Від 28 листопада до 6 січня включно триватиме Різдвяний піст або Пилипівка.
На питання, як правильно дотримуватися Різдвяного посту, відповідає Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.

Наша віра в єдиного Бога у Святій Тройці і в Господа Ісуса Христа дає нам право зватися християнами, благодатне єднання наше з Сином Божим і Спасителем у таїнствах Святої Православної Церкви прилучає нас до числа її духовних дітей і тому нас урочисто називають чадами Церкви. Проте ніхто з нас не може заперечувати, що ці почесні найменування можуть лишитися тільки словесними назвами, якщо віра наша не матиме підтвердження ділами нашого життя.
Під час земної проповіді Господь Ісус Христос не раз звертав увагу Своїх слухачів на потребу засвідчувати духовне багатство ділами. Хіба не свідчать про це такі застереження Спасителя: «Не всякий, хто каже Мені: Господи! Господи! — увійде в Царство Небесне, а той, хто чинить волю Отця Мого, що на небесах» (Мф. 7, 21); «Коли ви любите тих, що вас люблять, то якої вам нагороди? Чи не те ж і митарі чинять?» (Мф. 5, 46); «Нехай світить світло ваше перед людьми, щоб вони бачили добрі діла ваші й прославляли Отця вашого Небесного» (Мф. 5. 16). Отже, Господь хоче від нас такого життя й поведінки, які б цілком відповідали нашому християнському покликанню.

Один чоловік кілька місяців поспіль безуспішно добивався побачення із жінкою, котру кохав. Він дуже страждав, коли чув відмову. Врешті-решт жінка поступилася і погодилась на зустріч. "Ось тобі година й місце. Приходь!" — сказала вона.У призначений час, у призначеному місці чоловік нарешті сів побіля своєї коханої. Він сягнув до кишені і вийняв стос любовних листів, які написав за ті місяці.Листи, сповнені хвилювання, свідчили про біль і гаряче прагнення досвідчити радість від подружньої любові. Чоловік став читати їх своїй коханій. Минали години, а він усе читав і читав.

Шостою заповіддю Господь Бог забороняє вбивство, тобто позбавлення життя іншої людини і самого себе (самогубство) в будьякий спосіб.
Життя – найбільший дар Божий; тому позбавляти життя себе або відбирати його в когось іншого – найжахливіший, найтяжчий і найбільший гріх.

Символом віри називається короткий і точний виклад усіх істин християнської віри, складений і затверджений на 1-му та на 2-му Вселенських Соборах. І хто ці істини не приймає, той не може бути православним християнином.
Весь Символ віри складається з дванадцяти членів, і в кожному з них міститься особлива істина, або, як ще називають, догмат нашої православної віри.

Христос говорив: «Не мир Я прийшов принести, але меч», а ще - «Як Мене світ зненавидів, так і вас зненавидить». Християнин покликаний в певной мірі до конфронтації зі світом. Як поєднати це з прагненням до кар'єри, благополуччя? Як підготувати дітей до цього, не виховавши з них похмурих всеосуджуючих фанатиків, і не відштовхнувши їх від Церкви?

Один єврей,законник,бажаючи виправдати себе (бо євреї вважали "ближніми своїми" тільки євреїв, а решту людей зневажали), запитав Ісуса Христа: "А хто ж мій ближній?"
Щоб навчити людей вважати своїм ближнім усяку іншу людину, хто б це не був, з якого б народу не походив і якої б віри не був, а також щоб ми мали співстраждання і милосердя до всіх людей, подаючи їм посильну допомогу в їхній біді й нещасті, Ісус Христос відповів йому притчею.

Апостоли дивилися на Христа і навчалися від Нього. Те, чому навчилися, вони передали Церкві. Це називається Переданням. Отож, як навчитися смиренню від Христа, Який говорить: “Навчіться від Мене, бо Я тихий і смиренний серцем, і знайдете спокій душам вашим” (Матв. 11).

Під час сповіді важливо уникнути двох крайнощів. Перша - це коли ми буваємо настільки небагатослівними, що за нашою стислістю ховається суть скоєного. Коли узагальнюємо конкретні гріхи, та намагаємося лише формально викласти їх за допомогою широких понять. Тобто коли людина говорить, що согрішила, наприклад, неуважністю, а сказати, що ця неуважність призвела до серйозних проблем інших людей, не вважає потрібним.

Колись дерево пізнання добра і зла, що росло в Едемському саду, стало причиною гріховного упадку наших прародичів, унаслідок чого людину спостигла справедлива кара за її провину перед найсвятішим Богом. Друге ж – дерево Життя, Хрест Господній, на якому Божий Син показав світові безмежну любов, задля примирення людини з Богом помираючи за злочини світу. Усі, хто з любов’ю споживає плоди цього дерева, – одержують спасіння і життя вічне.

Для того, щоб правильно підготуватися до сповіді, потрібен постійний іспит совісті, а також перебування на самоті для міркування про свої гріхи. Сповідь повинна бути повною, точною, без самовиправдання. Треба спочатку пригадати найбільші гріхи, пристрасті і пороки, з якими треба боротися в першу чергу (наприклад, гордість, марнославство), а також гріхи проти любові, якими є осуд, злість, ворожнеча. Якщо такі гріхи присутні, вони повинні бути предметом постійного покаяння і боротьби.

Погодьтесь, раніше це слово викликало в нас саму неоднозначну реакцію. Абсурдно, що навіть психологія стала предметом як би особливим – наукою без предмета вивчення. Грецьке «psyche» – це «душа», а раз душі немає, отже, вивчали практично те, чого немає. Була така крайність: духовність була перекреслена як старе, допотопне поняття. Потім ми легко ввімкнулися в іншу крайність: слово «духовність» стало вживатися повсякчас, де треба і не треба й швидко зав'язнуло в зубах. Є в нас такий рефлекс – усе перетворювати в жувальну гумку. Але я хотів би порушити питання по суті.
Духовність – це те, що відрізняє людину від тварини.