Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
    Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці Оповідання для дітей…
  • Житіє святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії
    30 вересня православні відзначають День святих мучениць Віри, Надії,…
  • Успіння Божої Матері
    Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще…
  • Православний церковний календар на серпень 2017 року Божого
    Місяцеслов на серпень 2017 року Божого Церковний календар серпень…
  • 8 липня - православний День закоханих
    8 липня православні християни відзначають «День…
  • Популярне
  • Житіє святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії
    30 вересня православні відзначають День святих мучениць Віри, Надії,…
  • Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
    Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці Оповідання для дітей…
  • Опитування
    Скільки Вам років?
    до 13
    14-17
    18-23
    24-29
    30-39
    40-50
    більше 50
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Жовтень 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
    31
     
    Жовтень 2017 (1)
    Вересень 2017 (1)
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)
    Травень 2017 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Святитель Серапіон Володимирський

    Продовжуємо розповіді про ченців Києво-Печерського монастиря, які стали архіпастирями за межами землі Української. Києво-Печерська обитель завжди була осередком високого християнського подвижництва і школою підготовки ієрархів для всієї Руської Церкви.

    У багатостраждальній історії України найтяжчим було ХІІІ століття. Як страшний і спустошливий ураган по землі Українській пронеслась монголо-татарська навала, яка просто стирала з лиця землі цілі міста і села, часто повністю винищуючи жителів. Святі храми й монастирі були зруйновані і пограбовані, осквернялися і гинули в огні наші церковні святині. На все, що вціліло, була накладена важка данина, а особливо на монастирі. І все ж таки життя там якось жевріло, а згодом почало навіть активізуватися. Якраз звідти й пішло Боже слово, яке заспокоювало народ, що залишився, та додавало йому життєдайних сил.

    Одним з великих проповідників був тоді чернець Києво-Печерського монастиря Серапіон, який незадовго до завоювання татаро-монголами Києва став архімандритом святої обителі. Рік народження його невідомий, вірогідно це був кінець ХІІ ст. Про його дитячі роки та життя в миру також нічого не відомо.

    Блаженний Серапіон досить швидко став майстром ораторсько-проповідницького мистецтва, продовжувачем традицій Київського митрополита Іларіона (пам’ять — 11 жовтня) та єпископа Турівського Кирила (пам’ять — 11 травня). Тодішні літописи писали про архімандрита Серапіона як про “дуже учительного і сильного у Божественному писанні”.

    Але надто складний час дістався йому для управління Києво-Печерським монастирем, особливо після взяття Києва чужоземним військом. Та все ж таки монастир існував і діяв, і в його духовному відродженні велику роль відіграв преподобний Серапіон. До 1274 року він обіймав Києво-Печерську архіміндрію, поки до Києва не приїхав митрополит Кирило. Відбуваючи до Володимира-на- Клязьмі, митрополит забрав Серапіона з собою.
    Там був зібраний Собор єпископів, так званий “про справи церковні”, тобто з питань дотримання дисципліни та церковного законодавства.

    Тоді вважалося, що порушення церковних правил і дисципліни також привело до гніву і кари Божої — до татаро-монгольського нашестя. Одночасно Володимирський собор висвятив архімандрита Києво-Печерського Серапіона на єпископа Володимирського, Суздальського, Нижньогородського. Але не довго прийшлося йому управляти цією єпархією. Святитель Серапіон, будучи вже досить поважного віку, упокоївся 12 липня 1275 року і був похований у церкві Успіння Пресвятої Богородиці у Володимирі.

    З літературно-проповідницької спадщини святителя Серапіона до нашого часу дійшло лише п’ять його слів-повчань, без сумніву, що їх було набагато більше. Всі вони не надто багаті змістом і подібні між собою. В них говориться про давню могутність Київської держави, про неповторну красу її столиці — Києва, про татаро-монгольську навалу та її наслідки, про тяжке враження від руїн Київської держави. Особливий наголос Серапіон робив на тому, що всі біди і нещастя наш народ терпів за свої гріхи і закликає його до покаяння, щоб прихилити до себе милість Божу та рятувати свою Батьківщину.

    Ці слова святителя відрізнялися простотою переказу, красномовністю і силою Євангельського духу, тому й користувалися серед людей великим авторитетом. Це підтверджує ще й той факт, що слова-повчання Серапіона були включені до популярних на той час літературних збірників “Златая цепь”, “Измарагд” і “Златоуст”. Всі вони засвідчили видатний талант автора і як проповідника, і як письменника.

    Перше слово-повчання під назвою “О казнях Божих і о ратаях” вважається написаним у Києві, інші чотири — у Володимирі. Основний акцент на першому слові — на першопричині всіх нещасть — гріхах людських. Святитель нагадує про події, які за 10 років передували татаро-монгольському нашестю. Це і сильний землетрус 3 травня 1230 року, в день пам’яті преподобного Феодосія Печерського, який було чутно навіть на півночі, в тому далекому Володимирі. Це і надзвичайні затемнення місяця і сонця та побита морозом озимина в тому ж таки році. Проповідник стверджує, що всі ці події передвіщували людям майбутню кару Божу за гріхи їхні. Але тут же констатує, що мало хто звертав на них увагу і зовсім не думав про каяття.
    Він пише: “Ви чули, браття, слова Самого Господа в Євангелії, що в останні роки будуть знамення на сонці, і місяці, і зірках, і землетруси по містах, і голод. Сказане тоді Господом нашим збулося при останніх людях. Скільки раз ми бачили сонце потьмарене, місяць затемнений, бачили переміни в зірках! А тепер на власні очі ми бачили землетрус. Земля від початку утверджена і нерухома нині рухається за повелінням Божим, хитається від гріхів наших, не може носити нашого беззаконня... От і карає нас за це Бог знаменнями, землетрусами, що були по Його повелінню. Не говорить устами, а карає на ділі. Та всіляко покаравши нас, Бог не відучив нас від злих звичок і тому нині хитає землю, хоче обтрусити від землі беззаконня і багато гріхів, як листя з дерева. Якщо хто скаже — “землетруси і раніше бували”, відповідаю: бували землетруси, це правда. Але що потім було в нас? Чи не голод, чи не моровиця неодноразова? Чи не часті війни? А все ж таки ми не покаялися, поки не прийшов на нас з Божого попущення народ немилостивий, спустошив нашу землю, полонив міста наші, зруйнував святі церкви, повбивав батьків і братів наших, вчинив наругу над нашими матерями і сестрами”.

    В другому слові-повчанні блаженний Серапіон продовжує тему кари Господньої за гріхи людські і каже: “Діти! Я відчуваю в серці своєму велику скорботу за вас. І тому, що зовсім не бачу вашого відходу від справ беззаконних. Мати так не журиться за дітей своїх, бачачи їх хворими, як я, ваш батько грішний, сумую, дивлячись на справи ваші беззаконні. Багато раз бесідував я з вами, бажаючи відвернути від вас поганих звичок. Але змін ніяких я не бачу... Благаю вас, браття й діти, виправтесь, обновіться добрим оновленням; перестаньте робити зло; побійтеся Бога, що створив вас; побійтеся суду Його страшного!.. Покайтеся і гнів Божий омине. Милість Господня проллється на нас. Господь створив нас великими, а ми непослухом своїм стаємо малими. Не погубімо, браття, своєї величі. “Бо не слухачі закону праведні перед Богом, але виконавці закону виправдані будуть” (Рим. 2.13)”.

    Святитель Серапіон запевняє своїх слухачів, що лише виконуючи закон Божий, всі будемо жити в радості на землі, а по відході зі світу цього прийдемо до Господа, як діти до отця і успадкуємо Царство Небесне. У третьому слові-повчанні владика Серапіон, глибоко жалкуючи зі страхітливих наслідків татаро-монгольського нашестя, знову звертається до народу із закликом про покаяння. Особливо сумує святитель над міжкнязівськими чварами і розбратом, що й призвело до такого наглого і раптового заволодіння іновірцями нашою святою землею. Засуджує він також втрату віри та занепад моральності нашого народу.

    У четвертому і п’ятому словах-повчаннях Серапіон виступає категорично проти поганських звичаїв страчувати людей, звинувачених у чаклунстві. Він рішуче засуджує ці забобони, що були тоді досить розповсюджені в північних землях. Звертаючись з цього приводу до своєї пастви, святитель Серапіон запитував:
    “Де ви бачили, щоб було сказано у Святому Письмі, що людина має владу над врожаєм чи народом, що вона може викликати або дощ, або спеку? О нерозумні! Все це нам надсилає Бог як кару за гріхи наші, спонукаючи нас до покаяння”.

    Як бачимо, святий Серапіон був пастирем Христової церкви, готовим віддати душу за свою паству і на рідній Українській землі і на далекій чужині. І все ж таки його натхненні проповіді, які характеризувалися простою безпосередністю, були переповнені глибокою скорботою за долю рідної землі. Тобто за все те, що й сьогодні переповнює тривогою душі істинно свідомих українців.

    Пам'ять - 23 жовтня.

    Автор: Борис САМБОР
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com