У другу недiлю Великого посту читається Євангелiє про зцiлення розслабленого. Господь одним словом зцiлив хворого чоловiка, який страждав довгi роки. Але ранiше Вiн простив йому грiхи. "Чадо, - сказав Господь розслабленому, - вiдпускаються тобi грiхи твої" (Мк. 2, 5). Цим Господь свiдчить, що грiхи є причиною хвороб, щоправда, не завжди. Тому треба спочатку лiквiдувати причину, тодi зникне i згубна дiя її на людину.
Для того, щоб зрозумiти, якi згубнi наслiдки має грiх для людської природи, треба знати, що таке грiх. Грiх - це моральна i духовна отрута, яка дiє в душi, а потiм i в тiлi, так само, як дiє звичайна отрута у тiлi. Коли у тiло потрапляє отрута, в органiзмi людини вiдбуваються надзвичайно тяжкi процеси, якi закiнчуються смертю. Подiбне стається i в душi, коли до неї потрапляє духовна отрута - грiховна думка або грiховне почуття. В душi проходять страшнi хвилювання думок, почуттiв, бажань i намiрiв. Складається враження, нiби горить дух, як у полум'ї. В такий стан потрапляє душа кожного разу, коли порушується моральний закон, аж поки не вдається заглушити голос совiстi.

Протягом тепер уже минулих підготовчих тижнів до Великого Посту словами Христа, образами євангельськими Церква прикликала нас глибоко вдивитися в нашу власну душу й у наше життя: що потрібно в ній змінити, у чому потрібно покаятися. Тепер настала нова пора: час Великого Посту. ПротягомВеликого Посту ми будемо чути не про себе самих, а про те, що благодать Божа зробила над людьми, які зуміли покаятися, які зуміли звернутися всією думкою, усією душею, усім поривом душі до Бога, – що над ними зробив Господь! Один за іншим будуть проходити образи святих…

У першу недiлю Великого посту свята Церква згадує перемогу православ'я над єресями, тому цей день називається "Недiлею православ'я". Це свято було установлене у 842 р. при вiзантiйському iмператорi Михаїлi i його матерi Феодорi, коли Константинопольським Патрiархом був св. Мефодiй.
Свято було встановлене пiсля перемоги над iконоборчою єрессю. Але оскiльки перемогою над цiєю єрессю св. Церква остаточно розкрила православне християнське вiровчення i сформулювала його у постановах семи Вселенських Соборiв, то подiя ця називається не торжеством iконошанування, а Торжеством православ'я.
Це не означає, що пiсля середини IX столiття бiльше не з'являлося єресей; це значить, що всi наступнi єресi, якими б вони не були численними i рiзноманiтними, осуджуються постановами семи Вселенських Соборiв.

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Ми святкуємо сьогодні день Торжества Православ’я: не торжества православних людей над іншими людьми, а торжества про те, що Православ’я як світло - сіяє, немов вогонь горить, як життя - тече по усьому світі. І знову-таки: не лише наше церковне Православ’я, але щось набагато більше за те, що ми можемо вмістити. Один раз о. Софроній сказав мені: «Ніхто не повинен би насмілюватись називати себе православним християнином, тому що бути православним, у повному розумінні цього слова, це означає знати Бога Таким, Який Він є, і поклонятися Йому духом і істиною достойно Його святості». І хто з нас, хто із православних всіх часів міг би похвалитися, що він так знає Бога, що він так Йому поклоняється?..

Для кожного із нас Великий піст — це дорога. Прочанин, коли вирушає в далеку путь до святині, перше просить прощення у всіх, вклоняється з примиреним серцем і навіть випрошує благословення, щоб шлях його був легким і позбавленим будь-яких небезпечних пригод. Дорога посту є також небезпечна. На ній можна спіткнутися, раптом перестати дотримуватись посту, втратити бажання каятися, взагалі загубити покаяльний настрій. Але є одні ліки, які можуть нашу дорогу посту вчинити квітучою, такою, що буде позбавлена всякого терня — це звісно ж прощення. І перше, що заставляє нас Свята Церква зробити перед входженням у Великий піст — це попросити один в одного прощення. Як тільки-но ми це зробимо, то неодмінно побачимо далеко-далеко попереду кінець шляху. Цей кінець дороги — радість Великодня, радість Воскресіння Христового.

Серед багатьох дарувань Бог нагородив нас двома здатностями, однаковою мiрою важливими для нашого духовного життя: пам'ятати i забувати. Коли нам роблять добро, почуття вдячностi вимагає пам'ятати про нього. Коли ж нам заподiють зло, християнська любов вимагає забути його.

Сьогоднi, як ви знаєте, "день прощення" - день, у який Церква встановила правило прощати одне одному образи. Християни повиннi припиняти ворожнечу мiж собою. Благочестивi люди дотримуються цього звичаю. Чому Свята Церква встановила напередоднi Великого посту день прощення? На пiдставi повелiння Господнього. Спаситель наш сказав: "Якщо ви прощатимете людям провини їхнi, то простить i вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхнiх, то i Отець ваш не простить вам провин ваших" (Мф. 6, 14-15).
У Великому посту всi ми повиннi очистити свої душi вiд накопичених грiхiв. А для цього нам потрiбно зi смиренням каятися, щиро молитися i просити Господа простити нам грiхи нашi. Молитва не може бути почутою Богом, якщо в душi палають ненависть i злоба. Тому Христос Спаситель попереджає таких богомольцiв. Вiн говорить: "Коли ти принесеш дар твiй до жертовника i там згадаєш, що брат твiй має щось проти тебе, залиш там дар твiй перед жертовником i пiди перше помирися з братом твоїм, i тодi прийди i принеси дар твiй" (Мф. 5, 23-24).

Від 28 листопада до 6 січня включно триватиме Різдвяний піст або Пилипівка.
На питання, як правильно дотримуватися Різдвяного посту, відповідає Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

І як хочете, щоб робили вам люди, так і ви робіть їм (Лк. 6, 31).
Євангелист Лука в сьогоднішньому Євангелії передає нам настанову і заповідь Господа нашого Ісуса Христа, як ми повинні чинити з людьми в житті, щоб нам і Богу і людям догодити, і собі придбати добре ім’я і чисту совість і сподобитись обіцяного нетлінного синівства небесного за благочестиву поведінку нашу в земному житті( Лк. 6, 31-36).

Кожна людина рано чи пізно починає задумуватись над тим для чого вона живе на цьому світі? Яка мета нашого існування? Але Господь відкрив, що живемо ми для того, щоб спасти свою душу, з’єднатися з Богом і тим самим отримати вічне блаженне життя. Ось мета нашого земного перебування. Але як спасти свою душу? Відповідь на це питання, дорогі браття і сестри, ми чули у сьогоднішньому Євангельському читанні. В якому Христос говорить: «Якщо хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, і візьме хрест свій та йде за Мною» (Мф. 16, 24). В цих словах ми бачимо три умови які потрібно виконувати, щоб зберегти свою душу. Перша умова – це зректися себе. Друга – взяти свій хрест. Третя – іти за Христом.

Коли ми читаємо євангельські уривки про те, як Христос воскресив мертвого або зцілив тіло людини, ми рідко замислюємося про те, що людське тіло означає для Самого Бога, Який створив його з любов'ю для вічного життя, і що воно мало б означати для нас самих. Якщо б наше тіло не було б Богові дороге, так само цінне і ніжно любиме Ним, як і наша вічна душа, Бог не став би зціляти тіло або піклуватися про його вічне життя після воскресіння мертвих.