У сьогоднішньому Євангелії є слова, які можуть порадувати кожну людини, якщо вона знайде в собі правдивість і сили подивитися на себе і на своє життя без брехні.

Христос, звертаючись до самарянки, каже їй: Добре ти сказала, що в тебе немає чоловіка - воістину ти сказала правду! Зрозуміло, що Гоподь не хвалив її за минуле життя, але за те, що вона була здатна правдиво і істинно подивитись на це життя і правдиво сказати: Як добре, що ти так сказала, ти правильно сказала...

Бачачи посилення у світі та в Україні спроб не лише пропагувати одностатеві відносини, ясно заборонені Богом як гріховні, але й надавати їм статус законних, а також констатуючи намагання всіляко обмежити право публічно критикувати содомський гріх, звертаюся до віруючих та всього суспільства із закликом піднести свій голос проти цих небезпечних явищ.
Гріх одностатевих відносин, як і всі інші гріхи, присутній в людстві віддавна, але це не може слугувати його виправданням і не робить його нормою.
Бог створив людину як чоловіка й жінку, благословивши їх єднатися у сім’ю. Сім’я (родина) є основою суспільства, має на меті збереження дару любові, народження та повноцінне виховання дітей, сприяє збереженню суспільної моралі.

Недаремно і не просто так, дорогі брати і сестри, у церковному календарі ми так багато поруч із благочестивими і преподобними мужами бачимо святих жінок: мучениць, рівноапостольних, преподобномучениць і преподобних, які подвизалися не менше в подвигу, ніж самі чоловіки. Наприклад, до святої великомучениці Варвари ми звертаємось такими словами: «Радуйся, невісто Христова прекрасна». Це дуже яскраве свідчення і вказівка на те, яке життя вели ці жінки: вони полишили все з думкою: «Мій Жених і мій скарб на небесах». Всі вони без винятку були вродливими, їх чекала земна слава і благополуччя, але у їхніх серцях перемагав Христос і керувала їхніми вчинками любов до Бога, тому і від усього земного благополуччя вони відверталися.

У третю неділю після Пасхи Церква згадує подвиг і вшановує пам’ять святих жон-мироносиць. Деяких з них ми знаємо на ім’я, проте більшість нам поіменно невідомі. Однак подвиг їхній нам, всім попереднім і наступним поколінням відомий дуже добре: їхня любов до Господа була довершеною, так що навіть і після смерті тілесної вони не покинули Його.
Євангеліє розповідає нам як рано-вранці жінки прийшли до гробу Христа, але побачили відвалений камінь, ангела, що сидів на ньому і тіла Ісусового у гробі не було. Таким чином вони стали одними з перших свідків Воскресіння Ісусового. Однак вони йшли не до прославленого Воскреслого Христа Бога, а до спаплюженого і страченого Ісуса, вони бігли з посудиною мира для того, щоби ще раз намастити Його тіло.

Христос воскрес! Воістину воскрес! Воскресення Христове – центральна подія світової історії.
Пасха «настільки перевищує всі торжества людські і земні, – стверджує свт. Григорій Богослов, – наскільки сонце перевищує зорі». Торжествує світ видимий і невидимий, небо і земля прославляють Воскреслого Спасителя. «Воскресіння Твоє, Христе Спасе, ангели співають на небесах, і нас на землі сподоби чистим серцем Тебе славити» (Воскресна стихира).

09 - 10 лютого 2013 року, з благословення Святійшого Патріарха Київського і всієї Руси-України Філарета, у стінах Київської Православної Богословської Академії відбувся XI всеукраїнський з’їзд православної молоді.
Участь у заході взяв Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет; голова Синодального управління у справах молоді намісник Свято-Феодосіївського чоловічого монастиря Макарій (Папіш); архієпископ Тернопільський, Бучацький і Кременецький Нестор, архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір; архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій.
Серед численної кількості присутніх були представники православних молодіжних організацій, духовно-просвітницьких центрів, молодіжних братств Української Православної Церкви Київського Патріархату.

Коли ми думаємо про покаяння, перед нами завжди повстає темна або сіра картина скорботи, стиснутого серця, сліз, якогось великого горя через те, що наше минуле таке темне і недостойне: недостойне ні Бога, ні нас самих, ні того життя, яке нам запропоноване. Але це тільки одна сторона покаяння чи, точніше, такою повинна би бути тільки одна мить. Покаяння повинне розцвітати в радість і в подвиг. Без цього покаяння безплідне, без цього те, що могло б бути покаянням, перетворюється в розкаяння – безплідне і, часто, таке, яке вбиває життєву силу в людині замість того, щоб її збуджувати і оновлювати.