Ніяка влада не примушує нас силоміць ні до добра, ні до зла, але на кого ми, згідно з нашою вільною волею, працюємо — на Бога або на диявола — той потім заохочує нас до всього, що складає його область.Початки дій є два підступи помислів, яких не помічає розум: похвала людська і догоджання тілу, коли мимоволі приступають до нас, раніше згоди нашої волі не становлять собою ні пороку, ні чесноти, а служать лише виявленням того, куди схиляється наша воля, куди і ми схиляємося. Господь бажає, щоб ми терпіли ганьбу і пригнічували себе, диявол же хоче супротивного, і тому, коли ми радіємо вищезазначеним підступам, то, очевидно, що ми, не послухавши Господа, схиляємося до ласолюбного духу; коли ж ми сумуємо про згадані підступи, то, очевидно, що ми схиляємося до Бога, полюбивши тісний шлях. Тому-то цим підступам і попущено спокушати людей, щоб ті, які люблять заповідь Божу і насолоджуються нею, схилили свою волю перед Христом, і Він, знайшовши у них вхід, спрямував розум їхній до істини. Також розумій і про супротивне: ті, які люблять людську славу і догоджання тілу, дають вхід дияволові і він, знайшовши собі цей вхід, пропонує нам свої навіювання і в міру того, як ми насолоджуємося думками про них, не перестає збільшувати їх, поки ми не зненавидимо серцем два згаданих підступи. Але ми їх так любимо, що не тільки заради них зраджуємо чесноти, але й самі ці підступи при нагоді змінюємо один на одного: іноді пригнічуємо тіло заради марнославства, іноді терпимо безчестя заради ласолюбства. Коли ж безтурботно погодимося з ними, то починаємо шукати речовину, яка їх вирощує. Речовина ж марнославства і тілесної насолоди є сріблолюбство, яке, за Божественним Писанням, і є «корінь усього зла» (1 Тим. 6: 10).
