Найпоширенішою є композиція, на якій зображено сам момент смерті Богородиці. Пречиста значно більша за інші фігури на смертному одрі в центрі ікони. Навколо неї - апостоли, святителі. Над тілом Богородиці в мандорлі з ангелами зображено Христа, що тримає її душу, яка нагадує немовля в пеленах. Над Ісусом в хмарах зображено пророків та ангелів, що спустили їх з небес. У верху композиції часто зображається Богородиця, що сидить на троні. Вона оточена мандорлою, яку підносять на небо ангели. Таким чином ми бачимо ще й сюжет вознесіння тіла Діви Марії. У пізніших композиціях (поч. 18 ст.) у верхньому регістрі бачимо сцену Коронування Богородиці, що прийшла до нас із Західної традиції. Внизу ікони часто зображається мініатюрна композиція відрубування рук Афонія Архистратигом Михаїлом. Цікавим тут є те, що маляр надавав першосвященнику риси та костюм сучасного йому раввина. На задньому плані в ролі Єрусалима художник схематизовано малював характерну його епосі забудову.

Сюжет Успіння вельми популярним в українському народі, про що свідчить велика кількість ікон та церков, присвячених цьому празнику.

Поява старозавітніх пророків Мойсея та Іллі символізує собою зв'язок Старого та Нового Заповітів, а також небесного і земного світів, бо ж Мойсей єдиний, хто бачив Бога і залишився живим, а Ілля не помер, а був віднесеним на небо. Так Ісус у своєму Преображенні показав не лише свою божествену природу, єдність із Богом-Отцем, а ще й перемогу над смертю.

Присутність трьох апостолів не випадкова. Згідно Старозавітного Закону, правдивими слова про якусь подію вважалися лише тоді, коли їх підтверджують двоє або троє свідків.

Цікаво зазначити, що за назвою гори Фавор, де імовірно відбулось Преображення, в 14 ст ісіхастом Григорієм Паламою було названо термін "Фаворське світло", що означає незриме божественне світло. Ця ідеологія відобразилась в іконописі: фаворським світлом називають яскраві вибілення на тілесних партіях та одязі святих.

Тропар
Перед святою Твоєю іконою, Владичице, ті, що моляться, зцілень сподобляються, віри істинне пізнання приймають і агарянське нашестя відбивають. Тим же і нам, що до Тебе припадаємо, гріхів прощення попроси, помислами благочестя серця наші просвіти і до Сина Твого молитву піднеси про спасіння душ наших.

Богородичний
Непрохідні врата, таємно запечатані, благословенна Богородице Діво, прийми моління наші і піднеси Сину Твоєму і Богу, нехай спасе Тобою душі наші.

Величання
Величаємо Тебе, Пресвятая Діво, і шануємо чесну ікону Твою, її ж від літ древніх на горі Почаївській прославила еси.

Вознесіння входить до дванадцяти церковних свят, а отже, зустрічаємо його на іконостасах із празничковим рядом.

На відмінно від багатьох інших празничків, композиція Вознесіння практично незмінна.

Ікона поділена на дві частини - земну, на якій бачимо одинадцять апостолів та Богородицю посередині; та небесну - на ній зображено Христа в Славі. Зазвичай, Ісус одягнений у золото-багряну або білосніжну одіж та благословляє одною або обома руками. Він сидить у мандорлі, що символізує небесні сфери (інколи бачимо ще й веселку як Його престіл). Найчастіше, мандорлу до небес піднімають два або чотири ангели. Ще два стоять поміж апостолів і пальцями вказують на Христа. Від 17 ст. замість круглої мандорли зображали більш реалістичні хмари, більш буквально трактуючи Євангелія. Слід зазначити, що зображення Ісуса в мандорлі і з білосніжним або сяючим золотом одягом ґрунтується на сюжеті Преображення, яке більш детально описує Христа в Славі.

Постать святого Юрія зображається найбільшою, щоб підкреслити значимість святого. Хоча замок і царівна виглядають мініатюрно ще й через спроби перспективи - на багатьох іконах бачимо, що вони розташовані на пагорбі далеко за першим планом. До слова, замок представляє велику цікавість для уявлення про фортифікації епохи художника. Також, увагу привертають оборонці міста. Особливо, сурмачі та стрільці з мушкетами, яких в епоху Юрія ще не було. В протилежному від міста куті бачимо півкруг хмар - небо розкрилось і з нього простягається Господня рука, що благословляє Юрія.

Змій представляє собою яскраве різноманіття трактування містичного негативного персонажа. Десь він зображений безкрилим як змія, десь - на крилах бачимо химерне обличчя. Також є випадок, де у дракона аж три голови. Або ж він може вивергати полум'я.

Ільінсько-Чернігівська ікона Божої Матері була написана у 1658 році іконописцем Григорієм Костянтиновичем Дубенським, в чернецтві Геннадієм. У 1662 році протягом 8 днів, з 16 по 24 квітня, ікона стікала сльозами. У тому ж році татари напали і пограбували місто Чернігів. Опівночі вони увірвалися в Троїцький чоловічий монастир, увійшли до церкви, перекинули всі ікони, взяли все начиння, але чудотворна ікона з усіма прикрасами залишилася недоторканою. Невидима сила не допустила нечестивців до святої ікони. Цариця Небесна не допустила також, щоб вороги увійшли в печеру преподобного Антонія Печерского, в якій переховувалася братія обителі. Раптово, немов від невідомого страхіття, татари почали тікати.

Чудеса Божої Матері через Її Чернігівську ікону описав святитель Димитрій Ростовскій у книзі "Руно зрошене". Пізніше про Чернігівську іконі Божої Матері писав святитель Тобольський Іоан. Чудотворний список Чернігівської ікони Божої Матері, що знаходився в Гефсиманському скиті Троїце-Сергієвої Лаври, прославився в 1869 році.

День особливого вшанування Ільїнсько-Чернігівської ікони Божої Матері - 29 квітня (новий стиль).

Божа Мати є Джерелом Життя, бо від Неї народився Христос — Дорога, Істина й саме Життя. Тому нікого, напевно, не дивує, що в багатьох містах і селах України підносяться біля криниць і струмків храми Живоносного Джерела, присвячені нашій Заступниці. Здається, такий звичай існував завжди. Проте все має свій початок.
Ця історія сталася з візантійським воєводою Левом багато-багато сторіч тому — 450 року. У п’ятницю Світлої Седмиці воєвода вирішив прогулятися в гаю, що ріс неподалік від Константинополя. На дорозі він зустрів сліпого. Бідолаха довго блукав, тому зовсім знесилився та помирав від спраги. Лев пожалів нещасного. І хоча сам він був людиною заможною та сановитою, не погордував бідним калікою, а взявся йому допомогти. Він посадив сліпого під деревом, а сам пішов шукати для нього води. Довго блукав воєвода околицями, а джерела так і не знайшов. Він уже й не сподівався на це. Аж раптом почув жіночий голос: «Не втрачай надії, імператоре Леве, прямуй у гущавину. Там ти знайдеш джерело. Набери з нього води та напій спраглого, а потім нею змасти його очі. Тоді зрозумієш, ХТО тут до тебе промовляє». Лев здивувався, що його назвали імператором, але пішов туди, куди звелів йому голос. Він справді знайшов у гущавині джерело, в якому плавало сім золотих рибок. Воєвода набрав із нього води й приніс сліпому. Не встиг він помастити йому очі, як той прозрів. Тоді побожний сановник зрозумів, що до нього промовляла Сама Цариця Небесна. Звістка про чудесне уздоровлення сліпого облетіла столицю та її околиці, й багато людей, особливо хворих, стали приходити до джерела. Від його води часто відбувалися зцілення. Тому джерело почали називати «Живоносним».
Святкування - у п’ятницю Світлої Седмиці.

Касперівська ікона Пресвятої Богородиці під час війни 1853-1855 рр. захистила місто Одесу від вторгнення ворожих військ. За архієпископа Інокентія (Борисова) було постановлено "у повчання нащадкам подію цю зробити пам’ятною" і святкувати 1 жовтня. Ікона визнана Святійшим Синодом чудотворною після розслідування цілого ряду чудес, що прославили її у 1840 році. До цього образ зберігався у поміщиці Юліани Іванівни Касперової, яка отримала його у спадок як родову святиню у 1809 році.

Святкування - 12 липня, 14 жовтня, а також перехідне святкування в середу Світлої седмиці.

Історія цієї ікони почалася у ІХ столітті в невеликому поселенні поблизу міста Нікеї за часів царювання імператора-іконоборця Феофіла (829–842 рр.). Одна благочестива жінка, вдова, що жила разом із своїм сином, зберігала вдома заповітний образ Божої Матері. Сталося, що про її духовний скарб стало відомо. Часи іконоборства були позначені зневажливим ставленням до священних зображень. Навіть більше того, за зберігання і вшанування ікон людину могли піддати жорстоким покаранням. Образи угодників Божих відбирали у віруючих, забирали із храмів, показово знищували, демонструючи зневагу, плюндрування святині. Але якщо християнська душа бачачи милість Божу до себе через благословення від ікони, твердо вірила у те, що поклоняється не рукотворному образу, не витвору людських рук, а Бога шанує, то як можна було змусити благочестиву людину священне зображення віддати на ганьбу?

Згідно Передання, коли Марія служила при храмі, їй та кільком іншим дівам доручили прясти тканину для завіс храму, і саме Їй випав жереп прясти нову завісу до Святая Святих - пурпурного і червоного кольору.

Коли Вона відправилась до колодязя принести води, то там почула голос: "Радуйся, благодатна! Господь з Тобою! Благословенна ти між жінками!". Злякавшись, Марія повернулась додому і сіля за прялку. Тоді перед Нею постав сам Гавриїл і промовив: "Не бійся, Маріє, бо ти знайшла благодать у Бога і зачнеш на славу Його".

Також, за переказами, Ангел Господній явився Марії в момент, коли Вона читала книгу пророка Ісії "Ось Діва в лоні зачне і породить Сина". Таким чином, є три етапи Благовіщення. Перше з яких називають "Передблаговіщення". Друге - біля колодязя - вторує старозавітньому сюжету, в якому Ревека напоїла Елеазара, слугу її майбутнього чоловіка - Ісака. Третій вторує сюжету переписування книги Ісаї Захарією і приходу до нього ангела. До слова, в деяких акафісних іконах можна бачити всі три сюжети на окремих клеймах.

В'їзд в Єрусалим в українському іконописі - вкрай цікавий сюжет. Так класична візантійська композиція збагачена багатьма індивідуальними рисами, що дають змогу побачити частинку життя певного регіону.

Перш за все, увагу привертає архітектура - попри певну стилізацію, практично завжди (до 19 ст.) можна бачити вигляд міста, в якому працював художник, або для якого малювалась ця ікона. Яскравий приклад - вигляд Львова 17 ст, на образі з храму св. Параскеви у Львові. Бачимо як ратушу, так і оборонні споруди та знамениті львівські дзвіниці. Також, цікавим є схожа архітектура на двох представлених іконах 17 ст. Очевидним є авторство різних людей і з певним проміжком часу, але окремі архітектурні елементи мало не ідентичні, а значить - малювалось одне місто.

Великий інтерес викликають жителі міста. Діти, жінки, багатії та простий люд зображені такими, якими вони були в епоху художника, даруючи нам повне уявлення про їх моду, та в певній мірі, про етнічну приналежність, бо ясна річ, малювались не давні євреї, а сучасники художника. На чолі містян майже завжди бачимо сивобородого можновладця у розкішних шатах.

Воскресіння Лазаря описано в Євангеліях від Луки та Івана (XI. 1-45). Ось момент самого воскресіння із Євангелія від Івана XI 39-44: "Промовляє Ісус: Відваліть цього каменя! Сестра вмерлого Марта говорить до Нього: Уже, Господи, чути, бо чотири вже дні він у гробі... Ісус каже до неї: Чи тобі не казав Я, що як будеш ти вірувати, славу Божу побачиш? І зняли тоді каменя. А Ісус звів очі до неба й промовив: Отче, дяку приношу Тобі, що Мене Ти почув. Та Я знаю, що Ти завжди почуєш Мене, але ради народу, що довкола стоїть, Я сказав, щоб увірували, що послав Ти Мене. І, промовивши це, Він голосно промовив: Лазарю! Ви­йди геть. І вийшов померлий, по руках і ногах обв'язаний пасами, а обличчя у нього було перев'язане хусткою... Ісус каже до них: Розв'яжіть його та й пустіть, щоб ходив."