Пориваючись у далеч століть, аби віднайти джерела духовності українського народу, ми неодмінно свій історичний погляд затримуємо на Київській Русі — цій яскравій добі вітчизняної історії, коли саме й складалося значною мірою неповторне обличчя народу, збережене ним упродовж віків до сьогодні.
То були часи, коли народ наш, об`єднаний у могутній державі, творив неперевершені зразки літератури й мистецтва, непересічні пам`ятки релігійної думки, політичної, правової, філософської культури, що ввійшли до скарбниці здобутків світової цивілізації й досі викликають подив і захоплення в кожного, хто має можливість прилучитися до них. Геніальні творіння наших великих предків не тільки вражають майстерністю виконання, вишуканим смаком, мистецькою довершеністю. В них зберігся відсвіт гуманістичних ідей, що визначали моральне обличчя носіїв цієї культури, формували їхній ідеал та мрію, в ім`я здійснення яких кращі з них вершили свій життєвий подвиг.
Чи не найповніше цей мудрий урок моральності, заповіданий нам геніальними предками, втілено в образі святості, що в культурі Київської Русі відбивав уявлення про найдовершеніше, найчеснотніше, про ту височину, якої має прагнути людина на шляху духовного вдосконалення. Розкрити зміст цього ідеалу важливо не лише заради відтворення адекватного образу нашої давнини. Він, цей ідеал, не втратив своєї цінності й понині, бо процес морального зростання неможливий без чуття високого історичного обов`язку, відповідальності за власні вчинки не лише перед дітьми та онуками, але й перед дідами і прадідами.
Отже, обертаючись до сивої києво-руської давнини, ми прагнемо дізнатися, як складалися впродовж століть риси морального ідеалу українського народу. "Чому саме українського?"— може запитати читач. Адже відомо, що давньоруська держава з центром у Києві розпросторилась по землях етнічного розселення трьох східнослов`янських народів — українського, російського та білоруського. Ці народи не впали з неба, не прийшли невідь звідки. Вони автохтонні. Отже, культура кожного з них є безпосередньою спадкоємицею того, що віддавна створювалось на терені їхнього проживання. Майже все створене в Давній Русі від початку сприймалося як своє, питоме та рідне що на півдні, що на заході, що на півночі києво-руської держави. Тому воно природно ввійшло до спадщини як українського, так і російського та білоруського народів.
Усе воно так. Але сказане аж ніяк не означає, що давньоруська спадщина відіграла в історії українського, російського та білоруського народів, їхньої культури однакову роль. Результат взаємодії кожної з національних культур з давньоруською спадщиною визначався не лише характером цієї спадщини, а й специфікою тієї культури, яка вступала в діалог із нею. Образ києво-руської культури, в тім числі й вироблений на терені цієї культури образ святості, як він окреслюється в історії українського народу, зовсім не є тотожний відповідному образові в культурній традиції російського й білоруського народів. Адже такий образ твориться на підставі тих відповідей, що їх дає Давня Русь культурі, котра вступає з нею в діалог, а відповіді значною мірою є зумовлені характером звернених до неї питань. Кожна з означених культур, упродовж віків осмислюючи давньоруську спадщину, акцентувала увагу на тих прикметах її, котрі виявлялися співзвучними національному духові, й водночас ігнорувала, полишала осторонь ті, які виявлялися чужими, не згідними з її духом.
Коли далі в нашій оповіді ми розкриваємо риси, що складають образ святості в Київській Русі, то акцентуємо увагу на тих з-поміж них, які в наступній історії чимраз просякали душу українського народу, формуючи його моральний ідеал.
Джерело: Храм святого Миколая Чудотворця (Притиска)
То були часи, коли народ наш, об`єднаний у могутній державі, творив неперевершені зразки літератури й мистецтва, непересічні пам`ятки релігійної думки, політичної, правової, філософської культури, що ввійшли до скарбниці здобутків світової цивілізації й досі викликають подив і захоплення в кожного, хто має можливість прилучитися до них. Геніальні творіння наших великих предків не тільки вражають майстерністю виконання, вишуканим смаком, мистецькою довершеністю. В них зберігся відсвіт гуманістичних ідей, що визначали моральне обличчя носіїв цієї культури, формували їхній ідеал та мрію, в ім`я здійснення яких кращі з них вершили свій життєвий подвиг.
Чи не найповніше цей мудрий урок моральності, заповіданий нам геніальними предками, втілено в образі святості, що в культурі Київської Русі відбивав уявлення про найдовершеніше, найчеснотніше, про ту височину, якої має прагнути людина на шляху духовного вдосконалення. Розкрити зміст цього ідеалу важливо не лише заради відтворення адекватного образу нашої давнини. Він, цей ідеал, не втратив своєї цінності й понині, бо процес морального зростання неможливий без чуття високого історичного обов`язку, відповідальності за власні вчинки не лише перед дітьми та онуками, але й перед дідами і прадідами.
Отже, обертаючись до сивої києво-руської давнини, ми прагнемо дізнатися, як складалися впродовж століть риси морального ідеалу українського народу. "Чому саме українського?"— може запитати читач. Адже відомо, що давньоруська держава з центром у Києві розпросторилась по землях етнічного розселення трьох східнослов`янських народів — українського, російського та білоруського. Ці народи не впали з неба, не прийшли невідь звідки. Вони автохтонні. Отже, культура кожного з них є безпосередньою спадкоємицею того, що віддавна створювалось на терені їхнього проживання. Майже все створене в Давній Русі від початку сприймалося як своє, питоме та рідне що на півдні, що на заході, що на півночі києво-руської держави. Тому воно природно ввійшло до спадщини як українського, так і російського та білоруського народів.
Усе воно так. Але сказане аж ніяк не означає, що давньоруська спадщина відіграла в історії українського, російського та білоруського народів, їхньої культури однакову роль. Результат взаємодії кожної з національних культур з давньоруською спадщиною визначався не лише характером цієї спадщини, а й специфікою тієї культури, яка вступала в діалог із нею. Образ києво-руської культури, в тім числі й вироблений на терені цієї культури образ святості, як він окреслюється в історії українського народу, зовсім не є тотожний відповідному образові в культурній традиції російського й білоруського народів. Адже такий образ твориться на підставі тих відповідей, що їх дає Давня Русь культурі, котра вступає з нею в діалог, а відповіді значною мірою є зумовлені характером звернених до неї питань. Кожна з означених культур, упродовж віків осмислюючи давньоруську спадщину, акцентувала увагу на тих прикметах її, котрі виявлялися співзвучними національному духові, й водночас ігнорувала, полишала осторонь ті, які виявлялися чужими, не згідними з її духом.
Коли далі в нашій оповіді ми розкриваємо риси, що складають образ святості в Київській Русі, то акцентуємо увагу на тих з-поміж них, які в наступній історії чимраз просякали душу українського народу, формуючи його моральний ідеал.
В.С. Горський
Джерело: Храм святого Миколая Чудотворця (Притиска)
