В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа!
Дорогі браття і сестри!
Останнім часом з’явилося чимало людей, які гадають, що вони начебто мають особливу близькість до Бога. Як правило, це люди манд¬рівні, без певних занять. Вони зазвичай розповідають про свої видіння, намагаючись переконати слуха¬чів, щоб ті вірили їм, як посланцям Божим. Від них можна почути: “Гос¬подь звелів зробити те-то”; “Бо¬жа Матір сказала зробити те-то”. Усе це вони роблять для свого прославлення, а не на славу Божу. Усі вони перебувають у звичайній духовній самоомані.
У духовній самоомані можуть бути не лише ті, хто відкрито видає себе за Божих обранців, але також і ті, хто думає про себе, що вони кращі за інших, як думав про себе фарисей, коли говорив, що він не такий, як “інші люди”. “Пощусь двічі на тиждень, десяту частину віддаю з того, що придбав”, – і таке інше. Як гріх, так і духовна самоомана однаково віддаляють людину від Царства Божого. Треба боротися з особистими гріхами і в той же час не впадати у духовну самооману.
Преподобний Григорій Синаїт говорить, що духовна самоомана має три головні причини: гордощі, заздрощі бісів і попущення Боже за¬для покарання. Гордощі народжуються у душі марнославної людини. Їй хочеться бути вищою за інших, розумнішою, навіть святою. Біси заздрять, коли християнин-подвижник досягає успіхів у благочесному житті. Вони намагаються спрямувати душу такого подвижника хибним шляхом. Самооману, що породжена заздрощами бісів і гордою зарозумілістю, Бог карає попущенням – відданням до влади диявола. Іноді Господь полишає подвижника навіть до смерті. І все це Бог попускає для того, щоб упокорити подвижника, і не тільки подвижника, але і всяку людину, що впала у духовну самооману. Як правило, явні грішники не впадають у духовну самооману. Вони і без того знаходяться у владі диявола. Трапляються випадки, коли і невинних Господь віддає на тортури бісам, заради їхнього ж спасіння, яке досягається через смирення.
Зараз багато молодих людей потрапляє у тенета диявола, який вводить їх в оману, використовуючи ім’я Ісуса. Не слід при цьому забувати слова Господа нашого Ісуса Христа: “Не всякий той, хто говорить: Господи, Господи, ввійде в Царство Боже”.
Православному християнинові треба знати, що іноді люди, які перебувають у стані духовної самоомани, можуть пророкувати. Але ці пророцтва походять не від Бога, а від бісів. Біси не знають майбутнього, а що самі роблять або чого вчать злих людей – вбити чи вкрасти, – те і проголошують через своїх віщунів.
Справжні подвижники-християни постяться, щоб смирити свою плоть; здійснюють молитвений подвиг, щоб просвітити свій розум і очистити серце; зв’язують язик мовчанням, щоб уникнути найменшого приводу для образи Бога і ближнього; вистоюють церковні служби і здійснюють діла благочестя, щоб постійно думати про небесне і вічне; читають про життя і страждання Христа, щоб пізнати свою гріховність і любов Божу до людини і збільшувати незлобивість.
Але, з іншого боку, ці ж самі чесноти і благочестивий спосіб життя можуть заподіяти душі більшої шкоди, ніж гріховне життя. Самі собою чесноти і благочестивий спо¬сіб життя святі, але деякі християни використовують їх не для свого спасіння, а лише для самопрославляння і самозвеличення. Роблячи добрі справи, вони виконують свою волю і волю диявола і не підкоряються волі Божій.
Диявол, який бачить, що ці християни збочили з правильного шляху, не тільки не заважає їм успіш¬¬но чинити ці подвиги, але й зміцнює їх у суєтних думках. Вважаючи свої зовнішні діла благочестя вельми достойними, вони думають, що досягли Царства Божого, і, запишавшись цим, починають осуджувати інших. Після цього вже немає можливості, щоб хто з людей навернув таких на шлях смирення, крім особливого втручання Божого. Скоріше навернеться на путь смирення явний грішник, ніж християнин, який укрився під покровом видимих чеснот і впав у духовну самооману.
Джерело духовної самоомани не сама доброчинність, а диявол. Як гор¬дість є причиною духовної самоомани, так смирення є вірним засобом запобігання духовній самоомані.
Духовна самоомана – це пошкодження людської природи брехнею. Тому схильність до духовної самоомани притаманна всім людям. Наші праотці спокусились, тобто визнали неправду істиною, прийнявши під личиною істини неправду. Найбільшою помилкою є визнавати себе вільним від спокуси. Усі знають, що лестощі – це обман, і все ж вони приємні нам.
Зарозумілість складається з хибних понять і відчуттів. Людина, яка заражена зарозумілістю, не здатна пізнати себе. Їй дуже важко критикувати свої вчинки, тим більше – думки і почуття.
Боротьба з духовною самооманою і зарозумілістю – це дуже важкий вид духовної боротьби, і без допомоги Божої неможливо перемогти цей вид гріха. Будемо молитися, щоб Господь врятував нас від духовної самоомани і зарозумілості.
Амінь!
Святійший Філарет, Патріарх Києвський та всієї Руси-України
Дорогі браття і сестри!
Останнім часом з’явилося чимало людей, які гадають, що вони начебто мають особливу близькість до Бога. Як правило, це люди манд¬рівні, без певних занять. Вони зазвичай розповідають про свої видіння, намагаючись переконати слуха¬чів, щоб ті вірили їм, як посланцям Божим. Від них можна почути: “Гос¬подь звелів зробити те-то”; “Бо¬жа Матір сказала зробити те-то”. Усе це вони роблять для свого прославлення, а не на славу Божу. Усі вони перебувають у звичайній духовній самоомані.
У духовній самоомані можуть бути не лише ті, хто відкрито видає себе за Божих обранців, але також і ті, хто думає про себе, що вони кращі за інших, як думав про себе фарисей, коли говорив, що він не такий, як “інші люди”. “Пощусь двічі на тиждень, десяту частину віддаю з того, що придбав”, – і таке інше. Як гріх, так і духовна самоомана однаково віддаляють людину від Царства Божого. Треба боротися з особистими гріхами і в той же час не впадати у духовну самооману.
Преподобний Григорій Синаїт говорить, що духовна самоомана має три головні причини: гордощі, заздрощі бісів і попущення Боже за¬для покарання. Гордощі народжуються у душі марнославної людини. Їй хочеться бути вищою за інших, розумнішою, навіть святою. Біси заздрять, коли християнин-подвижник досягає успіхів у благочесному житті. Вони намагаються спрямувати душу такого подвижника хибним шляхом. Самооману, що породжена заздрощами бісів і гордою зарозумілістю, Бог карає попущенням – відданням до влади диявола. Іноді Господь полишає подвижника навіть до смерті. І все це Бог попускає для того, щоб упокорити подвижника, і не тільки подвижника, але і всяку людину, що впала у духовну самооману. Як правило, явні грішники не впадають у духовну самооману. Вони і без того знаходяться у владі диявола. Трапляються випадки, коли і невинних Господь віддає на тортури бісам, заради їхнього ж спасіння, яке досягається через смирення.
Зараз багато молодих людей потрапляє у тенета диявола, який вводить їх в оману, використовуючи ім’я Ісуса. Не слід при цьому забувати слова Господа нашого Ісуса Христа: “Не всякий той, хто говорить: Господи, Господи, ввійде в Царство Боже”.
Православному християнинові треба знати, що іноді люди, які перебувають у стані духовної самоомани, можуть пророкувати. Але ці пророцтва походять не від Бога, а від бісів. Біси не знають майбутнього, а що самі роблять або чого вчать злих людей – вбити чи вкрасти, – те і проголошують через своїх віщунів.
Справжні подвижники-християни постяться, щоб смирити свою плоть; здійснюють молитвений подвиг, щоб просвітити свій розум і очистити серце; зв’язують язик мовчанням, щоб уникнути найменшого приводу для образи Бога і ближнього; вистоюють церковні служби і здійснюють діла благочестя, щоб постійно думати про небесне і вічне; читають про життя і страждання Христа, щоб пізнати свою гріховність і любов Божу до людини і збільшувати незлобивість.
Але, з іншого боку, ці ж самі чесноти і благочестивий спосіб життя можуть заподіяти душі більшої шкоди, ніж гріховне життя. Самі собою чесноти і благочестивий спо¬сіб життя святі, але деякі християни використовують їх не для свого спасіння, а лише для самопрославляння і самозвеличення. Роблячи добрі справи, вони виконують свою волю і волю диявола і не підкоряються волі Божій.
Диявол, який бачить, що ці християни збочили з правильного шляху, не тільки не заважає їм успіш¬¬но чинити ці подвиги, але й зміцнює їх у суєтних думках. Вважаючи свої зовнішні діла благочестя вельми достойними, вони думають, що досягли Царства Божого, і, запишавшись цим, починають осуджувати інших. Після цього вже немає можливості, щоб хто з людей навернув таких на шлях смирення, крім особливого втручання Божого. Скоріше навернеться на путь смирення явний грішник, ніж християнин, який укрився під покровом видимих чеснот і впав у духовну самооману.
Джерело духовної самоомани не сама доброчинність, а диявол. Як гор¬дість є причиною духовної самоомани, так смирення є вірним засобом запобігання духовній самоомані.
Духовна самоомана – це пошкодження людської природи брехнею. Тому схильність до духовної самоомани притаманна всім людям. Наші праотці спокусились, тобто визнали неправду істиною, прийнявши під личиною істини неправду. Найбільшою помилкою є визнавати себе вільним від спокуси. Усі знають, що лестощі – це обман, і все ж вони приємні нам.
Зарозумілість складається з хибних понять і відчуттів. Людина, яка заражена зарозумілістю, не здатна пізнати себе. Їй дуже важко критикувати свої вчинки, тим більше – думки і почуття.
Боротьба з духовною самооманою і зарозумілістю – це дуже важкий вид духовної боротьби, і без допомоги Божої неможливо перемогти цей вид гріха. Будемо молитися, щоб Господь врятував нас від духовної самоомани і зарозумілості.
Амінь!
Святійший Філарет, Патріарх Києвський та всієї Руси-України
