Предстоятель Української православної церкви Київського Патріархату Святійший Патріарх Київський та всієї Руси-України Філарет позитивно ставиться до використання Інтернету за умови, якщо він приносить добро. Про це він сказав під час прес-конференції. «Я позитивно ставлюся (до Інтернету – Ред.), але Інтернет одночасно може бути і позитивним, і негативним, залежно від того, чим його наповнюють. Якщо позитивним, добрим, то треба ним добре користуватися, а якщо його наповнюють злом, неправдою, гріхом, то користуватися таким Інтернетом непотрібно», - відмітив Патріарх. За його словами, люди не мають достатньо духовного спротиву, щоб протистояти тому гріховному напливу, що йде з Інтернету.

Подумки ми зараз уявімо себе дві тисячі років тому, і яке дивне почуття повинно наповнювати нас: уже тиждень, як світ став іншим! Світ, який тисячоліттями був як загублена вівця, став тепер як вівця знайдена, піднята на плечі Сином Божим, що став Сином Людським. Непрохідна безодня, яку гріх зробив між Богом і людиною, тепер, хоча б зародковому стані, подолана: Бог увійшов в історію. Сам Бог став Людиною, Бог зодягнувся у плоть, і все видиме, те, що з нашої сліпоти представляється нам мертвою, інертною матерією, може впізнати себе прославленим в Його власному тілі. Трапилося щось небувале, і світ уже не той, що раніше.

Сьогодні наше суспільство переживає один з найскладніших моментів новітньої історії, тому Церква не може мовчки стояти осторонь.

Події попередніх місяців та тижнів переконують, що переважна більшість наших співгромадян підтримують європейську інтеграцію України. На захист своїх прагнень вони вийшли на публічні масові акції. Ці акції проводилися в цілому мирно та без насильства, до чого громадян також закликала і наша Церква, й інші Церкви та релігійні організації.

Київський Патріархат разом з українським народом підтримував і продовжує підтримувати європейську інтеграцію та бачить майбутнє України у колі незалежних держав об’єднаної Європи.

Після початку масових громадянських акцій ми неодноразово зверталися також і до правоохоронних органів та інших представників держави із закликом забезпечити громадянам гарантоване Конституцією право мирно висловлювати свою позицію. На жаль цей наш заклик не був почутий.

Вночі 30 листопада із застосуванням жорстокого насильства учасники акції були вигнані з Майдану Незалежності. Кадри цієї події нагадують про 18 липня 1995 року, коли було застосовано силу до учасників похорону Патріарха Володимира (Романюка).

Як Церква ми морально засуджуємо жорстоке застосування сили до мирних громадян, яке відбулося сьогодні на столичному Майдані Незалежності. Також ми закликаємо всіх – особливо міліцію, але також і учасників громадських акцій, не допустити подальшого примноження насильства.

Бо можливо саме цього – розгортання великого громадянського конфлікту та розколу країни, знищення нашої державності – добиваються ті сили, які за будь-яку ціну прагнуть не допустити інтеграції України з об’єднаною Європою.

Майбутнє нам невідоме. Але хочемо, щоби всі знали: Київський Патріархат – з українським народом. Незалежно від того, які на нас чекають випробування.

За свідченням Господа Ісуса Христа молитва має велику здатність руйнувати силу та підступи диявола. Тому саме зараз, окрім іншого, особливо потрібною є молитва про Україну, про збереження нашого спільного дому від руйнівної міжусобної ворожнечі. До цієї посиленої молитви я закликаю всіх віруючих.

З важким серцем, але з твердою надією на Господню милість і допомогу, промовляю разом з вами: «Боже Великий, Єдиний, нам Україну храни!»

Закликаю на весь український народ Боже благословення!


30 листопада 2013 р.

Кожна віруюча людина, що хрещена в ім’я Святої Трійці, називає себе християнином. Апостол Павло, звертаючись до християн, говорить: “Випробовуйте самих себе, чи ви в вірі” (2 Кор. 13, 5). Тобто, нам постійно треба себе випробовувати, аналізуючи своє життя, задатися запитанням: чи я дійсно християнин? Ви скажете, звісно, всі ми християни, адже, найперше хрещені, відвідуємо Церкву і молимось, іноді читаємо Святе Письмо і намагаємося робити добрі справи. Але книжники і фарисеї також пильно дотримувались приписів закону, однак Господь називає їх поріддям зміїним, пофарбованими гробами, що зовні мали гарний вигляд, а всередині повні всякої нечистоти. Зовні вони дотримувались заповідей, шануючи Бога, а серце їх, душевні почуття були далеко не Божі. “Устами своїми вони Мене шанують, а серце їх далеко від мене” - говорить про Святе Письмо і намагаємося робити добрі справи. Але книжники і фарисеї також пильно дотримувались приписів закону, однак Господь називає їх поріддям зміїним, пофарбованими гробами, що зовні мали гарний вигляд, а всередині повні всякої нечистоти. Зовні вони дотримувались заповідей, шануючи Бога, а серце їх, душевні почуття були далеко не Божі. “Устами своїми вони Мене шанують, а серце їх далеко від мене” - говорить про них Христос. Господь застерігає і нас, кожного віруючого, мовлячи: «Не кожен, хто каже до Мене Господи, Господи, увійде в Царство Боже». Тому то святий апостол і закликає християн усіх віків випробовувати себе, чи з зовнішніми ознаками християнства ми внутрішньо шануємо Господа? Чи належить наше серце Христу, тому хто віддав за нас своє життя, пролив Свою Кров.

Свято Воздвижения Чесного й Животворящого Хреста Господнього встановлено на честь віднайдення у IV столітті святою царицею Єленою, матір'ю святого імператора Констянтина, справжнього хреста, на якому було розіп'ято Господа нашого Ісуса Христа. Народ, довідавшись про цю подію, почав сходитися для поклоніння святому хресту. Аби усі змогли побачити вшановування святині, патріарх Макарій підніс хрест угору зі словами: “Господи, помилуй!” Із цього моменту і до сьогодні Православна Церква не перестає воздвигати у храмі прикрашений квітами та зіллям хрест, поклонятися йому та оспівувати Творця Всесвіту: “Величаємо Тебе, Христе — Життя наше, і шануємо хрест Твій святий, бо Ти визволив нас із неволі ворожої”.

Першим, особливо радісним святом церковного року є свято Різдва Богородиці. Це свято тісно пов’язане зі здійсненням релігійних надій людства. Історія церковних свят та історія Церкви загалом — це дорогоцінний, безперервний шлях надії з минулого у майбутнє. Літопис буття Церкви — не механічний перелік історичних імен святителів, преподобних і соборних подій, а животворяща книга, яка оповідає про спасіння людства та розкриває реальний досвід Богоспілкування.
У Різдві Пречистої Діви світ здобуває шлях спасіння, ‘будується міст до життя”, людина від пекла визволяється — чуємо ми сьогодні за богослужінням у Церкві. Богородиця спасає усе людство, рятує кожну людину, яка знемагає від горя та зневіри. Матір Божа усуває людину від прірви, в яку штовхає її гріх, страс-ті та пороки. Більше того, всі значні богословські теорії, пульс і серцебиття Православної Церкви нерозривно поєднані з життям Цариці Небесної. У хвилини зневіри, всупереч духу скептицизму та відчаю, який сьогодні панує у світі, християнин подумки звертається до тієї події, яка поклала початок нашої надії на спасіння. У день Різдва Богородиці кожна віруюча людина з особливим відчуттям близькості небес молиться словами: “Пресвята Богородице, спаси нас”.