Введення у храм Пресвятої Богородицi
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
В день свята Введення до храму Пресвятої Дiви Марiї ми зiбралися, щоб у молитвi висловити нашi почуття благоговiння й вдячностi перед Тiєю, Яка стала Матiр'ю Сина Божого. Щастя бути пiд покровом Божої Матерi нагадує нам про те, що був час, коли люди не знали Спасителя свiту. Вiруючi люди тих далеких часiв жили надiєю та вiрою в Майбутнього Вiдкупителя. Ще тодi, коли нашi прабатьки - Адам i Єва - пiсля вчинення першого грiха зi страхом i трепетом слухали Божий присуд, - уже тодi в цьому присудi було обiцяння благостi Божої до грiшних людей: "Сiм'я жони зiтре голову змiя" (Див.: Бут. З, 15). Це означало, що через багато-багато рокiв Той, Хто прийме тiло вiд Жони, Хто буде народжений Жоною, буде переможцем зла i диявола. Багаторазово Господь повторював людям це обiцяння, щоб приготувати їх до прийняття Спасителя.
Не вмирало це обiцяння в пам'ятi людей i тодi, коли вони розсiялися по лицю землi. За гори й моря несли вони з собою це далеке, але приємне для серця сподiвання. Столiття минали за столiттями, зникали племена, з'являлися новi народи i країни, але непорушною залишалася вiра в Спасителя, Який гряде вiд Жони, Пречистої Дiви Марiї.
Святим людям Старого Завiту, якi одержали вiд Бога дар пророцтва, було даровано бачити ясним i прозiрливим духовним оком Матiр Божу в прийдешнiх вiках. За тисячу лiт до Рiздва Христового псалмоспiвець Давид в одному з своїх псалмiв провiщає: "Стала Цариця праворуч Тебе, в ризи позолоченi вдягнена, прикрашена" (Пс. 44,10). Пророк Давид споглядає славу i велич Божої Матерi. Вiн бачить Її, як Вона стоїть праворуч вiд Бога в царственому сяйвi слави. Вiн i такими словами провiщає про Пресвяту Дiву: "Вся слава дочки Царя - всерединi" (Пс. 44, 14). Пророк захоплюється тiєю внутрiшньою духовною красою Божої Матерi, перед Якою вклоняються мiльйони вiруючих людських сердець i Яку Церква називає "чеснiшою вiд херувимiв i незрiвнянно славнiшою вiд серафимiв".
Бiльш як за 700 рокiв до Рiздва Христового iншому пророковi - Iсаї - було даровано бачити дiвоцтво Божої Матерi. Усi ми знаємо слова цього натхненного пророцтва: "Ось Дiва в утробi прийме й народить Сина, i наречуть iм'я Йому Еммануїл, що означає: з нами Бог" (Iс. 7,14; Мф. 1, 23).
Запалюючими обiцяннями Божими жили вiруючi люди протягом довгих вiкiв старозавiтної ночi. Не тiльки до апостолiв, але й до всiх нас звертається Спаситель зi словами: "Вашi очi блаженнi, бо бачать, i вуха вашi, бо чують. Бо iстинно кажу вам, що багато хто з пророкiв i праведникiв бажали бачити те, що ви бачите, i не бачили, i чути те, що ви чуєте, i не чули" (Мф. 13, 16-17).
Так, ми щасливiшi за усiх старозавiтних праведникiв i пророкiв: вони жили сподiваннями, а ми живемо вiрою в здiйснення всiх їхнiх пророцтв! Протягом тисячолiть люди жили цими сподiваннями.
Нарештi, у призначений Богом час, здiйснились усi пророцтва, зникли тiнi Старого Завiту, настав свiтанок, а за ним зiйшло на духовному небi Сонце правди, - зiйшло, щоб нiколи не заходити. Це Сонце правди - наш Спаситель Iсус Христос.
Перед тим, як зiйшло це Сонце, на небi з'явилась досвiтня Зiрка: це Та, Яку Православна Церква оспiвує словами: "Радуйся, Зiрко, що являє Сонце!" Ранiшня зiрка сходить на нашому небi i зникає в променях сонця, що сходить. А ця Зоря не меркне i своїм свiтлом буде свiтити вiруючим у безконечних вiках.
Євангелiє розповiдає нам про подiю iз земного життя Iсуса Христа, що радiсно хвилює серце. Оточений народом Спаситель проповiдував. Розкритi серця людей пожадливо вбирали в себе кожне слово Його проповiдi, як суха земля вбирає в себе воду, що падає на неї. I ось з одного розчуленого i зворушеного проповiддю Христа серця, з уст невiдомої жiнки пролунали у цей момент слова: "Блаженна утроба, що носила Тебе, i груди, що годували Тебе!" (Лк. 11, 27). Це було перше вшанування Божої Матерi, перше виявлення захоплення Тiєю, Яка народила такого незвичайного Проповiдника i Чудотворця, Який прийшов спасати людей вiд зла.
Любов до Неї вiруючих сердець i слава про Неї поширювалася з мiста у мiсто, мiрою того, як євангельська проповiдь розширяла своє коло. Про те, як схилялися люди перед величчю i духовною красою Божої Матерi, може засвiдчити один iз тих, хто навiдав Її в Єрусалимi. Дионисiй Ареопагiт - знаменитий учений афiнянин, навернений у християнство святим апостолом Павлом, завiтав до Божої Матерi в Єрусалимi через три роки пiсля прийняття ним святого хрещення. Божа Мати була вже похилого вiку. Ось що розповiдає Дионисiй про свої вiдвiдини:
"Неймовiрним здавалося менi, сповiдаюсь перед Богом, щоб, крiм Самого Бога, хтось був переповнений такою Божественною силою й дивною благодаттю. Богом свiдчу, що, коли б я не мав у пам'ятi й серцi Божественного вчення, то я визнав би Дiву за iстинного Бога i склав би Їй поклонiння, належне Єдиному Iстинному Боговi, бо розум людський не може уявити собi вищої честi, слави, величi, духовної краси, нiж тi, якi я бачив. Розум мiй i серце знемоглися, споглядаючи цю велич i цю Божественну красу".
I як нам, православним, не вихваляти i не прославляти Пречисту Богородицю? Як нам не схилятися перед Тiєю, вiд Якої наш Спаситель народився на землi? Вона - основа нашої втiхи. Ми вiруємо, що Спаситель нi в чому не може вiдмовити Своїй Матерi, коли Вона заступається перед Ним за людей. Але треба бути гiдними Її любовi. Св. Григорiй Богослов говорить: "Як хмара закриває сяйво сонячного промiння, так грiшник, який не хоче визнати свої грiхи i зректися їх, закриває для себе промiння любовi Божої та милосердя Божої Матерi". Гiдним любовi Божої Матерi буде тiльки той, хто буде любити братiв своїх. А хто не любить брата, той, як говорить ап. Iоан Богослов, неправдомовець, i iстини немає в ньому.
Будьмо ж i ми, українцi-браття, в дусi християнської любовi виявляти якнайбiльше терпiння та взаєморозумiння мiж собою i прагнути подолання незгод та досягнення єдностi в Церквi Христовiй.
Амiнь!
Патріарх Київський і всієї Руси-України
Філарет
Філарет
Джерело: ПРАВОСЛАВНИЙ ПОГЛЯД.
