Як я все встигаю? А хто сказав, що я все встигаю? Нічого я не встигаю! У мене ті самі проблеми. Робота, кар’єра, особисте зростання, спасіння душі, батьківщини, а також людства. Трудоголізм, перфекционізм і навіть трохи гедонізм. Часу на сім’ю і дитину катастрофічно не вистачає. От зараз я сиджу й пишу цю колонку замість того, щоб відірвати Тимоху від мультиків і піти з ним гуляти. І перш, ніж судити мене за це – на себе подивіться.

Короткометражка грецького режисера Константина Пілавіоса розповідає про стосунки між поколіннями. Не залежно чи це наші діти, чи це наші батьки - терпеливість і любов є необхідними для взаємин.
"Терпінням вашим спасайте душі ваші" (Лк. 21:19)

«Мій тато – повний ледар!» — заявила шестирічна Марійка мамі своєї подруги. «Це чому ж?» — запитала з подивом жінка. «Я його просила-просила зробити мені ліжечко для ляльки, а він все ледарює і не робить. А ось дідусь узяв і зробив. І моя мама говорить, що наш тато – ледар».
Хтось з дорослих з посмішкою на обличчі сприймає подібні заяви дітей на адресу батьків. Хтось чує в них знайому інтонацію – днями цю фразу вимовляли вони самі, тепер вона на вустах малюка. І тільки деякі вчасно спохвачуються, щоб виправити ситуацію – направити міркування дитини про батька в правильне русло.

Жив собі на світі знак запитання. Був дуже привабливим і, як усі, властиво, знаки запитання, вельми інтелігентним.
Проте від певний час мандрував по країні сумний та пригнічений, сповнений гіркоти й розчарування.
Скидалося на те, що він став нікому не потрібний. Усі дедалі частіше зверталися до його запеклого ворога, знаку оклику. Тільки й робили, що викрикували: "Вперед! Зупинися! Рушай! Геть з дороги!"

Одного разу батько багатої сім'ї вирішив узяти свого маленького сина у село, на ферму, щоб показати синові наскільки бідними можуть бути люди. Вони провели день і ніч на фермі у дуже бідній сім'ї. Коли вони повернулися додому, батько спитав свого сина:
- Як тобі, сподобалася подорож?
- Це було чудово, тату!
- Ти побачив наскільки бідними можуть бути люди? - Запитав батько.
- Так.
- І чому ти навчився з цього?
Син відповів:
- Я побачив, що у нас є собака в будинку, а у них чотири пса. У нас є басейн посеред саду, а у них - бухта, якій не видно краю. Ми освітлюємо свій сад лампами, а їм світять зірки. У нас патіо на задньому дворі, а у них - цілий горизонт.
Батько втратив мову після цієї відповіді сина.
А син додав:
- Спасибі, тату, що показав мені наскільки багаті ці люди.

Чи не правда, що все це залежить від того з якої точки зору дивитися на світ?
Маючи ЛЮБОВ, ДРУЗІВ, РОДИНУ, ЗДОРОВ'Я, ДОБРИЙ НАСТРІЙ і позитивне ставлення до життя, ви отримаєте все!
Але от купити що-небудь з вищеперелічених речей неможливо. Можна придбати будь-які уявні матеріальні блага, навіть запастися ними на майбутнє, але якщо ваша душа не наповнена, у вас немає нічого!

Батько сімейства натер машину мастикою і старанно пуцував, щоб надати їй бажаного полиску.
Одинадцятилітній син допомагав йому — він чистив шматкою бампер.
"Бачиш, сину, — мовив з повагою батько, — ця машина — справжній сімейний скарб. З нею треба поводитися обережно, дбайливо, їй треба приділяти увагу і час".
"Так, тату!"
"Розумний хлопчик!"
Після хвилинної мовчанки дитина тихо промовила: "А я не є сімейним скарбом?"

Один хлопець учинив крадіжку. Через якийсь час справа вийшла на яв. Хлопець страшенно боявся реакції свого батька — чоловіка гідного і шанованого у місті.
Атмосфера у хаті була страшенно напружена. Після вечері у кухні залишились тільки батько і син.
Хлопець з острахом чекав, але батько за цілий вечір не зронив ні слова.
Несподівано батько встав і підійшов до коминка. Він узяв до рук залізну кочергу. Кочерга мала загострені зубці і була розпечена до червоного. Батько мовчки наблизився до столу. Переляканий хлопець не зводив із батька широко відкритих очей.

Батько зі сином сиділи у бічній наві храму. За якийсь час дитина торкнула батька і сміючись сказала: "Тату, поглянь на того чоловіка. Він спить".
Батько повагом подивився на сина і відповів: "Було би ліпше, якби ти теж спав, замість обмовляти інших".

Батько зрозумів, що багато конфліктів з дітьми вдається розв'язувати у піцерії. Упродовж кількох років він час від часу водив туди свою найстаршу доньку - були це свого роду побачення батька з донькою. Вирішив так само вчинити і з молодшою донечкою. На перше таке побачення завіз її на вечерю до піцерії поблизу дому.
Коли їм подали піцу, батько вирішив, що це відповідний момент, аби сказати дівчинці, як сильно він її любить і як високо цінує.

Один із найяскравіших спогадів мого дитинства пов'язаний із поверненням батька з роботи о пів на сьому вечора. Я і мій брат чули, як батько - для жарту - багато разів дзвонить, поки хтось із нас не відчинить йому двері.
Звичайно ми були в кухні, робили уроки, і коли чули знайомий дзвінок - видавали радісні вигуки.
Ми гнали по сходах, відчиняли двері і він тоді казав нам: "Чому так довго?"
Це був найліпший момент за цілий день, коли він повертався додому.

Жив колись хлопчисько із доволі складним характером. Він легко вибухав гнівом, був сварливий, робив багато шкоди.
Одного дня батько вручив йому мішечок із гвіздками і сказав, аби він забивав один цвях у палісадник, що оточував подвір'я, стільки разів, скільки із кимсь сваритиметься.
У перший день хлопець забив 36 гвіздків. Із плином часу зрозумів, що легше було би контролювати вибухи гніву, аніж забивати цвяхи, і якось увечері, через кілька тижнів, сказав батькові, що упродовж цього дня ні з ким не посварився.