Максимально надійним способом захисту від зараження ВІЛ статевим шляхом є сексуальне утримання та вірність неінфікованих партнерів один одному (рекомендація Всесвітньої організації охорони здоров'я у Міжнародний день боротьби зі СНІДом 1992 року).

Детальніше у публікаціях:

• Презерватив - твоя гумова ілюзія, або про це варто знати!
• Безпечний секс? Не смішіть мене!
• 1 грудня - Міжнародний день боротьби зі СНІДом
• Безпечний секс чи великий блуд?
• Звернення з приводу розповсюдження епідемії ВІЛ/СНІД
• «Безпечний секс» чи висока моральність?

Не треба прикрашати себе, бо це зайве і даремне. Не треба привчати свого чоловіка до того, щоб він любив лише зовнішність. Якщо ти будеш так прикрашати себе, то він, звикнувши до цього, зважаючи лише на твоє обличчя, легко може бути спокушений розпустою. Навпаки, якщо ти навчиш його любити доброчесність і скромність, то він не скоро вчинить перелюб, тому що у блудниці не знайде того, але знайде противне тому. Вчи його знаходити задоволення в скромності, а це ти можеш зробити тоді, коли ти будеш скромною. Справді, якщо ти сама легковажна і хтива, то як можна з тобою поводитися пристойно?

У Священному Писанні є чимало свідчень про голод. У книзі Неємії ми знаходимо таке твердження: «І хліб з неба Ти давав їм у голод їх...» (Неєм. 9,15).
У книзі притч Соломонових є інше вислів: «Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне»(Пр.10,3). «І не радива душа буде терпіти голод»(Пр.19,15). Голод, як явище у Священному Писанні є страшним катаклізмом. Дуже часто він згадується в Біблії у контексті кари Божої: «Мечем і голодом винищить їх Господь», -знаходимо ми суворий вислів у книзі Об’явлення святого апостола Іоанна Богослова. Невже Господь був такий немилосердний і до нашого народу, що послав аж три голодомори на нашу землю? Завжди треба застерігати себе від такого запитання і принаймні у цьому контексті треба думати завжди онтологічно.

Якщо сумним для святих і добрих душ, що перебувають у загробному світі, є наше аморальне, неправильне життя на землі - життя не в дусі Христовому, то що ж казати про загробний стан тих душ, які чекають від живих собі допомоги?
Про марність молитви Господь вчить: "вустами шанують Мене, а серце їхнє далеко від Мене!" (Мт. 15:8; Мк. 7:6). Чи можуть померлі батьки, матері, подружжя, брати, сестри, друзі і знайомі, за яких ми молимося упокоїтися в Господі, коли ми, живі їхні діти, подружжя, брати, сестри, друзі живемо, тобто мислимо і діємо, не в дусі Христовому? Що може бути жахливішим від пекельного стану? Однак, за словами Господа, і при такому гіркому становищі нещасний багач уболівав душею за життя своїх братів на землі. Життя братів породжувало цей біль, отже, не було б такого болю, якщо б жили вони богоугодно. Отож ми можемо нашим життям дати померлим чи спокій, чи скорботу.

ПОЧАТОК
Уривок з послання до Ефесян, який читається під час таїнства Вінчання, говорить про значення шлюбу вже зовсім з інших позицій - не утилітарних чи практичних. Цей уривок говорить про містичне значення шлюбу і зводить його на таку висоту, яка, як здається, не може бути досягнута людиною: "Чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, той себе самого любить. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми члени тіла Його, від плоті Його і від костей Його. Тому залишить чоловік батька й матір, і пристане до своєї жінки, і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю щодо Христа i Церкви. Отже, кожен iз вас нехай любить свою жiнку, як самого себе; а жiнка нехай боїться свого чоловiка. (Еф. 5, 28-33)

Митрополит Антоній Суржський в одній з кращих своїх бесід про кохання і шлюб сказав: «Любов - дивовижне почуття, але це не лише почуття, це - стан всієї істоти. Любов починається в той момент, коли я бачу перед собою людину, бачу її сутність. Звичайно, коли я кажу: "Я бачу", я не хочу сказати "осягаю розумом" або "бачу очима", а маю на увазі "осягаю всією своєю суттю". Якщо можна дати порівняння, то так само я осягаю красу, наприклад, музики, красу природи, твору мистецтва, коли стою перед ним у здивуванні, в безмовності, тільки сприймаючи те, що переді мною знаходиться, не будучи в змозі висловити це ніяким словом, окрім як вигукнути: "Боже мій! Як це прекрасно! "Таємниця любові до людини починається в той момент, коли ми на неї дивимося без бажання нею володіти, без бажання володарювати, без бажання яким би то не було чином скористатися її дарами або її особистістю, тільки дивимося і захоплюємося тією красою, яка нам відкрилася».

"...не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?" (Мф. 6:31) Як же жити? Треба їсти, пити, одягатися. Але Спаситель не говорить: нічого не робіть, а не турбуйтеся. Не мучте себе цією турботою, яка з'їдає вас і вдень і вночі, і не дає вам спокою ні на хвилину. Турбота така - хвороба гріховна. Вона показує, що людина оперлася на себе, а Бога забула, що уповання на Промисел Божий втратила, все хоче у себе влаштувати одними своїми трудами, добути все потрібне і зберегти здобуте своїми способами. Зчепилася вона серцем із тим, що має, і на ньому спочивати думає, як на міцній основі. Набуття майна зв'язало її, і вона тільки й думає, щоб побільше забрати в свої руки. Мамон цей став йому замість Бога. А ти трудитися - трудися, а турботою злою себе не муч. Чекай успіху всякого від Бога і в Його руки віддай долю свою. Все що здобувається приймай, як дар від руки Господа, і в міцному сподіванні чекай від Нього продовження щедрого давання. Знай, що одна хвилина - і може нічого не залишитися від усього, що має багатій, якщо захоче Бог. Все тління і прах. Чи варто через це мучити себе? Отож не журіться! (святитель Феофан Затворник)

У творіннях Святих Отців багато розповідається про аборти.
Старець Паїсій Святогорець писав: «Батьки мають усвідомити, що життя людини починається з моменту її зачаття… Одного разу вночі за зволенням Божим мені довелося пережити страшне видіння. Після цього я зрозумів, що таке аборти! Була ніч на вівторок Світлої Седмиці. Як завжди, я запалив дві свічки… за тих, що страждають душевно і тілесно — і за живих, і за померлих. І ось о дванадцятій ночі, промовляючи Ісусову молитву, я побачив велике поле, огороджене муром. Поле було засіяне пшеницею, паростки ледве сходили. Стоячи за муром, я запалював свічки за померлих і ставив їх на кам’яну загорожу. Ліворуч від мене була безводна, безплідна пустеля — самі скелі й кам’янисті провалля. Ця місцина безперервно трусилася від стугону, в якому зливалися тисячі жахливих криків, що роздирали серце… Страждаючи від цих криків і не розуміючи, що відбувається, я почув голос, що казав мені: „Поле, засіяне пшеницею, яка не заврунилася, — це усипальниця душ померлих, котрі воскреснуть. У місці, що здригається й труситься від жахливих криків, перебувають душі дітей, убитих абортами». Переживши таке, я вже не міг заспокоїтися від великого болю, що відчував за душі цих дітей. І лягти спати теж не міг, незважаючи на те, що був дуже стомлений… Аборт — це страшний гріх. Аборт — це убивство, і не лише вбивство, а вбивство дуже тяжке, тому що вбивають нехрещених дітей».