Дарами Духа Святого освітлені апостоли зібрали в Єрусалимі для віри Христової стільки людей, що з них утворили громаду християнську. Всі ті християни один одного любили, як браття, і були, як одна родина. Багаті з них віддавали свій маєток в руки апостолів, а ті, в свою чергу, роздавали бідним. Християн ставало все більше, апостоли не встигали науку Божу викладати і в той же час бідним допомагати. Скликали тоді апостоли християн вірних і сказали до них: “Не можемо занедбати слова Божого, і людей убогих без допомоги лишати гріх: — то виберіть кращих з поміж себе і нехай вони доглядають убогих, а ми тільки словом Божим і молитвою займатись будемо”. Бесіда ця сподобалася усім і обрано було сім чоловіків, яких апостоли посвятили до їх справи, возложивши на них руки свої. Тих сім чоловік назвали дияконами, посада ця їх досі існує у церкві, і кожен священик буває спершу дияконом і слугує та допомагає єпископам-архієреям при Службі Божій та інших церковних відправах. Між новообраних семи дияконів першим дияконом, або архідияконом був святий Стефан, чоловік ще молодий, але повний віри і Духа Святого. Щиро опікувався він убогими, вдовами і сиротами, і при тому сміливо і усердно проповідував слово Боже і так був батьком для убогих і стовпом міцним для віри Христової. Не раз книжники єврейські намовляли його, щоб відрікся віри Христової і відступив від науки Його. Соромилися книжники поразки своєї і тому постановили св. Стефана святого погубити. А як не мав на собі гріха, то обмовили його.
Підкупили вони тих, хто неправдиво засвідчив, що Стефан святий говорив грішні слова проти Мойсея і самого Бога. Це викликало обурення проти св. Стефана серед людей і старшини єврейської і св. Стефан постав перед радою старійшин. Усі члени ради тієї побачили, що лице св. Стефана - лице янгола, бо він був святий. У їх присутності сміливо сповідував св. Стефан Ісуса Христа, а вороги його зубами скреготали.
Але св. Стефан, піднісши очі до неба, побачив Ісуса Христа, що сидів по правиці Бога Отця, сказав: “Ото бачу відкриті небеса, а Сина Чоловічого, то є Ісуса Христа, по правиці Божій”. Євреї, почувши це, позакривали собі вуха, і потягли св. Стефана з міста Єрусалима, щоб його камінням убити. Коли гостре каміння з усіх сторін падало на святого Стефана, він молився, мовлячи: “Господи Ісусе, прийми духа мого”. Потім, впавши на коліна, закликав: “Господи, не бери їм за гріх того, що чинять”. І почив в Бозі. Такий був кінець святогоСтефана, пам’ять якого сьогодні святкуємо.
Він перший поклав життя своє за віру Христову, тому і називається первомучеником, тому пам’ять його є першою урочистістю по Різдві Христовому. І чи ж може порядок бути справедливіший від того, який церквою святою встановлений. Позавчора святкували Різдво Спасителя самого, вчора обходили урочистість Тієї, що його породила, а сьогодні святкуємо пам’ять Того, що для імені Христового кров свою першим пролив.
Святкуючи сьогодні пам’ять св. Стефана, його високі чесноти, ми маємо не лише шанувати, але і наслідувати, особливо його любов до неприятелів своїх. Бо тяжко сьогодні знайти людину, яка б не мала неприятелів, але ще тяжче знайти людину, яка б ставилась до них так, як Св. Стефан до своїх кривдників. Християнине, не дозволяй собі по відношенню до недруга свого нічого в гніві та злості, бо гнів бере гору над розумом. А коли заспокоїшся, то подумай розважливо, але не про те, як помститися, за кривду, яку тобі заподіяно.
Якщо подумаєш без усякої злості, спокійно, то переконаєшся, напевно, що кривда та, тобі вчинена, не така вже й велика, якою ти її в гніві бачив. Не роби нічого в гніві, бо як гнів мине, то наступить жаль, що так, а не інакше вчинив. Будь кращим від ворога свого, подай йому руку згоди, як християнин християнинові. Бо ненависть - то отрута, яка роз’ятрює душу. І не раз з малого, непритлумленого в собі гніву виростає те, що розлучає багато людей і триває багато років. Тому не допускай, християнине, укорінення неприязні, а при першій можливості подай недоброзичливцю своєму руку згоди. Бо не той добрий перед Богом і людьми, хто гнівається, а той, хто прощає; не той, хто ненавидить, а той, хто любить.
Але не один з нас може сказати: то чи ж я не маю відстоювати за своє добро і свою правду? Ніхто тобі цього не забороняє, християнине, але зваж, чи така велика шкода, щоб загрузнути у ненависті через неї?
Християнине, будь сам добрим та поштивим, щоб ворог твій нічого злого не міг знайти в тобі, хоча він про тебе і може зле мовити - ти про нього говори лише добре, ти йому бажай і роби добре і помста така буде найкраща. Так мститися і Спаситель Сам дозволяє,мовлячи: “Моліться за ворогів ваших, благословляйте тих, хто вас проклинає, і любіть тих, що вас ненавидять”. А апостол Павло казав: “Якщо голодний ворог твій - нагодуй його, якщо спраглий - напій його, бо чинячи так, вугілля вогняне збереш на голову його”.
І ще додає: “Не дай перемогти злому, але зло перемагай добром”. Лише така помста є гідною доброго християнина. Іншої помсти знати не повинно серце християнина, так як не знало її серце Св. Стефана. Падаючи під ударами каміння, ще просив Степан Св. Господа бути милосердним до вбивць своїх, така була остання воля Степана - воля достойного ученика Христового! Ми, будучи також учениками Христовими, йдімо його шляхом і чинімо також, бо ж щодня молимось: “Провини і нам провини наші, яко же ми прощаємо должникам нашим”.
Пам’ять Св. Стефана вчить нас, браття-християни, як із ворогами своїми вчиняти маємо. Якщо хто чинить нам зло, не метімося, а постараємося подати руку до згоди, а якщо противник наш продовжує в ненависті залишатися, то й тоді не уподобимося йому, простім його за прикладом св. Стефана і уповаймо на Господа Бога, щоб він серце його і розум просвітив. Амінь!
Митр.прот.Володимир Яцків
