Слово на день Святої Тройцi
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
В iм'я Отця, i Сина, i Святого Духа!
Дорогi браття i сестри!
Сьогоднi, у свято Св. Тройцi, ми згадуємо зiшестя на апостолiв Святого Духа, Який вiчно перебуває в Церквi Христовiй. Ця подiя є вiнцем i завершенням спокутного подвигу Сина Божого. Тому i саме це свято є достойним i радiсним завершенням церковних торжеств на честь i славу Воскреслого Господа.
Людська природа, створена Богом, спасенна Сином Божим i освячена Животворчим Духом, немовби знову одержує буття, краще i досконалiше. Людська природа пiдноситься на доступну для неї висоту честi й слави. I що ми не придумували б i як не намагалися б пiднести людську природу, ми нiколи не пiднесемо її так, як пiднесло її християнство. У християнствi людська природа обожествлена, тобто з'єднана з самим Божеством. А що може бути вище за Бога? Нiчого!
Учення про високе достоїнство людини - це вчення нашої вiри. На перших сторiнках Священного Писання розповiдається про створення людини за образом i подобою Божими, про дарування їй влади над природою i над усiм, що живе. Псалмоспiвець, захоплюючись тим положенням, в яке поставлена Богом людина, вигукує: "Господи Боже наш, яке предивне Твоє iм'я по всiй землi! Ти вознiс славу Свою вище неба. З уст дiтей i немовлят учинив єси хвалу супроти Твоїх супостатiв, щоб угамувати ворога й бунтаря. Коли на небеса споглядаю - твiр Твоїх пальцiв, мiсяць та зорi, що Ти створив, то що є та людина, що Ти пам'ятаєш про неї, або людська iстота, що про неї дбаєш. Мало чим зменшив Ти її вiд ангелiв. Поставив її володарем над творами рук Твоїх, усе пiдбив їй пiд ноги" (Пс. 8, 2-7).
Безперечно, думка про гiднiсть i велич людини дуже популярна серед людей. Вона тiшить людське самолюбство, вона приємна нашiй свiдомостi. Але бiда, коли людина розглядає себе лише з точки зору свого права, свого достоїнства, а не з точки зору своїх обов'язкiв. Бiда, коли ця велич розумiється неправильно або однобоко.
Є велич зовнiшня i є велич внутрiшня. Зовнiшня велич - це становище людини в природi i в суспiльствi. Серед навколишнього свiту людина стоїть вище вiд усiх тварин. А внутрiшня гiднiсть, на превеликий жаль, у деяких людей настiльки опускається, що вони стають нижчими за тварин.
Вiдомi випадки, коли вовчицi вигодовували людських дiтей, а деякi матерi й батьки вiдмовляються вiд своїх власних. Тварина приводить пастухiв до ями, в яку провалилась iнша тварина, щоб врятувати її. А як часто людина залишає в бiдi таку ж людину, як i вона. Премудрий Соломон говорить: "Лiнивець! Пiди до мурашки i навчись її працелюбностi".
Зовнiшнє становище людини в природi i в суспiльствi нiчого не значить, якщо воно не спирається на внутрiшню гiднiсть людини, на її внутрiшнi якостi, якi являють цiннiсть самi собою, незалежно вiд зовнiшнього становища, як коштовний дiамант, незалежно вiд тiєї чи iншої оправи.
У чому ж полягає внутрiшня краса людини? Кожний скаже, що перш за все в розумi людини. I дiйсно, бувають люди талановитi i генiальнi, обдарованi надзвичайною силою i гостротою думки; вони володiють найрiзноманiтнiшими знаннями i прокладають новi шляхи в науцi. Про людей, якi мають такий розум, ми говоримо: великий мислитель, великий вчений, велика людина. Люди благоговiйно ставляться до величi людського розуму. Однак, на жаль, часто ро
зумовi здiбностi стають єдиним мiрилом людських достоїнств, i заради цих здiбностей вибачаються моральнi недолiки. "Розумна людина" - цi слова, на загальноприйняту думку, вважаються найкращою похвалою.
Вiддаючи належне величi людського розуму, не будемо переоцiнювати його. Не в цьому одному полягають достоїнства людини.
У гонитвi за досягненнями розуму ми часто-густо забуваємо про другу внутрiшню велич людини: велич моральну. Вона не така блискуча, не така яскрава, не так б'є в очi, як велич розуму. Але без неї, образно кажучи, - розум свiтить, та не грiє. Коли рослина осявається сонцем, а ?рунт, на якому вона росте, не має вологи, тодi сонце, завжди таке необхiдне i благотворне, сушить i вбиває її. Подiбним чином i наша душа, розвинувши розумовi здiбностi, але залишивши у занедбаннi моральнiсть i життя серця, робиться сухою, жорстокою i егоїстичною.
З теплим почуттям любовi i вдячностi ми зберiгаємо у пам'ятi свiтлi образи тих, хто щиро вiрив i вiрно любив, тих, хто вiдзначався вiдданiстю своєму обов'язку, нiжнiстю i любов'ю, лагiднiстю i великодушнiстю, безкорисливiстю i самовiдданiстю. Не можна наслiдувати розум чи талант, але наслiдувати добрi якостi вiруючого i велелюбного християнина для всiх можливо.
Для моральної величi людини, як i для розумової, - безмежне поле дiяльностi й постiйного розвитку. Але моральна велич - ширша, тому що вона доступна кожному, тодi як вершини розумового розвитку є долею талановитих. До цiєї моральної величi закликанi всi ми у Христi Iсусi. Для розвитку моральних достоїнств, на допомогу нашiй природнiй немочi як сумнiй спадщинi грiха, подарованi нам благодатнi сили Святого Духа.
Якщо Господь пiдняв нашу природу настiльки, що з'єднав її з благодатними даруваннями Святого Духа, то ми повиннi шанувати свою природу i поводитися згiдно з її достоїнством.
Амiнь!
Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет
Православний погляд
Джерело: Храм Усіх Українських Святих і Львівське молодіжне православне братство "Нев'янучий Цвіт"
