Закон Божий, який вивчають у школах, не має на меті дати дітям знання Бога (це знання він припускає вже існуючим); він дає дітям тільки знання про Бога.

А так як знання про Бога, як і всяке інше знання, засвоюється тільки розумом і пам'яттю, то вивчення Закону Божого в школі звичайно стає якимось далеким, зовнішнім засвоєнням релігійних істин, які не проникають у глибину душі. Знання Бога відрізняється від знання про Бога. Знання Бога - безпосереднє сприйняття Бога внутрішнім почуттям, знання про Бога - надбання розуму й пам'яті.

Про знання Бога говорить Євангеліє: «Це ж є життя вічне, щоб пізнали Тебе, єдиного істинного Бога, і Того, Кого Ти послав, Ісуса Христа (Ів. 17, 3). Про те ж саме говорить пророк Ісая: «Віл знає володаря свого, і осел - ясла пана свого; а Ізраїль не знає [Мене], народ Мій не розуміє (Іс. 1,3).

І саме слово "релігія" означає не просте поняття про Бога, а живий зв'язок між живими істотами - людиною й Богом.

"Memento mori" - тобто "пам'ятай про смерть" - казали древні християни.

Для того, щоб цінувати власне життя і не витрачати його марно - треба пам'ятати про смерть, бо вона може в будь-який момент покласти йому кінець.

Для того, щоб любити своїх рідних і близьких, котрі зараз поряд - треба пам'ятати про смерть, бо вона може скоро забрати іх від нас або нас від них.

Для того, щоб побороти в собі гріх - треба пам'ятати про смерть, бо вона може прямо зараз перенести нас з нашими гріховними ділами й звичками у вічність, де вже не буде можливості змінитися на краще.

Для того, щоб розпочати прямо зараз служити своїм життям Богові - треба пам'ятати про смерть, бо хто нам може дати гарантію того, що ми доживемо до старості, на яку більшість людей відкладають своє покаяння і виправлення?

Читати частину 7-му

Про воскресіння мертвих у момент смерті Господа архімандрит Феодор (Бухарєв) пише: "Що привернуло цих воскреслих святих у святий град Єрусалим і примусило явитися багатьом живим? Чи не глибоке співчуття до бідного народу, який не пізнав свого Визволителя? Чи не прагнення отців, які увійшли в радість Христового Воскресіння, поділитися цією радістю, по можливості, і зі своїми дітьми?"

У Священному Писанні є чимало свідчень про голод. У книзі Неємії ми знаходимо таке твердження: «І хліб з неба Ти давав їм у голод їх...» (Неєм. 9,15).
У книзі притч Соломонових є інше вислів: «Не допустить Господь терпіти голод душі праведного, надбання ж нечестивих вивергне»(Пр.10,3). «І не радива душа буде терпіти голод»(Пр.19,15). Голод, як явище у Священному Писанні є страшним катаклізмом. Дуже часто він згадується в Біблії у контексті кари Божої: «Мечем і голодом винищить їх Господь», -знаходимо ми суворий вислів у книзі Об’явлення святого апостола Іоанна Богослова. Невже Господь був такий немилосердний і до нашого народу, що послав аж три голодомори на нашу землю? Завжди треба застерігати себе від такого запитання і принаймні у цьому контексті треба думати завжди онтологічно.

Якщо сумним для святих і добрих душ, що перебувають у загробному світі, є наше аморальне, неправильне життя на землі - життя не в дусі Христовому, то що ж казати про загробний стан тих душ, які чекають від живих собі допомоги?
Про марність молитви Господь вчить: "вустами шанують Мене, а серце їхнє далеко від Мене!" (Мт. 15:8; Мк. 7:6). Чи можуть померлі батьки, матері, подружжя, брати, сестри, друзі і знайомі, за яких ми молимося упокоїтися в Господі, коли ми, живі їхні діти, подружжя, брати, сестри, друзі живемо, тобто мислимо і діємо, не в дусі Христовому? Що може бути жахливішим від пекельного стану? Однак, за словами Господа, і при такому гіркому становищі нещасний багач уболівав душею за життя своїх братів на землі. Життя братів породжувало цей біль, отже, не було б такого болю, якщо б жили вони богоугодно. Отож ми можемо нашим життям дати померлим чи спокій, чи скорботу.

Безсмертна душа - безсмертні і її діла. Померлі почали діло, ми його продовжуємо, а наші нащадки продовжуватимуть розвиток ще далі. Хіба не живе серед нас Мойсей у своїх п'яти книгах? Хіба через них досі не благодіє нам? Він буде благодійником усього майбутнього віруючого потомства до другого пришестя на землю Христа. Хіба не однакове значення мають для нас, живих, живий наставник на землі і Мойсей із загробного світу зі своїм п'ятикнижжям? Хіба не однаково благодіють нам перший і другий? Хіба не однаковою вдячністю ми стаємо зобов'язаними тому й іншому? Хіба не одна й та ж мета обох - навчити нас? Отже, живуть для нас і серед нас (як самі святі висловлювалися, обіцяючи перебувати з нами духом) святі апостоли, пророки і мученики, і всі святі своїми ділами. Живуть у своїх творіннях великі вчителі Церкви, і ми зобов'язані вчитися і вчимося у них. Ще й досі живуть серед нас, і ми розмовляємо з Соломоном, Сократом і Платоном про мудрість.