У нашій минулій бесіді я говорив про те, як ми сприймаємо відсутність Бога – не об'єктивну Його відсутність, а те, як ми особисто цей стан переживаємо. І я сказав, що доки ми не усвідомили, що знаходимося поза Царством Божим, і, щоб нас впустили, нам треба стукати в двері, ми можемо довгі роки прожити в ілюзії, вважаючи, що вже там знаходимося, і ніколи не досягнути тих глибин, де Боже Царство розкривається у всій своїй красі, у всій своїй правді, у всій своїй славі. І ось, кажучи, що ми знаходимося “ззовні”, я не маю на увазі, що ми просто і радикально поза Царством, як могли б просто і радикально знаходитися вже в його межах. Я думаю, що тут швидше можна говорити про поступове просування з глибини в глибину або від висоти до висоти, так, що на кожному рівні ми вже володіємо якимсь багатством, якоюсь глибиною – і разом з тим продовжуємо сумувати і прагнути ще більшого багатства і більшої глибини.

Приступаючи до бесід для початківців про молитовний шлях, я хочу відразу зауважити, що не ставлю мету академічно пояснити або обгрунтувати, чому треба вчитися молитві; в цих бесідах я хочу вказати, що повинен знати і що може зробити той, хто хоче молитися. Оскільки сам я – початківець, то буду вважати, що ви також початківці, і ми спробуємо починати разом. Я не звертаюся до тих, які прагнуть до містичної молитви або до вищих рівнів досконалості, – “молитва сама вторує дорогу” до них (святитель Феофан Затворник).

НЕДІЛЯ 12-ТА ПІСЛЯ П'ЯТДЕСЯТНИЦІ
Сьогоднiшнє євангельське читання торкається дуже важливого питання - про життя вiчне. Питання про вiчне життя поставив перед Iсусом Христом багатий юнак.
Юнак не мав нiякого сумнiву, вiн був переконаний, що вiчне життя iснує. Його турбувало iнше: як увiйти в вiчне життя?

Сьогоднi ми святкуємо Успiння Пресвятої Богородицi. Чому ми не говоримо, що вiдзначаємо день смертi Богородицi? Коли людина помирала, нашi предки не говорили, що помер той-то i той-то, а казали "успє", тобто заснув. Смерть християнина вони називали ще "преставленням", тобто переходом iз земного, тимчасового, життя у вiчне.

Люди завжди хотiли побачити Бога. I в наш час багато хто запитує, чи можна побачити Бога. Прагнення до єднання з Богом закладене у нашiй людськiй природi. Першi люди перебували у постiйному спiлкуваннi з Богом, як про це ми читаємо у Бiблiї.
Але пiсля грiхопадiння люди перестали бачити Бога, тому що наша природа затьмарилася грiхом. Мiж Богом i людьми постала стiна, яка не давала можливостi спiлкуватися з Богом, як це було ранiше в раю. Якась невидима пелена нависла над людьми i закрила Бога вiд людей. Про це у Бiблiї сказано так: "I зробив Господь Бог Адамовi та дружинi його одяг шкiряний i зодягнув їх" (Бут. 3, 21).

Євангельськi читання дають нам привiд говорити про буття диявола, про руйнiвну смертоносну дiяльнiсть його.
I життя наше нинiшнє настiйливо вимагає, щоб ми усi дуже уважно поставилися до цiєї теми. Бо незнання наше, або сором'язливе замовчування, або навiть i заперечення буття цiєї страшної сили робить нас перед нею зовсiм обеззброєними, i вона може вести нас, як овець на заклання, до загибелi.

Кожне євангельське читання повинно утверджувати нашу вiру в Iсуса Христа, Сина Божого, i давати нам настанову, як жити i чим керуватися у цьому грiховному i розбещеному свiтi.
Ось i сьогоднiшнє євангельське читання розповiдає про те, як Iсус Христос пiсля чудесного насичення п'ятьма хлiбами i двома рибинами п'яти тисяч народу наказав апостолам сiсти в човен i переправитися на iнший берег Галилейського озера, а Сам пiднявся на гору помолитися на самотi.

Чи обов'язково треба молитися перед вживанням їжi? Бiльшiсть вiруючих у наш час не моляться перед їжею i тим самим засвiдчують, що не вважають за потрiбне молитися перед вживанням їжi. У той же час вони називають себе християнами, тобто заявляють, що вони вiрують в Iсуса Христа i намагаються уподiбнюватися Йому. Кожен християнин повинен прагнути уподiбнюватися Христу, про що виразно говорить ап. Павло: "Ставайте подiбнi менi, як я Христу" (1 Кор. 4, 16).

Пiсля воскрешення дочки Iаiра Iсус Христос вийшов з його дому, i натовп народу рушив за Ним. Раптом з цього натовпу почувся крик: "Помилуй нас, Iсусе, Сину Давидiв!" (Мф. 9, 27). Господь продовжував iти, нiби не звертаючи уваги на це благання. В дiйсностi ж Вiн випробовував вiру тих, хто кричав i називав Його сином Давидовим, тобто Месiєю - Христом. Коли Господь увiйшов у дiм, тi, що кричали в натовпi, наблизилися до Нього. Це були двоє слiпих. Вони стали просити Iсуса Христа, щоб Вiн зцiлив їх вiд слiпоти i повернув їм зiр. Перш нiж виявити Свою всемогутнiсть i милосердя, Господь запитав їх: "Чи вiруєте, що Я можу це зробити?" Вони говорять Йому: "Так, Господи!" Тодi Христос доторкнувся до очей їхнiх i сказав: "За вiрою вашою нехай буде вам".

Сьогоднi в Євангелiї розповiдається про вигнання бiсiв iз двох бiснуватих людей, якi вийшли iз гробових печер Гергесинського краю. Вони були настiльки лютi, що нiхто не насмiлювався проходити тим шляхом, де вони знаходились.

Ти боротьбою доброю боровся, первомученику Христовий і Апостоле..." (Тропар празника).
Пам'ять першомученика Стефана - 9 січня (нов. ст.).

Один римський сотник просив Господа нашого Iсуса Христа про зцiлення свого слуги. Господь сказав йому: "Я прийду i зцiлю його" (Мф. 8, 7). Але сотник припав до нiг Христових i сказав: "Господи! Я недостойний, щоб Ти увiйшов пiд покрiвлю мою, але промов тiльки слово, i видужає слуга мiй" (Мф. 8, 8). Уже одне це свiдчить, що сотник, будучи язичником, твердо вiрив у Божественну всемогутнiсть Iсуса Христа, в той час як i кращi з юдеїв не вiрили в Нього. Тому Господь, почувши такi слова сотника-язичника, звернувся до людей, що йшли за Ним i сказав: "I в Iзраїлi не знайшов Я такої вiри" (Мф. 8, 10).