Безсмертна душа - безсмертні і її діла. Померлі почали діло, ми його продовжуємо, а наші нащадки продовжуватимуть розвиток ще далі. Хіба не живе серед нас Мойсей у своїх п'яти книгах? Хіба через них досі не благодіє нам? Він буде благодійником усього майбутнього віруючого потомства до другого пришестя на землю Христа. Хіба не однакове значення мають для нас, живих, живий наставник на землі і Мойсей із загробного світу зі своїм п'ятикнижжям? Хіба не однаково благодіють нам перший і другий? Хіба не однаковою вдячністю ми стаємо зобов'язаними тому й іншому? Хіба не одна й та ж мета обох - навчити нас? Отже, живуть для нас і серед нас (як самі святі висловлювалися, обіцяючи перебувати з нами духом) святі апостоли, пророки і мученики, і всі святі своїми ділами. Живуть у своїх творіннях великі вчителі Церкви, і ми зобов'язані вчитися і вчимося у них. Ще й досі живуть серед нас, і ми розмовляємо з Соломоном, Сократом і Платоном про мудрість.Маючи поміж себе і добрих і злих людей, ми і в житті зустрічаємо і добре і зле начало. Нинішньому поколінню належить удосконалювати добре, перемагаючи зле. Після того зрозуміло, що поборники добра, розвиваючи і насаджуючи добро, ще на землі вкушали небесні плоди; і після переходу у загробне життя їх зустріла нагорода - вічний спокій. Радощі небесні повинні ставати дедалі більшими від поступового зростання на землі посіяного ними добра. Благоденство тих, хто живе у Христі, закликає дедалі більше милості Божої на померлих благодійників. Добро росте на землі, і відповідно до нього росте і слава померлих на Небі. І навпаки: зло на землі не може забезпечити спокій за гробом тим, хто посіяв його. Воно росте на землі, викликає розлади, і відповідно до нього і за гробом для засновників його муки розвиваються без кінця. Неможливо, щоб зло дало своєму засновнику за гробом небесну радість. Закон розвитку у його природному ході на землі: нове покоління або розвиває ідеї предків, або бореться з поняттями минулого; діти успадковують і розвивають починання батьківські; приклад покійного друга гідний наслідування тощо. Внутрішній же союз і взаємне співвідношення між станом і долею померлих та життям живих, або між світами загробним і земним полягають у тому, що усі святі і усі добрі душі за гробом сумують при нашому земному, гріховному житті, сумують, що дух їхній не знайшов у нас своїх послідовників, що не унаслідувався приклад їхнього життя, що їхнє вчення заперечується, що мало тих, хто співчуває йому. Перебуваючи на землі, вони страждали душею, бачачи неправду, і скільки було сил противилися їй і жертвували спокоєм та життям за істину. І тепер, не бачачи кінця моральному злу, вони, за свідченням Тайновидця, волають на небі до Бога про зневажників істини так: "Доки, Владико Святий і істинний, не судиш і не мстиш тим, що живуть на землі, за кров нашу?" (Апок. 6;10).
Продовження
За матеріалами книги ієрея Василія Клим'юка «У Бога всі живі»
Православний молодіжний веб-портал hram.lviv.ua
