Дня 12 лютого святкуємо пам'ять трьох великих і дуже значних ієрархів, учителів, проповідників і Отців Східної Церкви: св. Василія Великого, св. Григорія Богослова, св. Іоана Золотоустого. В нашому народі цей празник знаний як "Трьох Святих". Вони передали нам чисту віру Нікейського собору, вони пояснили нам догмати про Св. Трійцю, Христове Божество та Пресв. Євхаристію.
Декілька століть християнський світ, особливо його східну частину, Візантійську імперію, не полишала іконоборча колотнеча. Шанувати чи не шанувати святі образи – про це дискутували і в монастирях, і в храмах, і в палацах вельмож, і на сільських базарах, – здавалося, нема для хрещеного люду всіх класів, станів і всякого рівня освіченості важливішого питання. Якби ж тільки дискутували! Раз по раз богословські суперечки переростали в політичні чвари і розпочиналася чергова різанина: то палили образи, виганяли з храмів і вбивали іконошанувальників, розстригали їхніх єпископів, то з аналогічними драмами встановлювали образи. Занедбувалося сільське господарство, розладнувалася торгівля, занепадали ремесла, під натиском іновірців з кордонів імперії відступали війська християн – і все через те, що не було єдності щодо священних зображень. Здавалося, мусили б навести лад у країні царі, але й вони, часто змінюючись через політичну нестабільність, належали то до партії іконошанувальників, то до партії іконоборців. 
Антоній Великий народився в Єгипті близько 250 року від шляхетних і багатих батьків, які виховали його в християнській вірі. У вісімнадцятирічному віці він втратив своїх батьків і залишився сам з сестрою, котра була під його опікою. Одного разу він ішов у церкву й роздумував про святих апостолів, як вони залишили все, щоб іти за Господом. Входить у храм і чує євангельські слова: «Якщо хочеш бути досконалим, іди, продай майно твоє і роздай бідним, і будеш мати скарб на Небі, та йди слідом за Мною» (Мф. 19, 21). Ці слова, що вразили Антонія, ніби були сказані Господом особисто йому. Незабаром після цього Антоній відмовився від спадщини після батьків на користь бідних мешканців свого селища, але роздумував, на кого він залишить сестру. Стурбований цією думкою, він іншого разу входить в храм і чує там знову немовби до нього звернені слова Спасителя: «Не турбуйся про завтрашній день: завтрашній день сам буде потурбується про себе; досить для кожного дня своєї турботи» (Мф. 6, 34). Антоній доручив доглядати сестру відомим йому християнським дівственницям і полишив місто й дім, щоб жити на самоті та служити лишень Господові. 
Був сином багатих і знатних батьків, які жили в Константинополі в V столітті. З юності полюбив Христа більше за все земне, впросив батьків подарувати йому Євангеліє, щоб, читаючи його, справою дотримувати написане. Зустрівши ченця з обителі «Невсипущих» і бажаючи чернечого життя, таємно пішов з дому, взявши із собою Євангеліє, подарунок батьків. Прийнявши постриг, преподобний Іоан прожив в обителі шість років і перевершив багатьох чернечими подвигами.
Святитель Іов (в миру – Іван Матвійович Борецький) народився в родині українського шляхтича у с. Бірча на Львівщині. Рік і дату його народження важко встановити, нічого не відомо і про його дитинство. Напевно батьки дали Іванові непогану початкову освіту, а вже потім направили на навчання спочатку до Львівської братської школи, а потім і до Острозької академії. Тут Іван Борецький мав змогу познайомитися з видатними вченими-богословами та отримати від них добрі настанови у вірі православній та корисних науках. Майбутній святитель Київської кафедри з великою пошаною ставився до благовірного князя Костянтина Острозького – фундатора академії.
Старцями називають православних християн, частіше всього в чернечому або ієрейському сані, наділених від Бога талантом вести людей до спасіння. Зазвичай вони мають: дар молитви, дар розрізняти помисли (чи від Бога вони та його ангелів чи від духів зла), дар прозорливості чи пророцтва, дар учительства, дар зцілення духовних і тілесних хвороб. Всі ці якості були притаманні старцю Йосифу, ієромонаху Оптиної пустині — чоловічого монастиря поблизу м. Ковельська (тепер Калужська обл. в Росії).
Продовжуємо розповіді про ченців Києво-Печерського монастиря, які стали архіпастирями за межами землі Української. Києво-Печерська обитель завжди була осередком високого християнського подвижництва і школою підготовки ієрархів для всієї Руської Церкви.
Блаженна Ольга походила зі знатного роду: вона була правнучкою Гостомисла – славного мужа, який правив у Великому Новгороді, поки, за його ж порадою, не покликали від варягів на княжіння руське Рюрика з братами. Батьківщиною Ольги було село Вибутське, що знаходиться нині поблизу міста Пскова, який на той час ще не існував. Батьки блаженної Ольги зуміли прищепити дочці ті правила чесного і розумного життя, яких самі дотримувалися, не дивлячись на своє ідолопоклонство. Ольга відрізнялася цнотливістю і світлим розумом, як це буде видно далі.
Святий апостол Варфоломій родом з Кани Галилейської, належав до числа 12-тьох апостолів Христових. Після Зішестя Святого Духа в день П’ятдесятниці йому і апостолові Филипові (пам’ять 14 листопада) випав жереб проповіді Євангелія в Сирії та Малій Азії. Благовістячи, вони то розходилися різними містами, то сходилися знову. Святого апостола Филипа супроводжувала сестра, діва Маріамна. Проходячи містами Сирії і Мізії, вони зазнали багато скорбот і напастей, їх побивали камінням і у’язнювали.