В перші віки християнства, при поганських володарях Римської імперії, вірні в муках віддавали своє життя за Христа. Православна Церква вшановує святого великомученика Георгія Побідоносця.
Після Святого Хрещення Руси-України протягом шести десятиліть Київську кафедру очолювали Митрополити-греки, вихідці із Візантії. В Київ вони призначалися Константинопольським патріархом. Та, хоч і висвячувалися вони в Царгороді, у внутрішньому управлінні Київською Митрополією вважалися абсолютно незалежними. Їхні рішення були остаточними і не підлягали затвердженню Патріархом. І це тоді, коли Київська Митрополія перебувала в прямому підпорядкуванні Константинопольському Патріархату.
Священство в житті св. Іоана Золотоустого (за «Діалогом Паладія») «Діалог» був написаний в 408 р. другом і сподвижником Іоана Золотоустого, єпископом Паладієм Еленопольським, в Сієні, куди він був засланий як прихильник опального святителя. Написаний він був незабаром після смерті святого, а безпосереднім приводом його створення був наклепницький памфлет Феофіла Олександрійського.
Брати Борис та Гліб, молодші сини князя Володимира Святославича, котрі трагічно загинули 1015 року під час міжусобної боротьби за великокнязівський престол,— перші святі, канонізовані давньоруською церквою. Вони є визнані як чудотворці й молитовники перед Богом "за землю Руську", "за нові люде християнські".
Дитинство Володимира минало біля бабки, але безпосереднє виховання його вона доручила, мабуть, дядькові Володимира Добрині. Адже не випадково на відміну од старшого брата Ярополка, котрий змалку був християнином, Володимир зростає в язичництві. З ранніх літ за Володимиром скрізь тягнеться ганебне прізвисько "робичич" —син рабині. Почуття меншевартості в зрівнянні з єдинокровними братами, законними синами Святослава, гнітило його змолоду.
Серед сучасного суспільства поширена думка, нібито святі мощі повинні бути цілком неушкодженими тілами і що саме нетління тіл є головною підставою до прославлення святих. Подібна думка тримається з давніх часів. Ще другий Софійський літопис 1472 р. оповідає, що для руських людей, хто не в тілі лежить, той не святий. Але такий погляд на святі мощі ґрунтується на непорозумінні і є зовсім неправильним. Як церква старозавітна, так і новозаповітна церква дивилася і дивиться на святі мощі інакше.
Кирило і Мефодій були рідними братами, походили від солунського вельможі. Кирило (до чернецтва Костянтин) виховувався при константинопольському дворі, разом з малолітнім імператором Михайлом III (855-867); у знаменитого Фотія він вчився словесним наукам і логіці, потім слухав філософські і математичні науки, а коли, нарешті, вступив в духовне звання, був бібліотекарем і займав посаду вчителя філософії.
Святий Юрій побідоносець родом із Кападокії (в Малій Азії), виріс у глибоко віруючій християнській сім’ї. Його батько був мучеником, коли Юрій був ще дитиною. Його мати мала в Палестині великі добра, переїхала з сином у свій край і виховала його по-християнськи. Юрій поступив на службу в Римське військо, собою гарний, хоробрий в боях. Його помітив імператор Діоклеціян і прийняв як одного із старших начальників.
Великомученик Юрій був сином багатих і побожних батьків, які виховали його в християнській вірі. Народився він у місті Бейрут (в давнину - Белит), коло підніжжя Ліванських гір. Вступивши на військову службу, великомученик Юрій вирізнявся серед інших воїнів своїм розумом, хоробрістю, фізичною силою, військовою поставою та красою. Досягнувши згодом звання тисяцького, св. Юрій зробився улюбленцем імператора Діоклетіана. Діоклетіан був талановитим правителем, але фанатичним прихильником римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії язичництво, що відмирало тоді, він увійшов в історію, як один із найжорстокіших гонителів християн.
Про життя преподобного Анастасія Синаїта не збереглося багато відомостей, а ті, які є, не досить повні. Народився він близько 640 року на острові Кіпр у місті Амафунт, де й жив досить довго і, ймовірно, почав свій чернечий шлях. Святитель Димитрій Ростовський пише, що «святий Анастасій був вихований ще з самої своєї юності у великому благочесті, що видно з таких ним самим сказаних слів: “Ті, що бачили Христа в тілі вважали Його за пророка; але ми, хоч і не споглядали Його тілесними очима, проте з ранніх років, будучи ще дітьми й отроками, завжди визнавали Його за Бога, всесильного Владику, Творця віків і навчилися сповідувати Його як сяйво слави Отчої”».
"Зберігати царську таємницю – добре, а відкривати і проповідувати діла Божі – славно" (Тов. 12, 7), – так сказав Архангел Рафаїл Товіту, коли звершилося чудесне зцілення його сліпоти. Дійсно, не зберігати царської таємниці страшно і згубно, а замовчувати преславні діла Божі – велика втрата для душі.