Священство в житті св. Іоана Золотоустого (за «Діалогом Паладія») «Діалог» був написаний в 408 р. другом і сподвижником Іоана Золотоустого, єпископом Паладієм Еленопольським, в Сієні, куди він був засланий як прихильник опального святителя. Написаний він був незабаром після смерті святого, а безпосереднім приводом його створення був наклепницький памфлет Феофіла Олександрійського. У завдання Паладія входило, з одного боку, спростування наклепу Феофіла, а з іншого - прославлення Іоанна Золотоустого. Цим і обумовлені жанрові особливості твору. Він написаний у формі платонівського діалогу, який ще до Паладія увійшов в традицію християнської літератури.[1]Твір Паладія - не просто біографія святого. Доля улюбленого пастиря і вчителя примушує єпископа Паладія звернутися до осмислення сучасного йому церковного життя. Він не тільки захищає світле ім'я Іоана Золотоустого від обмови, зведеної на нього Феофілом і іншими його ворогами, але прагне дати пояснення того, як могло так статися, що такий великий праведник виявився жертвою недостойних людей, які при цьому вважали себе християнами і священиками.
Постать св. Іоана Золотоустого, його святе життя і, за земними мірками, трагічна доля висвітили всю суперечність Константинівської епохи в історії Церкви, коли християнство стало державною релігією. З одного боку, були припинені гоніння, і сам імператор скликає Вселенський собор для вирішення церковних проблем. Але, з іншого боку, в церковному житті відбулися і такі зміни, негативний вплив яких не міг не позначитися на поведінці християн. В цьому відношенні на Церкву впливали два чинники: зовнішній і внутрішній. Зовнішнім фактором був вплив на неї мало християнізованих державних інституцій, які часом нав'язували своє бачення і вирішення проблем, що виникали в церковному житті. Внутрішнім чинником було масове навернення язичників у христианство. «У Церкві з'явився небувалий раніше тип християн індеферентних, поверхневих і навіть лицемірних. Під оболонкою такого християнства язичництво продовжувало жити у всьому, що стосувалося моралі»[2].
Процес падіння моралі в церковному середовищі торкнувся і священства. «У наш час, - писав блж. Августин, - немає нічого легшого, приємнішого і бажанішого єпископства, священства або дияконства, якщо ці посади виконувати легковажно, прагнучи тільки догоджати іншим. Але у такому разі перед Богом немає нічого жалюгіднішого, печального і гідного осудження»[3]. Проникнення до складу кліру осіб недостойних було обумовлено як збільшення кількості кафедр, що стало причиною збільшення числа єпископів, так і привілейованим становищем в суспільстві, яке тоді надавав єпископський сан: звільненням від муніципальних повинностей, можливістю розпоряджатися обширними багатствами, які мав в своєму розпорядженні діоцез. При існуючій системі виборів єпископа особи недостойні легко могли обдурити церковний народ і за допомогою різних інтриг і звязків схилити його на свою сторону. Часто самі виборці замість чесноти спокушалися багатством тих, яких обирали[4]. Нові обставини зумовили і новий стиль життя єпископату - прагнення впливати на народ через пишність зовнішніх форм: розкіш життя, велич і красу церковних будівель, пишноту культу[5].
Говорячи про Золотоустого як про священика, Паладій в його лиці протиставляє цим новим віянням епохи зовсім інший ідеал - ідеал смирення, скромності, любові і самозречення.
Тема священства хвилювала і самого св. Іоана Золотоустого. Свої думки із цього приводу він відобразив в своїх знаменитих словах «Про священство»[6]. Св. Іоан говорить про високе призначеня священства, про висоту духовної влади, яка простягається вище світської. Але одночасно він висуває до священика високі духовні і моральні вимоги. Священикові довірена турбота не тільки про особисте спасіння, але і про спасіння народу Божого, тому він несе особливу відповідальность. Священик повинен бути вільний від нестриманості почуттів, від марнославства, що породжує гнів, смуток, заздрість, ворожнечу, наклеп, лицемірство і обман, і головне - від прагнення через отримання благодаті священства досягти першості і влади. Торкається святитель і принципів самого пастирства. Пастирську діяльність належить будувати на факті свободи людської особи і впливати на неї лише силою слова і переконання і в жодному випадку не за допомогою насильства. При цьому підхід до людини повинен бути особистісний. Не належить до того, хто не готовий ще до духовного життя, висувати високі вимоги.
Тема священства в «Діалозі» звучить відгуком на твір св. Іоанна Золотоустого. Паладій (як і Золотоустий) говорить про священство як уділ вибраних. У першому розділі «Діалогу» ця тема піднімаєтся ним у філософському аспекті. Він говорить про існування трьох видів дарів Божих: загальних, ділимих і особистих. Загальні дари - це ті, які доступні і необхідні кожній людині: Святе Письмо, сонце, місяць, повітря, зірки. Ділимі дари - це природні ресурси: метали, деревина, за словами Паладія, все «те, що дає середовище». Особисті ж дари подаются Богом лише тим, хто їх гідний. До них Паладій відносить священство. Свою тезу він підтверджує посиланнями на Святе Письмо. Серед старозавітних представників він вказує, з одного боку, на Аарона, богообраність якого було засвідчена, а з іншого - на Дафана і Авірона, які незаслуженно вважали себе достойними священства, за що Бог і покарав їх. Серед новозавітніх - згадуються, з одного боку, апостоли, вибрані і поставлені на служіння Самим Христом, а з іншого - Симон волхв, що захотів дар, даний апостолам за їх віру і чистоту життя, отримати за гроші.
Від логічного міркування і біблійних прикладів Паладій переходить до розповіді про св. Іоана, впродовж всього свого твору показуючи, що саме він володів тим особливим особистим даром, який необхідний для священичого служіння.
Він детально зупиняється на шляху, який привів св. Іоана до священства, особливо на його життя в монастирі, а потім в пустелі. Відомо, що, будучи покликаним Богом до пастирського служіння, св.Іоан не відразу знайшов в собі сили до втілення свого покликання, як він і сам про це оповідає в словах «Про священство»[7].
При розповіді про диаконське і пресвітерське служіння св. Іоана в Антиохії Паладій підкреслює, що він уже у той час був зразком для пастви. Повною мірою пастирський дар св. Іоана Золотоустого розкрився під час його єпископського служіння в Константинополі, коли він, потрапивши з провінційної Антиохії в столицю, зіткнувся з недостойною поведінкою частини кліру, неоправданими витратами на утримання єпископа, відсутністю істинно церковного життя серед пастви.
У «Діалозі» чітко позначені основні напрями діяльності святителя з виправлення недоліків Константинопольської Церкви і основні методи, якими він діяв. Слід звернути увагу на те, якими висловами Паладій описує реформаторську діяльність Золотоустого. Він підкреслює, що св. Іоан перш за все впливає на свою паству силою переконання. Паладій вказує на боротьбу святителя проти співжиття целібатних кліриків з незайманими дівами[8]. Далі послідувала боротьба з розкішшю, яка не відповідала становищу клірика. Святитель бореться з надмірними витратами на утримання єпископа і направляє більшу частину грошей на добродійність. Що стосується життя мирян, то повідомляється, що Золотоустий особливу увагу приділяв щирій молитві і допомозі бідним.
Особлива увага в «Діалозі» приділена способу життя священника, який повинен бути зразком не тільки для своїх сучасників, але і для майбутніх поколінь. Він підкреслює, що св. Іоан Золотоуст не тільки не брав участь в багатих трапезах і не влаштовував їх сам, але взагалі не користувався для себе нічим з церковних засобів. «Іоан, розглядаючи себе, так би мовити, як приклад для наслідування, посланий єпископам, які будуть після нього, щоби у згоді з Павлом жити "на своєму утриманні" (Діян. 28:30), ні до чого не торкаючись з того, що належить Церкві, отримував їжу на один день, постійно уникаючи такої турботи, і говорять, що він здавався збентеженим, приймаючи тілесну їжу»[9]
З темою священства в «Діалозі» тісно стикається тема страждань праведників. Згідно Паладію, бажаючі єпископства повинні бути подібні св. Іоану Золотоустому, «ревнуючи про шлях мучеництва за істину»[10]. Згідно Євангелія, мучеництво є нормою християнського життя. «Хто не бере хреста свого і не слідує за Мною, той не достойний Мене» (Мф. 10:38). Ці слова стали поступово забуватися після припинення гонінь на Церкву. Св. Іоану Золотоустому і тим, які постраждали разом з ним Паладій протиставляє тих, хто забув про християнський подвиг і Хрест: «Єпископи нашого часу, - пише він, - єпископи лише по вигляду, глиняний рід, устремилися до багатства, посад і почестей»[11].
І. В. Попов писав про св. Іоана Золотоустого: «Значення святителя в історії полягає в тому, що він присвятив всі свої сили і помисли релігійно-моральному оновленню суспільства. Він був совістю світу, в якому він жив і творив[12]. Золотоустий кидає виклик тим силам суспільства і тій частині єпископату, яка не бажала йти хресним шляхом євангельських заповідей. Сили ж ці, у відповідь на його виклик, обрушують на святителя наклеп і переслідування. Разом із Золотоустом страждають його друзі і однодумці.
Питання про сенс страждання праведників - святителя і його сподвижників ставило, за свідченням Паладія, сучасників в подив. Чому благоденствують злі і страждають праведні? Згідно Паладію, благоденствування грішників відбувається з допусту Божого, для вправляння святих у подвизі[13].
Згідно вчення св. Іоана Золотоустого, існує безліч речей, які зазвичай вважаються злом і розглядаються як основна причина страждань. Проте зло буває дійсне і таке яке здається. Як святитель обгрунтовує цю думку? Він розділяє всі речі на благі, злі і байдужі. Благі речі - це чесноти, злі - пороки, а байдужі - все решта. Серед речей, які Золотоустий називає байдужими, існують такі, які примушують людей страждати. Але вони не є істинною причиною страждань. «Одне тільки є істинне горе, - писав св. Іоан із заслання, - це гріх; а все інше: вигнання, позбавлення майна, ув'язнення, наклепи і все подібне - тінь, дим, павутина або що-небудь ще більш малозначиме»[14]. Єдиним злом є образа Бога - гріх. «Одне у християнина нещастя, - пише св. Іоан, - образити Бога, а інше, як ось: втрата майна, позбавлення Вітчизни - він не вважає за лихо; навіть те саме, чого всі лякаються - перехід звідси туди - для нього приємніше життя».[15]
Згідно вчення св. Іоана Золотоустого, людина, що здійснює зло, шкодить самій собі, а та, що терпить образи і скорботу, отримує благо[16].
Отже, людина, наділена даром вільного вибору, самовизначається між добром, тобто здійсненням добрих справ, виконанням волі Божої, і злом, тобто здійсненням гріха. Терпеливе перенесення скорбот тільки укріпляє її моральні сили і ще більше утверджує в творенні добра. Тому, згідно думки св. Іоана, існування злих і грішних людей, що заподіюють прикрості праведникам, необхідне для блага самих же праведників і є справою домобудівництва Божого. Страждання дочасного життя можна зрозуміти лише в світлі реальності вічного буття людини, бо ці страждання скороминущі.
В світлі віри в Божественне Провидіння поновому відкривається сенс страждань, бо ця віра полягає в тому, що у всіх життєвих обставинах, включаючи і страждання, Провидіння преслідує мету людського блага, провадячи до нього через страждання. Згідно учення св. Іоана Золотоустого усвідомлення сенсу людських страждань неможливе без співвідношення їх із стражданнями Боголюдини – Христа[17]. Своїми стражданнями на Хресті Спаситель відкупив гріхи всього людства, і кожен, страждаючи, залучається до Його живоносного і спасительного страждання, очищаючись через це від гріха.
Страждання Христа і Його Воскресіння зв'язані між собою. Без страждання не було б і Воскресіння, не відбулося б спасіння світу. Тому Хрест і страждання Христові є одночасно і Його славою. Уподібнюючись в стражданнях Христові, людина уподібнюється Йому і в славі.
Проте Хрест Христовий, будучи знаряддям спасіння, для багатьох є спокусою. Але Золотоустий підкреслює, що спокуса походить із за неуцтва і нерозуміння людей. «Спокуса сталася не від природи самого Хреста, а з причини тих, що спокушаються. Адже і сонце заподіює шкоду хворим очам, але що з того? Невже не повинно бути сонцю?»[18].
Страждання праведників, про які пише Паладій, породжують спокусу, подібну до спокуси, що походить від Хреста Господнього. Але ця спокуса вирішується через віру в те, що існування і благоденствування грішників, переслідування і гоніння ними праведників є справа домобудівництва Божого і Божественного Провидіння, яке влаштовує так, що через страждання праведники залучаються до вищого блага. Люди стоять перед вільним вибором між добром і злом. Дійсним злом є тільки гріх. Злу піддаються ті люди, які творять гріх і позбавляють себе спілкування з Богом. Ті ж, хто терпеливо переносить страждання, заподіяні їм грішниками, беручи участь тим самим в страданнях Сина Божого і Його Воскресіні, залучаються до вічного Божественного життя.
У «Діалозі» Паладій створює апологію справжньому священничому служінню і стражданню, що, як ми бачимо, тісно пов’язано одне з іншим. «Нехай помяне Господь, - пише Паладій, - всі жертви Іоана, бо він аж до смерті не зрадив своєї проповіді»[19]. Жертва св. Іоана Золотоустого – це все його життя, сенсом якого було служіння Христові і Його Церкві. «Представте ваші тіла в жертву живу, святу, благоугодну Богові, для розумного служіння вашого і не уподібнюйтеся світові цьому, а змінюйтесь оновленням вашого розуму, щоб ви пізнали, що є воля Божа, блага, угодна і довершена» (Рим. 12:1-2).
Пам'ять св. Іоана Золотоустого згадується 26 листопада, 27 вересня (день кончини), а перенесення мощей - 9 лютого (нов. стиль).
Андрій Цебенко
студент 4 курсу історичного факультету
Львівського національного університету імені Івана Франка
та Львівської Православної Богословської Академії
[1] Миллер Т. А. Мефодий Олимпийский и традиции платоновского диалога // Античность и Византия. М. 1975.С. 175-195.
[2] Прозоров Г., священ. Св.Иоанн Златоуст (значение его в итории Церкви). Киев, 1910 С.12
[3] Пюш Э. Св. Иоанн Златоуст и нравы его времени. СПб., 1897. С.230-231.
[4] Там само. С.234-235
[5] Попов И.В. Св. Иоанн Златоуст и его враги //Труды по патрологии.Т.1:Святые отцы II-IVвв. Сергиев Посад, 2004. С.337
[6] Св. Иоанн Златоуст. О священстве. Слова 1-6 //Творения. Т.1.Кн.2. С.403-484
[7] Св. Иоанн Златоуст. О священстве. Слова 1-6 //Творения. Т.1.Кн.2. С.406
[8] Св. Иоанн Златоуст. Слово к жившим вместе с девствинницами. Слово к девствинницам жившим вместе с мужчинами
// Творения.Т.1.Кн.2.С.247-294.
[9] Диалог Палладия, епископа Еленопольского с Феодором, римским диаконом, повествующий о житии блаженного
Иоанна, епископа Константинопольского, Златоуста / Вступительная статья, перевод с древнегреческого, комментарии
А.С. Балаховской. М., 2002.С.44
[10]Диалог Палладия….С.158
[11]Диалог Палладия….С.173
[12] Попов И.В. Св. Иоанн Златоуст и его враги //Труды по патрологии.Т.1:Святые отцы II-IVвв. Сергиев Посад, 2004.С.331
[13] Диалог Палладия….С.163
[14] Св. Иоанн Златоуст. Письмо Халкидии и Асинкритии // Творения.Т.3. Кн.2. С.656-657.
[15] Св. Иоанн Златоуст. К Феодору падшему.Увещание 2-ге // Творения.Т.1.Кн.1.С.42
[16] Nowak E. Le chretien devan la souffrance. Etude sur la pensee de Jean Chrysostome. Paris,1972.С.76
[17] Там само.С.108
[18] Св. Иоанн Златоуст. Слово к тем, которые соблазняются произошедшими несчастиями, а также о гонении и бедствии народа и священников, и о непостижимом, и против иудеев // Творения, Т.3. Кн.2. С.537
[19] Диалог Палладия….С.163
