Так часто доводиться чути від людей: я молюся, я прагну до Бога, я прагну зустрічі з Ним, - а разом з цим Він ніби залишається мені далеким, не має у мене живого почуття Його близькості...
Сьогоднішнє Євангеліє не засуджує таке ставлення, але мало б розкрити наше серце до чогось іншого. У людини, у сотника була болісна потреба: його слуга помирав, лежав у хворобі. І він звернувся до Христа за допомогою. Христос йому відповів: Я до тебе прийду... І що ж відповів Йому сотник? - Ні! Не приходь! Я недостойний, щоб Ти зайшов під мій дах, - достатньо одного Твого слова, сказаного тут, щоб здоров'я та життя повернулися моєму слузі...

При читанні слів Спасителя про те, що можна було б жити так просто, так безтурботно, якщо душею не дбати про їжу і пиття, а тілом - про те, як одягтися, два різні почуття борються в нас.

Сьогоднi Церква Христова святкує день Святої Тройцi - день, коли Бог благословив вiдкрити людству таємницю Божества. Бог явив Себе у трьох Iпостасях, у трьох Особах: Отця, Сина i Святого Духа. Це є непорушний догмат християнської вiри. Хто не вiрить в Отця, Сина i Святого Духа, той не може називатися християнином.

Сьогоднi свята Церква вшановує пам'ять святих отцiв Першого Нiкейського Вселенського Собору (325 р.), що затвердив правдиве вчення про Божество Сина Божого, або про єдиноiстотнiсть Сина Божого з Богом Отцем. Собор свв. отцiв осудив єресь Арiя i його прихильникiв, якi неправдиво вчили про нашого Христа Спасителя - Господа Iсуса Христа. Вони говорили, що Син Божий не єдиного єства з Богом Отцем, i тому Вiн нiбито не є Iстинним Богом. За їх вченням, Бог Отець створив Сина Божого, як Вiн створив увесь свiт. Вони богохульники, тому що хотiли пiдрiзати пiд корiнь християнську вiру. Якщо припустити, що наш Спаситель не Єдиноiстотний Син Божий i не є Iстинний Бог, то наше спасiння вiд грiха i смертi залишилось би лише мрiєю. Всi ми перебували б у грiхах, без очищення i освячення. Ми не мали б нiякої надiї на воскресiння з мертвих i на вiчне життя. Святi отцi довели все безглуздя цього єретичного вчення. I дiйсно, нiхто, крiм Єдиноiстотного Сина Божого, не мiг оновити людську природу i очистити її вiд безмежних грiхiв. Єретики намагалися через своє неправдиве вчення вiдiбрати у людей їхню надiю на очищення вiд грiхiв, освячення i вiчне блаженне життя, заради чого прийшов у свiт Син Божий, воплотився i став Чоловiком.

Бог, як Всюдисущий i Вседержитель, знаходиться при кожнiй людинi - при добрiй i злiй. "Вiн сонцем Своїм осяває злих i добрих i посилає дощ на праведних i на неправедних" (Мф. 5, 45). Бог утримує життя всiх: добрих i злих, праведних i грiшних, "бо ми Ним живемо, i рухаємось, i iснуємо" (Дiян. 17, 28). Однак Своєю особливою благодаттю, тобто благодаттю, яка спасає, допомагає i заступає, Бог знаходиться не з кожною людиною, а тiльки з тiєю, яка завжди i всюди вiдчуває Його присутнiсть. Про це каже пророк Давид: "Така людина в присутностi Бога каже чесно, робить корисне i думає як перед очима Божими. Свого часу пророки Iлля та Єлисей часто повторювали слова: "Живий Господь Бог Iзраїлiв, перед Яким я стою" (1 Цар. 17, 1).

Одного разу, коли Iсус Христос проходив через Самарiю, мiсцевi люди не прийняли Його. Тодi ученики Його, Якiв та Iоан, обуренi цим вчинком самарян, сказали: "Господи, хочеш, ми скажемо, щоб вогонь зiйшов з неба i спалив їх, як i Iлля вчинив?" Але Вiн, обернувшись до них, заборонив їм i сказав: "Не знаєте, якого ви духу; бо Син Людський прийшов не губити душi людськi, а спасати" (Лк.9,54-56).

"Ось, ти одужав; не грiши бiльше, щоб з тобою не трапилося чого гiршого" (Iн. 5,14). Так сказав Христос Спаситель розслабленому. Це свiдчить про те, що тяжка хвороба, яка скувала його на 38 рокiв, була покаранням Божим за якiсь грiхи. В чому полягали його грiхи, Євангелiє не говорить i тим дає зрозумiти, що подiбна бiда може прийти до людини за будь-якi грiхи. Грiх - це отрута, яка дiє в нашому тiлi руйнiвно, - iнодi повiльно, iнодi з дивовижною швидкiстю, але завжди руйнiвно. Про це свiдчать i Святе Письмо, й iсторiя, i щоденний досвiд кожної людини. Пророк Давид говорить: "Багато хвороб у грiшника" (Пс. 31,10). А в iншому псалмi так: "Нема спокою в костях моїх вiд лиця грiхiв моїх" (Пс. 37,4). Вiд грiха походять усi нашi нещастя.

В Євангелiї сказано, що "через вiсiм днiв ученики Його знову були в домi, й Фома з ними. Прийшов Iсус, коли дверi були замкненi, став посеред них i сказав: мир вам! Потiм говорить Фомi: дай палець твiй сюди i подивися на руки Мої; подай руку твою i вклади в ребра Мої, i не будь невiрним, але вiрним" (Iн.20, 26-27).
Коли ж Марiя Магдалина хотiла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: "Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зiйшов до Отця Мого" (Iн. 20, 17).
Фомi дозволяється сприймати на дотик ребра i рани вiд цвяхiв, а Марiї - нi. Чому так? Вiдповiдаючи на це запитання, святий Кирил Олександрiйський говорить: "Марiї не дозволено доторкатися, як ще не освяченiй благодаттю Духа, тому що до Вознесiння Господа на небо Дух Святий ще не сходив на всiх. А Фомi дозволялося через те, що вiн з iншими апостолами одержав Духа. Бо хоча вiн був вiдсутнiй, але й на нього простягалася щедрiсть Даючого".

У той час, коли тiло Iсуса Христа спочивало у гробi, Своєю душею Вiн сходив до пекла - як Бог i Переможець смертi. З пекла Христос звiльнив усiх, хто мучився там у чеканнi Спасителя. У пеклi були ув'язненi всi, хто помер, - вiд першої людини, Адама, до останньої перед зiшестям туди Спасителя. Врата раю були зачиненi для всiх, поки не здiйснилося спокутування людського роду, поки Спаситель не постраждав, не помер на хрестi й не воскрес з мертвих.

Сьогоднi свято Благовiщення. Церква Христова святкує виявлення надвiчної Божої таїни i початок нашого спасiння. В чому ж полягає ця Божа таїна?
У надвiчнiй радi Святої Тройцi, коли ще не був створений всесвiт, Бог поклав Сину Божому спасти людей вiд грiха i смертi.
Благовiщення було виявленням цiєї таїни. Сутнiсть таїни полягає в тiм, що Син Божий стає Сином Дiви. I ця подiя - початок нашого спасiння.

Святий апостол Павло в одному із своїх послань говорить: якщо не воскрес Христос, то ми найнещасніші із усіх людей… І справді, якщо не воскрес Христос, то вся наша віра, усе, що ми називаємо нашим духовним досвідом, побудоване на обмані чи на ілюзії. І Христос воістину воскрес! Про це ми знаємо з власного досвіду; не тільки десятки, не тільки тисячі, а мільйони людей досвідом в своєму житті відчули живу присутність і дотик Самого Христа. І ми віруємо також і в Його тілесне, плоттю воскресіння, про яке свідчать апостоли, говорячи, що оповідають про те, що вони своїми очами бачили, своїми вухами чули, своїми руками доторкалися (1 Ів. 1:1). І дійсно, жінки-мироносиці прийшли до гробу і побачили, що камінь був відвалений від гробу, і ангел призвав їх увійти і засвідчити, що в гробі порожньо; за ними Петро і Іоан прийшли і також знайшли порожній гріб і пелени, якими був обвитий Христос, що лежали спустошені, пусті, позаяк тіла Христового там вже не
було.