"Memento mori" - тобто "пам'ятай про смерть" - казали древні християни.

Для того, щоб цінувати власне життя і не витрачати його марно - треба пам'ятати про смерть, бо вона може в будь-який момент покласти йому кінець.

Для того, щоб любити своїх рідних і близьких, котрі зараз поряд - треба пам'ятати про смерть, бо вона може скоро забрати іх від нас або нас від них.

Для того, щоб побороти в собі гріх - треба пам'ятати про смерть, бо вона може прямо зараз перенести нас з нашими гріховними ділами й звичками у вічність, де вже не буде можливості змінитися на краще.

Для того, щоб розпочати прямо зараз служити своїм життям Богові - треба пам'ятати про смерть, бо хто нам може дати гарантію того, що ми доживемо до старості, на яку більшість людей відкладають своє покаяння і виправлення?

Хіба не знаєте, браття мої, якому страху і якому стражданню ми піддаємося на годину відходу з цього життя при розлученні душі з тілом?.. До душі приступають добрі Ангели і Небесне Воїнство, також і всі... супротивні сили і князі темряви. Ті й інші хочуть взяти душу або призначити їй місце. Якщо душа (людина) набула тут добрі якості, вела життя чесне і була благочестива, то в день її відходу чесноти ці, які придбала тут, робляться добрими Ангелами, оточуючими її, і не дозволяють торкатися до неї будь-якій супротивній силі. У радості і веселощах зі святими Ангелами беруть її і відносять до Христа, Владики і Царя Слави, і поклоняються Йому разом з нею і з усіма Небесними Силами. Нарешті відводиться душа в місце упокоєння, в неописану радість, в вічне світло, де нема ні печалі, ні зітхання, ні сліз, ні турбот, де безсмертне життя і вічне щастя в Царстві Небесному з усіма іншими, хто богоугодний. Якщо ж душа (людина) в цьому світі жила ганебно, віддаючись пристрастям безчестя і захоплюючись плотськими задоволеннями і суєтою світу цього, то в день її відходу пристрасті і задоволення, які придбала вона в цьому житті, робляться лукавими демонами і оточують бідну душу, і не дозволяють наблизитися до неї Ангелам Божим; але разом з супротивними силами, князями темряви, беруть її, жалюгідну, яка проливає сльози, сумну і похмуру, і відводять в темні місця, похмурі й сумні, де грішники очікують дня Суду і вічної муки, коли скинений буде диявол зі своїми ангелами.

Для віруючого необхідно віддати розум на послух вірі. Існує не тільки те, що доступне нашим почуттям, а й те, про що свідчить віра. Для досконалих у вірі християн і світ духовний стає іноді, у певних випадках, доступним. Одкровення засвідчує нам, що перш за все, у порядку творіння Божого, створені були ангели, їх безліч, і місце їхнього перебування - третє небо (Бут. 1;1,2 Кор. 12;2). Діяльність ангелів - безперестанне славослів'я Бога, лицезріння Бога і служіння Йому, у виконанні Його волі. Ангели - це істоти безплотні, але такі, що мають особистість, обмежені у просторі, обдаровані розумом, волею і могутністю. За свіченням святого Івана Богослова кількість добрих ангелів - дві третини, і вони впливають на душу людини.

- Кожна людина, що зустрічається на нашому шляху - ангел. Вона тобі помічник і зустрілася недарма. Вона тебе або випробовує, або любить. Іншого не дано. У мене був випадок в молодості. Випивали ми з приятелем, розійшлися пізно. Вранці дзвоню дізнатися, як добрався, а мені кажуть: він під електричку впав, обидві ноги відрізало. Біда нестерпна, правда? Я до нього в лікарню прийшов, він каже: «Тобі добре, а я ось...» - і ковдру відкрив, а там... жах! Був він людиною гордою. А став скромним, веселим.

Господь для нас, віруючих, - все. Він - хліб життя, Він - вода жива, Він - світло, Він - пастир добрий. Так що Він - все для нашого життя. Віруючи в Нього, ми живемо Ним і цим здійснюємо сенс і мету нашого життя та робимося здатними ввійти в неминуще блаженство Царства Небесного. Ось тому завжди і потрібно пам'ятати, що живемо ми - Христом. Каже святий апостол Павло: «вже не я живу, а живе в мені Христос» (Гал. 2:20).

Ми знаємо, що ніхто нас не питав, чи хочемо ми народитися чи ні, чи хочемо від цих або інших батьків, в цьому чи іншому народі, в тій чи іншій духовній обстановці. У цьому нема ні нашої провини, ні нашої заслуги, але чи ми будемо жити і чинити по-людськи це, повірте, залежить тільки від нас.

Серед предметів неосяжного світу бачу себе, людину? Хто я? Звідки і для чого з'явився на землі? Яка взагалі мета мого існування? Яка причина і мета мого земного життя, цієї подорожі, короткої в порівнянні з вічністю, довгої і важкої у відношенні до самого себе? Приходжу до буття несвідомо, без будь-якої згоди з мого боку; іду з цього життя проти моєї волі, у час невідомий і непередбачений. Приходжу і відходжу як невільник. Більше того, приходжу і відходжу як творіння. Живу на землі, не знаючи майбутнього. Мені не відомо, що станеться зі мною через день, через кілька хвилин. Постійно зустрічаюся з несподіваним, постійно перебуваю під впливом обставин, які підкорюють мене собі. Лише звичка, лише життя у несвідомості примиряє з таким дивним станом, який не можна не помітити. Що робиться зі мною, коли я, пробувши на землі короткий час, зникаю з її обличчя. Зникаю у невідомість, як і кожна людина. Спосіб відходу мого із земного життя страшний: він називається смерть. З поняттям про смерть поєднане поняття про кінець існування, але в мені живе невільне, природне переконання, що я - безсмертний. Відчуваю себе безсмертним: постійно дію за цим почуттям. Ті, які помирають при свідомості, говорять і діють так, як ті, які відходять і переселяються, а зовсім не як ті, які знищуються. Людина - таємниця для себе самої...

Існують так звані вічні питання. Чого люди хочуть від життя? Що стимулює людей діяти? Заради чого вони навчаються, працюють, будують кар'єру або, навпаки, їдуть на теплий пісок кудись до південного моря? Навіщо люди зав'язують та розривають знайомства, укладають шлюб або розлучаються, п'ють або бігають, звертаються до психологів або ковтають транквілізатори? Нам можуть відповісти: мовляв, я хочу заробити на новий автомобіль, або отримати місце топ-менеджера, або вибратись із депресії, або врешті зустріти жінку, з якою буду щасливий. Проте яка кінцева мета цього всього?

Навіщо нам всі ці автомобілі, високі посади, шлюби та розлучення? Напевне, ми не помилимося, якщо припустимо, що люди скажуть, що вони хочуть бути щасливими. Нічого нового в цьому нема. Французький мислитель XVII століття Блез Паскаль (1623 – 1662) сказав: «Всі люди прагнуть щастя – з цього правила нема виключень; способи у всіх різні, проте ціль одна... Щастя – спонукальний мотив будь-яких вчинків будь-якої людини, навіть тієї, яка збирається повіситись».