Двадцятирічні хочуть отримувати радість від відносин, але не готові займатися ними серйозно. Так вважає Крісті Вілкінсон (Krysti Wilkinson), колумністка The Huffington Post, яка написала дуже відвертий і прямий текст про своїх однолітків. Він зібрав більше 100-а тисяч лайків у Facebook і викликав жваву дискусію. Прочитай повністю і напиши у коментарях свою думку.
Нам потрібен статус про стосунки в Facebook, щоб кожен міг поставити йому лайк або сердечко. Нам потрібна компанія, щоб сходити на новий фільм, обговорити за кавою новини, потрібно комусь поплакатися на те, що вихідні закінчилися, а п'ятниця ще так далеко. Нам потрібен «плюс один» для запрошень на весілля і день народження. Але ми - покоління, якому не потрібні відносини.
Ми гортаємо чужі сторінки в додатках знайомств, прагнучи знайти «свою людину». Ми завантажуємо додатки, які підбирають для нас ідеального партнера, який збігається з нами в усіх інтересах і смаках. Ми читаємо статті на зразок «Як зрозуміти, що ти їй подобаєшся?» і «7 способів змусити закохати його в себе». Ми витрачаємо більше часу на наш образ в соцмережах, ніж на роботу над собою. Ми хочемо, щоб стрічка нагадувала нам про те, як розвиваються наші відносини з іншими. Але правда в тому, що ми не хочемо відносин.
Ми балакаємо і переписуємося, обмінюємося селфі і емодзі. Ми вибираємося потусуватися, розвіятися, відірватися - аби не називати це «побаченням». Ми призначаємо зустрічі мимохідь, годинами балакаємо про нісенітницю і повертаємося додому, щоб обговорювати ту ж нісенітницю в месенджерах. Ми ігноруємо будь-яку можливість перевести відносини на серйозний рівень, вважаючи за краще змагатися в байдужості. Хто менше «париться»? Хто «простіше» дивиться на речі? Хто ніколи нічого не «ускладнює»? Зрештою, ми всі отримаємо один і той же приз - титул Самого Самотнього.
Нам потрібна видимість відносин, але ми не хочемо працювати над ними. Ми хочемо триматися за руки, але не дивитися один одному в очі. Нам подобається тролити і підколювати один одного - тільки б не говорити про те, що по-справжньому хвилює. Ми клянемося один одному в дрібницях, але не хочемо давати довгострокові зобов'язання. Ми хочемо святкувати круглі дати, забуваючи про довгі будні, які ведуть до них. Ми вимагаємо, щоб нас розуміли, і самі тримаємо інших на відстані. Ми хочемо любові «як у кіно», але не хочемо самі бути режисерами.
Нам не потрібні відносини - нам потрібні «друзі з привілеями», яскраві пригоди, хвилинна пристрасть... Нам потрібні всі вигоди і мінімум ризику, джекпот без всяких умов. Ми хочемо взаєморозуміння - достатнього, щоб разом посміятися над черговим мемом. Ми хочемо бути потрібними - але без залежності. Ми не поспішаємо - ми дивимося, «як піде», що не вішаємо ярлики, не «гвалтуємо мозок» один одному. Ми завжди залишаємо двері привідкритими, а валізи - не до кінця розпакованими.
Коли нам здається, що ситуація ось-ось зайде «занадто далеко», ми біжимо. Йдемо. Заспокоюємо себе: в морі повно риби. Щось обов'язково трапиться. Нам пощастить. І нам дійсно щастить - знову і знову. Ми так і залишаємося щасливими одинаками.
Ми сподіваємося на щастя. Якби його можна було завантажити, як новий додаток, а потім оновлювати, пристосовувати під будь-яку конфігурацію, а в разі чого - просто видалити. Ми не хочемо облаштовуватися в чиємусь житті чи давати іншим облаштовуватися в нашому. Незручну фразу можна завжди перетворити на жарт. Недосконалість можна приховати за фільтрами Instagram. Ми будемо доводити всім і кожному, що любити - означає приймати іншого таким, яким він є. Але свої скелети ми надійно зберігаємо в шафі і навіть не думаємо якось показати їх комусь.
Культура швидкої доставки, миттєвих повідомлень і задоволень одним помахом привчила нас до думки, що все можна отримати прямо зараз. Тільки тому, що ми хочемо цього. Ми засмучуємося, коли вайфай «гальмує», онлайн-трансляція завантажується дуже повільно, а наш новий пост у соціальній мережі ніхто не лайкнув, хоча пройшло вже десять секунд. Де ті прекрасні відносини, які ми бачимо на фото до популярних статей? Де довіра, розуміння, прийняття, які нам обіцяли?
Нам потрібен шаблон, а не жива людина. Нам потрібно тепло тіла, а не жива людина. Нам потрібно, щоб хтось просто сидів поруч, поки ми неуважно гортаємо стрічку новин в планшеті. Ми хочемо і далі жити в цій зоні комфорту - прикидаючись, що нам не важливі почуття, але з таємним бажанням викликати почуття в інших. Ми ведемо жорстку гру, перевіряючи інших на міцність - навіть не звітуючи собі навіщо це. Ми довго обговорюємо правила гри, навіть не знаючи до пуття, у що ми граємо. Проблема нашого покоління, якому не потрібні відносини, в тому, що насправді вони потрібні нам більше всього на світі.
Погоджуєшся з вищеописаним? - Тисни "Подобається".
Не погоджуєшся? - Поділися своєю думкою внизу у коментарях.
