полягає в тому, що вона проста i зрозумiла для кожної людини, i в той же час така незбагненно висока, що багатьом здається недосяжною.

Кожне євангельське оповiдання, яке ми чуємо в церквi або читаємо вдома, пiдкреслює, що Iсус Христос - не звичайний вчитель, яких було багато в iсторiї - славних i великих фiлософiв. Христос є сама Iстина i Вiн є Бог. Ось чому проповiдь Iсуса Христа завжди супроводжувалася надприродними явищами - чудесами. То Вiн повертає зiр слiпим, то зцiляє хворих, то виганяє бiсiв, то воскрешає мертвих, то припиняє бурю на морi, то нагодовує п'ять тисяч народу п'ятьма хлiбами i двома рибинами, - i все це Христос робить для того, щоб Його слухачi й послiдовники переконувалися, що з ними говорить Сам Господь Бог. Тому одного разу Iсус Христос сказав: "Якщо не вiрите Моїм словам, то повiрте Моїм дiлам". А Його дiла свiдчили, що Вiн - не звичайний вчитель, а Син Божий, Творець всесвiту, Який прийшов iз любовi до свого творiння спасти його вiд грiха i смертi.

Притча Спасителя про таланти дуже повчальна, i всiм нам треба знати її й завжди пам'ятати про неї. У притчi говориться про рабiв i господаря, який, вiдходячи у далеку країну, доручив їм своє майно. Одному вiн дав п'ять талантiв, другому - два, третьому - один, кожному за його спроможнiстю (Мф. 25, 14-30).