Ап. Павло пише: "Не схиляйтесь пiд чуже ярмо з невiрними, бо яке спiлкування праведностi з беззаконням? Що спiльного у свiтла з темрявою? Яка згода мiж Христом i Велiаром? Або яка спiвучасть вiрного з невiрним? Або яка сумiснiсть храму Божого з iдолами? Бо ви - храм Бога живого... Тому вийдiть iз середовища їхнього i вiдлучiться, - говорить Господь, - i не доторкайтесь до нечистого, i Я прийму вас. I буду вам Отцем, i ви будете Моїми синами i дочками, - говорить Господь Вседержитель. Отже, улюбленi, маючи такi обiтницi, очистьмо себе вiд усякої скверни плотi i духу, творячи святиню в страховi Божiм" (2 Кор. 6, 14 - 7, 1).

Головним змiстом Святого Письма є утвердження вiри. Першi люди згрiшили, тому що втратили вiру. До пришестя Христа Спасителя основним завданням старозавiтних патрiархiв, царiв i пророкiв було збереження в iзраїльському народi вiри у грядущого Спасителя свiту. Народився Син Божий, i всi Його проповiдi i вчинки були спрямованi на пробудження в людях вiри. Христос навчав, творив чудеса, щоб люди повiрили, що Вiн є Син Божий, Спаситель свiту. Коли Спаситель зцiляв вiд хвороб, повертав зiр слiпим, виганяв з людей бiсiв, воскрешав мертвих, Вiн завжди говорив: "Вiра твоя спасла тебе". Апостоли Христовi теж через свою проповiдь несли у свiт вiру Христову, яка врештi-решт змiнила свiтогляд Римської iмперiї, а пiзнiше i багатьох-багатьох iнших країн, у тому числi Київської Руси, нинiшньої України.

Господь наш Iсус Христос у притчi про таланти сказав: "Коли минуло багато часу, приходить господар рабiв тих i вимагає вiд них звiту" (Мф. 25, 19). В той час, коли господар був вiдсутнiй, раби, тобто люди, були покинутi напризволяще у їхнiй дiяльностi. Їм надано було повну свободу чинити згiдно зi своїми бажаннями й уподобаннями. Але якщо пiд господарем у притчi про таланти мається на увазi Бог, то що означає Його вiдсутнiсть i як слiд це розумiти?

Один законник, спокушаючи Iсуса Христа, запитав Його: "Учителю, яка заповiдь найбiльша в законi?" Iсус сказав йому: "Полюби Господа Бога твого всiм серцем твоїм, i всiєю душею твоєю, i всiєю думкою твоєю (Втор. 6, 5). Це є перша i найбiльша заповiдь. Друга ж подiбна до неї: люби ближнього твого, як самого себе (Лев. 19, 18). На цих двох заповiдях утверджується весь Закон i Пророки" (Мф. 22, 36-40).

Сьогоднi православна Церква святкує Рiздво Пресвятої Богородицi. В церковних пiснеспiвах, звертаючись до Божої Матерi, свята Церква спiває: "Рiздво Твоє, Богородице Дiво, радiсть звiстило всiй вселеннiй..."
Яку радiсть принесла Дiва Марiя, що народилася вiд маловiдомих батькiв з невеликого юдейського народу, пiдкореного римлянам, приниженого, знеславленого порiвняно з усiма навколишнiми країнами i народами? Вона принесла людям радiсть того, що прийшов довгоочiкуваний людством час, коли Божественною силою, подвигом Господа нашого Iсуса Христа буде зруйноване царство диявола, царство грiха i смертi, коли вiдчиняться для людей дверi безсмертного блаженного вiчного життя.

Улюблені чада у Господі! Починаючи новий церковний рік, ми знову замислюємося про стан Божого творіння. Ми думаємо про минуле і каємося за все те, що ми зробили або забули зробити для збереження землі. Ми дивимося в майбутнє і молимося про те, щоб нам була дана та мудрість, яка буде спрямовувати наші думки і вчинки. Останні дванадцять місяців були періодом великої невпевненості для всього світу. Фінансові та грошові системи, яким довіряли багато народу, і сподівалися, що вони стануть джерелом благ їх життя, породжували страх, невпевненість і бідність. Від глобалізованої економіки постраждали всі, навіть найбідніші, хто не брав ніякої участі в торгових угодах великих корпорацій.

Сьогоднi євангельське читання говорить нам про тi стосунки, якi повиннi бути у нас, християн, з Богом. А яке насправдi в багатьох з нас ставлення до Бога? Якщо добре вникнути в це питання, то вiдповiдь на нього доведеться дати невтiшну: нiяке. А захiднi так званi богослови багато писали навiть про смерть Бога, маючи на увазi насамперед те, що для людства Бог перестав iснувати, що Вiн нiби вмер для нього. Для одних Бог помер, а в iнших ставлення до Бога цiлком байдуже. Ми мало думаємо про Бога. Ми мало Його вiдчуваємо. Ми живемо неначе поза Богом, поза Його заповiдями. Не в Нього шукаємо натхнення i допомоги. Не до Нього зверненi нашi почуття. I головна бiда в нашому життi, основна причина занепаду духовно-морального життя людини полягає у тому, що ми не маємо з Богом особистих стосункiв.

Сьогоднiшня євангельська притча про званих на весiлля дає нам вiдповiдь на запитання: чому в свiтi багато невiруючих i чому так мало людей ходить до храму Божого. Сам Господь наш Iсус Христос дав вiдповiдь. Вiн сказав: "Багато покликаних, та мало обраних" (Мф. 22, 14). Значить, тi, що не вiрять у Христа Спасителя нашого i не ходять до храму, не належать до обраних. А це жахливо, якщо усвiдомити собi, що ти не належиш до обраних. Бути обраним ще не означає, що увiйдеш у Царство Небесне, Царство вiчне. Але якщо ти не обраний, то твоє вiчне майбутнє - страждання. Страждання - це насамперед вiдсутнiсть єднання з Богом, джерелом життя, це вiдсутнiсть любовi, яка є основою радостi i блаженства, бо Сам Бог є любов. I коли уявиш собi, що такий стан буде вiчним, то душу охоплює жах.

Погодьтесь, раніше це слово викликало в нас саму неоднозначну реакцію. Абсурдно, що навіть психологія стала предметом як би особливим – наукою без предмета вивчення. Грецьке «psyche» – це «душа», а раз душі немає, отже, вивчали практично те, чого немає. Була така крайність: духовність була перекреслена як старе, допотопне поняття. Потім ми легко ввімкнулися в іншу крайність: слово «духовність» стало вживатися повсякчас, де треба і не треба й швидко зав'язнуло в зубах. Є в нас такий рефлекс – усе перетворювати в жувальну гумку. Але я хотів би порушити питання по суті.
Духовність – це те, що відрізняє людину від тварини.

Сьогоднiшнє євангельське читання присвячується притчi Христа про виноградник i злих виноградарiв. Господь говорить: один добрий господар посадив виноградник, обнiс його огорожею, викопав у ньому виностiк, збудував башту, вiддав його виноградарям i вiд'їхав. Коли ж наблизився час збирання винограду, господар послав своїх слуг отримати плоди. Але виноградарi, схопивши слуг, кого побили камiнням, кого прибили, а декого i вбили. Тодi господар послав iнших слуг, бiльше, нiж перше, але виноградарi вчинили з ними так само. Нарештi господар вирiшив послати свого сина, думаючи про себе, що виноградарi посоромляться його. Вони ж розмiрковували iнакше. Побачивши сина, сказали один одному: "Це спадкоємець, уб'ємо його i заволодiємо спадщиною". Виноградарi схопили сина, вивели його iз виноградника i вбили.

Я говорив про те, що одна з проблем, перед якою ми всі стоїмо і яку повинні вирішити, це – куди спрямувати свою молитву. І я запропонував – на самих себе. Тільки, якщо молитва, яку ви хочете принести Богові, достатньо осмислена і значуща для вас самих, ви зможете стати з нею перед Господом. Якщо ви неуважні до слів, які вимовляєте, якщо ваше власне серце на них не відгукується або якщо ваше життя не скероване в тому ж напрямку, що й ваша молитва, вона не піднесеться до Бога. Тому, як я вже сказав, перше, що нам треба зробити – це вибрати молитву, яку ми зможемо вимовити всім серцем, всім розумом, всією своєю волею: молитву, яка не обов'язково повинна бути видатним твором літургійного мистецтва, але повинна бути правдивою і не слабшою від того, що ви хочете виразити.

У нашій минулій бесіді я говорив про те, як ми сприймаємо відсутність Бога – не об'єктивну Його відсутність, а те, як ми особисто цей стан переживаємо. І я сказав, що доки ми не усвідомили, що знаходимося поза Царством Божим, і, щоб нас впустили, нам треба стукати в двері, ми можемо довгі роки прожити в ілюзії, вважаючи, що вже там знаходимося, і ніколи не досягнути тих глибин, де Боже Царство розкривається у всій своїй красі, у всій своїй правді, у всій своїй славі. І ось, кажучи, що ми знаходимося “ззовні”, я не маю на увазі, що ми просто і радикально поза Царством, як могли б просто і радикально знаходитися вже в його межах. Я думаю, що тут швидше можна говорити про поступове просування з глибини в глибину або від висоти до висоти, так, що на кожному рівні ми вже володіємо якимсь багатством, якоюсь глибиною – і разом з тим продовжуємо сумувати і прагнути ще більшого багатства і більшої глибини.