В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
В Євангелії сказано, що “через вісім днів ученики Його знову були в домі, й Фома з ними. Прийшов Ісус, коли двері були замкнені, став посеред них і сказав: мир вам! Потім говорить Фомі: дай палець твій сюди і подивися на руки Мої; подай руку твою і вклади в ребра Мої, і не будь невірним, але вірним” (Ін.20, 26-27).Коли ж Марія Магдалина хотіла доторкнутися до Христа, Господь сказав їй: “Не доторкайся до Мене, бо Я ще не зійшов до Отця Мого” (Ін. 20, 17).
Фомі дозволяється сприймати на дотик ребра і рани від цвяхів, а Марії – ні. Чому так?

"Не можна бути трішки віруючим. Якщо ти по-справжньому слідуєш за Христом, то тобі доведеться слідувати за Ним до Голгофи. На цьому все грунтується. Це і є вузька дорога. Насіння має померти, щоб дати плід.
Зло заманливе, привабливе, диявол виглядає добрим, майже нормальним, але не зовсім. Саме в цьому суть зла: взяти щось добре і перекрутити. І коли ти розумієш це, коли ти бачиш яка між добром і злом йде кровопролитна війна, ти більше не можеш залишатися осторонь і умивати руки. Тоді ти починаєш ближче дізнаватися свого Бога і тобі відкривається справжня радість життя. "

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Найбільшим злом, яке існує у світі, є смерть. Люди помирають не тому, що життя для них стає тяжким, а тому, що через гріх першої людини, Адама, смерть увійшла в їхню природу. Людина не хоче помирати навіть тоді, коли тяжко хворіє і через старість стає непрацездатною. Чому вона не хоче помирати? Тому що її природа створена Богом для життя вічного. Будучи свобідною, людина обрала не життя, а смерть: через гріх Адама смерть пошкодила людську природу, яку оновити людина не могла. Не могли цього зробити й ангели, оскільки людську природу створили не вони. Людину створив Бог! Тому оновити, а це значить подолати в людській природі смерть, міг тільки її Творець, тобто Бог.

ХРИСТОС ВОСКРЕС!
Цими священними словами, брати й сестри, Церква урочисто свідчить сьогодні про велику подію Воскресіння Христового!
Першим словом Воскреслого із гробу Христа було: «Радуйтесь». Ця пасхальна радість торкається сьогодні наших сердець, вона проникає в глибини нашої душі, і вже не можна знайти такої людини, яка дійсно не раділа б цьому Великому Святу.
Воскресіння Христове не можна уявити собі окремо від хресних страждань Христа Спасителя. Тому ми так радісно і проникливо зустрічаємо кожного року це Величне і Життєдайне Свято.

Ми вiдвiдуємо церковнi богослужiння, постимося i молимося у вiдповiдний час, але всiм цим не вичерпуємо подвигу посту. Для того, щоб усе це було дiючим i принесло добрi наслiдки, потрiбна ще пiдтримка - всiм нашим життям. Iншими словами - потрiбен вiдповiдний спосiб життя, який не був би протилежнiстю посту i не роздвоював би нашу душу.
У давнi часи у православних країнах саме суспiльство створювало великопiсну атмосферу життя через вiдповiднi звичаї i навички, як особистi, так i суспiльнi. Так, упродовж Великого посту усi люди пiдпорядковувалися звичаям, якi не давали забувати окремим членам суспiльства про Великий пiст. Наприклад, про пiст постiйно нагадував великопостовий дзвiн, театри були закритi, припинялися великосвiтськi прийоми. Самi собою цi зовнiшнi прояви посту не могли розбудити в людинi почуття покаяння, але складалася вiдповiдна атмосфера, яка допомагала обдумати власний духовний стан. Ми, люди, слабкi, i нам потрiбне постiйне нагадування про нашi обов'язки. Хоча, звичайно, зовнiшнi правила не можуть замiнити внутрiшнього подвигу вiруючої людини.

В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Сьогодні ми згадуємо святу Марію Єгипетську, від якої можемо багато навчитися тому, що нам потрібно. Вона була всім відомою грішницею, предметом спокуси і зваблення. Як вона стала грішницею - ми не знаємо: чи переважало в ній самій зло? чи була вона спокушена, чи піддалася насильству? Як вона стала блудницею ми ніколи не дізнаємося. Але ми знаємо достовірно це: якось вона прийшла в храм Божої Матері, Яка є образом досконалої цілісності та цнотливості, і раптом відчула, що не може увійти в нього. Не варто уявляти, ніби чудесна сила не давала їй переступити поріг; сила ця була, ймовірно, - напевно! - В ній самій. Вона відчула, що ця область дуже свята, щоб вона посміла ввійти в Її присутність, стояти всередині храму.

Одного разу до Iсуса Христа, Якого оточував народ, пiдiйшов чоловiк i привiв з собою сина свого, якого мучив злий дух нiмоти i глухоти. Батько прийшов з намiром отримати допомогу страднику-сину. Але в його серцi було якесь невiр'я. Вiн жалiвся Iсусу Христу на Його ученикiв, що вони не могли вигнати бiса з його сина. "Учителю, - говорив батько, - я привiв до Тебе сина мого, що має духа нiмого. Де тiльки нападе на нього, кидає його на землю, i вiн пускає пiну, i скрегоче зубами своїми, i цiпенiє. Я казав ученикам Твоїм, щоб вигнали його, та вони не змогли" (Мк. 9, 17-18).
Христос Спаситель при всiй Своїй лагiдностi прогнiвався на таке невiр'я i сказав: "О роде невiрний, доки буду з вами? Доки буду терпiти вас?" (Мк. 9, 19). Але тут же пожалiв i страдника-сина, i нещасного батька i сказав: "Приведiть його до Мене". I привели його до Нього. Як тiльки бiснуватий побачив Його, дух стряснув його; вiн упав на землю i валявся, пускаючи пiну (Мк. 9, 19-20). Наблизившись до Сина Божого, злий дух своїм падiнням на землю невiльно виявив Йому свою покору.

В ім'я Отця і Сина, і Святого Духа.
Преподобний Іоан Ліствичник, пам'ять якого ми сьогодні святкуємо, каже в одній зі своїх праць: "Ми не будемо судимі, браття, ми не будемо засуджені за те, що не творили чудес або не виголошували пророцтв, але ми засудили за те, що не оплакували своїх гріхів все наше життя..."
Що ж таке гріх, якщо він має народити в нас таке серцеве розчулення, щоб ця серцева біль - не затьмарювала, але надихала все наше життя?

“Душе моя, душе моя, вставай! Чого спиш?“
Такі слова, дорогі браття, ми чули з вами протягом чотирьох днів, перших чотирьох днів Великого посту. І ці слова є лейтмотивом цих перших днів, коли читається великий покаянний канон преп. Андрія Критського. Це розмова людини зі своєю душею, це розмова кожного з нас зі своєю совістю: “Душе моя, вставай! Чого спиш?”. У ці дні Церква недаремно прирівнює наш стан до стану сну. Все наше життя – це є сон, наше життя – це є ілюзія, це є тінь, якщо воно не є в Бозі. “Воістину все суєта, а життя тінь і сон” і “яка життєва утіха є вільна від печалі, яка слава на землі стоїть незмінна? Все тіні слабіше, все за сни облудніше“. Так пояснює нам це Свята Церква. Кожна життєва утіха не буває позбавлена печалі, бо після радості іде сум і після слави іде безслав’я. Так відбувається в нашому житті. І тільки в Бозі, тільки в Ісусі Христі ми знаходимо справжню радість, тільки в Бозі ми знаходимо справжнє прославлення і справжнє блаженство.

Третя недiля Великого посту називається Хрестопоклонною - вiд поклонiння Хресту i розiп'ятому на ньому Господу слави. В цей день Церква поклала читати Євангелiє про несення кожним iз нас власного хреста, тобто страждань i скорбот, якi трапляються на нашому життєвому шляху i пов'язанi з вiрою Христовою. "Хто хоче йти за Мною, нехай зречеться себе, i вiзьме хрест свiй, i за Мною йде", - сказав Господь. "Бо хто хоче душу свою спасти, той погубить її; а хто погубить душу свою заради Мене i Євангелiя, той спасе її. Бо яка користь людинi, коли вона придбає ввесь свiт, а душу свою занапастить? Або що дасть людина взамiн за душу свою? Бо якщо хтось посоромиться Мене i Моїх слiв у родi цьому перелюбному i грiшному, того посоромиться i Син Людський, коли прийде у славi Отця свого з ангелами святими" (Мк. 8, 34-38).

Во Ім’я Отця і Сина і Святого Духа! Словами Священного Писання ми проголошуємо, що Господь Ісус Христос є Цар, Пророк і Первосвященик всій тварі. Господь навчив нас, що в християнській Церкві й царстві цар – не той, який силою підкоряє собі інших, щоб привести їх у безумовну й рабську слухняність, але той, хто служить іншим і віддає життя свою за інших.
І святий Іоанн Златоустий учить, що всякий може правити народом, але тільки цар може покласти своє життя за народ свій, тому що він так ототожнюється зі своїм народом, що в нього немає ні існування, ні життя, ні мети, крім як служити своєму народу всім своїм життям, а якщо потрібно – і смертю.

У другу недiлю Великого посту читається Євангелiє про зцiлення розслабленого. Господь одним словом зцiлив хворого чоловiка, який страждав довгi роки. Але ранiше Вiн простив йому грiхи. "Чадо, - сказав Господь розслабленому, - вiдпускаються тобi грiхи твої" (Мк. 2, 5). Цим Господь свiдчить, що грiхи є причиною хвороб, щоправда, не завжди. Тому треба спочатку лiквiдувати причину, тодi зникне i згубна дiя її на людину.
Для того, щоб зрозумiти, якi згубнi наслiдки має грiх для людської природи, треба знати, що таке грiх. Грiх - це моральна i духовна отрута, яка дiє в душi, а потiм i в тiлi, так само, як дiє звичайна отрута у тiлi. Коли у тiло потрапляє отрута, в органiзмi людини вiдбуваються надзвичайно тяжкi процеси, якi закiнчуються смертю. Подiбне стається i в душi, коли до неї потрапляє духовна отрута - грiховна думка або грiховне почуття. В душi проходять страшнi хвилювання думок, почуттiв, бажань i намiрiв. Складається враження, нiби горить дух, як у полум'ї. В такий стан потрапляє душа кожного разу, коли порушується моральний закон, аж поки не вдається заглушити голос совiстi.