Преподобна Марія Єгипетська народилась V cт. в Єгипті. В дванадцять років покинула батьків і відправилась в Олександрію, де стала блудницею. Одного разу, коли крізь місто йшли паломники до Святої Землі, вона приєдналась до їх мандрів, але не для покаяння, а щоб мати нових клієнтів. З паломниками вона дійшла до Єрусалиму і вирішила зайти в храм Гробу Господнього. Та невідома сила не пускала її всередину. Усвідомивши свою гріховність, вона вклякла перед іконою Богородиці, що знаходилась в притворі храму. Після молитви, блудниця змогла зайти і вклонитись Животворячому Хресту. Повернувшись до образу Пречистої Діви, в молитві вона почула голос: "Якщо підеш за Йордан, то отримаєш блаженний спокій".

Так почалось її нове життя: перетнувши ріку і поселившись в пустелі, в повній самотності і покаянних молитвах вона провела 47 років. Перші з них її мучили спогади і спокуси недавнього життя.

Першим її навідав ієромонах Зосіма. За уставом, на час Великого посту, чернець пішов із Йорданського монастиря в пустелю для посту і молитви. Там він зустрів пустельницю, з якою поділився половиною свого гіматія, бо весь її одяг уже давно зітлів. Під час молитви Зосіма побачив: вона припіднялась над землею висотою в лікоть, цитуючи тексти Біблії.

Оскільки деякі засуджують нас за те, що поклоняємося і віддаємо шанування зображенню Спасителя і Владичиці нашої, а також і інших святих і угодників Христових, то нехай почують вони, що Бог на початку сотворив людину «за образом Своїм» (Бут. 1: 26). Звідси, хіба не ради того ми, які сотворені за образом Божим, кланяємось один одному? Бо, як говорить богонатхненний і багатообізнаний у божественних речах Василій, шана, яку віддаємо образу, переходить на першообраз. Першообраз є той, хто зображується, з чого робиться знімок. Ради чого Мойсеїв народ звідусюди поклонявся скинії, яка мала і вигляд небесного, навіть більше всього творіння? Справді, Бог говорить Мойсею: «Дивись і сотвори все за образом, показаним тобі на горі» (Вих. 33:10). А також херувими, осіняючи очистилище, хіба не були ділом людських рук? А відомий храм у Єрусалимі? Хіба ж не рукотворний він і хіба не збудований людським мистецтвом?

Курська ікона Знамення Божої Матері - одна з прадавніх ікон Православної Церкви. У XIII столітті, під час татарського нашестя, коли Київська Русь переживала навалу чужинців, місто Курськ, яке пограбував Батий, почало занепадати. Одного разу в околицях міста один мисливець помітив ікону, що лежала біля коренів дерева, обернену лицем до землі. Мисливець підняв її і побачив, що зображення ікони схоже до новгородської ікони "Знамення". Одночасно з явищем цієї ікони здійснилося і перше диво. Як тільки мисливець підняв святу ікону із землі, негайно на місці, де лежала ікона, забило джерело чистої води. Це сталося 8 вересня 1295 року. Мисливець не наважився залишити ікону в лісі і побудував на місці знахідки невелику дерев'яну каплицю, і в ній поставив новоявлений образ Богоматері. Незабаром про це дізналися жителі міста Рильська, розташованого неподалік, і стали відвідувати місце явища для поклоніння новій святині.
День особливого вшанування Курської ікони Божої Матері «Знамення» - 21 березня (за нов. ст.)

Пустельник і засновник чернецтва народився в родині заможних коптів у єгипетському містечку Комі. Коли йому виповнилось двадцять і померли батьки, Антоній залишився із малолітньою сестрою. Якось у храмі він почув: "Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною" (Мф. 19, 21), а згодом - "Отож, не журіться про завтрашній день, бо завтра за себе само поклопочеться. Кожний день має досить своєї турботи" (Мф. 6, 34). Вирішивши дотримувати слів Євангелія Антоній роздав усе своє бідним, а сестру віддав на виховання незайманим дівам (монахиням). Сам же поселився неподалік міста разом із невідомим старцем. Згодом Антоній піде у Фіваїдську пустелю.
Пам'ять вшановується 30 січня.

Закликаємо приєднатися до молитви за Україну, український народ, священство, владу та військо землі Української - 23 листопада молімось перед іконою Богородиці "Семистрільна"

Кондак 1
До обраної Діви Марії, вищої за всіх дочок землі, Матері Сина Божого, Якого Отець дав на спасіння світу, зі зворушенням взиваємо: спо­глянь на багатоскорботне житіє наше, згадай нещастя і болісті, які Ти перетерпіла, як наша Земнородна, і вчини з нами за Твоїм Милосер­дям, щоб ми взивали до Тебе:
Радуйся, Багатоскорботна Мати Божа, що печаль нашу на радість перетворюєш.

Кондак 1
Обраній з усіх родів Заступниці роду христи­янського, що Покровом Своєї благості покри­ває країну нашу православну, подячні співи приносимо Тобі, Богородице, за явлення чудо­творної Твоєї ікони. Ти ж, як Всемилостива По­мічниця всіх, хто вдається до Тебе, заступайся за нас у всіх скорботах і потребах, бідах і напа­стях, щоб ми взивали до Тебе:
Радуйся, Заступнице Старанна роду христи­янського.

З давніх часів православні люди зверталися з проханнями про допомогу до Пресвятої Богородиці перед Її іконою "Прикликання загиблих", як до останньої надії.
Про походження образу "Прикликання загиблих" достовірних відомостей не збереглося. Відомо кілька чудотворних ікон під цією назвою, через які Божа Матір являла Свою милість людям, які вже переступили поріг загибелі.
Святкування ікони - 18 лютого (новий ст.).

Тому, що:
Ікона для православної людини не просто священне зображення. Це свого роду вікно в духовний світ, що дозволяє хоча б через образ святого зустрітися з ним, звернутися до нього з молитовним проханням, подякувати за допомогу і просто висловити свою любов. У православному богослов'ї ікони цей принцип сформульовано таким чином: «Честь, яка віддається образу, переходить на Першообраз». За вченням Церкви, шанування ікон і поклоніння їм відноситься не до матеріалу ікони, не до дерева і фарб, а до того, хто зображений на іконі (первообразу) . У повсякденному житті ми теж не раз стикалися з цим принципом. Закохані зберігають фото один одного і в розлуці цілують їх, розмовляють з ними. А якщо фото мами раптом випадково впаде на підлогу, то навряд чи знайдеться людина, яка тут же не кинеться його піднімати, причому зовсім не тому, що дорогий клаптик паперу, покритий фотоемульсією.
Так само і віруючі цілують ікони, тому що люблять тих, хто на них зображений.

Колись, дуже давно, оселився в херсонських степах один збіднілий сербський шляхтич. Привіз він із собою з батьківщини родинну ікону Пресвятої Богородиці, а коли помирав передав її нащадкам. А ті - своїм нащадкам. І так опинився цей образ майже двісті років тому в херсонської поміщиці Юліанії Іонівни Касперової.
Жила пані Юліанія з чоловіком у своєму маєтку - в невеличкому селі, що тоді називалося Касперівка, а нині - Кизомис. Якось вночі пані Юліанія прокинулася й захотіла помолитися перед улюбленою іконою. Вона запалила свічку, накинула на плечі шаль і підійшла до образів. Серце тьохнуло у жінки в грудях, коли вона побачила, що звична, потемніла від років ікона просвітліла й засяяла свіжими фарбами. Пані впала на коліна й до ранку молилася перед образом Цариці Небесної. А вранці вони з чоловіком порадилися й вирішили нікому про чудо не казати. Проте, Богородиця бажала іншого, тож і сталося інакше.
14 жовтня - вшанування Касперської ікони Божої Матері.

У ті далекі часи, коли татари ще плюндрували зранені українські землі, потрапив у полон побожний почаївський чернець. Довго катували його вороги. Проте праведний чоловік більше страждав не від тілесних мук, а від того, що не мав можливості бачити святі церкви Почаєва, чути літургійні співи, схиляти коліна перед святими образами.
Особливо тяжко він страждав, що не зможе помолитися зі своїми братами перед Почаївським образом Пресвятої Богородиці у свято Її Успіння, яке саме наближалося. Удень і вночі, попри тілесне виснаження, чернець, вмиваючись сльозами, не переставав молити Пречисту Діву про звільнення з неволі. І Божа Матінка почула щирі молитви бранця...

О, він тепер добре тримається на риштуванні. Та що на риштуванні, де твердо стоїш обома ногами, і відерце з фарбою, інструмент є куди поставити. Він учора півдня на отій довгій хиткій драбині працював і так захопився роботою, що мало не оступився, але навіть злякатися не встиг, бо вже нога сама на щаблинку зручне місце знайшла. Він учора промальовував оперення на крилах янгола. Ото, певна річ, святий охоронець і не дав йому впасти - підтримав своїми білими старанно окресленими його рукою крильми. А сьогодні хлопець має інше завдання - різними відтінками білил і блакиті відтворити одяг святого апостола Петра. На перший погляд здається, що це неважко, але він лише навчається іконописної премудрості. Тож має особливо постаратися. щоб вийшло так, як порадив отець Григорій - майстер, що прибув на київські пагорби з трьома своїми товаришами із самого Константинополя. їх запросив ігумен Печерського монастиря преподобний Никон, аби відомі умільці розписали новозбудовану церкву Успіння Пресвятої Богородиці, що пишно і світло звелася до неба золотими хрестами над дніпровим схилом.
30 серпня – вшанування пам’яті прп. Аліпія, іконописця Печерського.

З-за обрію червоним яблуком викотилося сонце. Ще мить, і воно, сипонувши навсібіч яскравими променями, налилося золотом. Череда корів розбрелася долиною. А малі пастухи, збиваючи ранкову росу, стали гратися в хованки серед поодиноких кущів, що на пагорбі...
Василько мало не спіткнувся - якесь дивне світло засліпило його.
- Хлопці! Дивіться! - показав він рукою вдалечінь.
- Що це?!
- Тю на тебе! - засміялися старші. - Ото дивак! Ти придивись добре! Це ж бані Почаївської лаври на сонці виблискують.
- А що, вона так близько?
- Та яке близько? Двадцять п'ять кілометрів. А видно звідсіля, бо ж на пагорбі збудована та й сама височенька.