Якщо сумним для святих і добрих душ, що перебувають у загробному світі, є наше аморальне, неправильне життя на землі - життя не в дусі Христовому, то що ж казати про загробний стан тих душ, які чекають від живих собі допомоги?
Про марність молитви Господь вчить: "вустами шанують Мене, а серце їхнє далеко від Мене!" (Мт. 15:8; Мк. 7:6). Чи можуть померлі батьки, матері, подружжя, брати, сестри, друзі і знайомі, за яких ми молимося упокоїтися в Господі, коли ми, живі їхні діти, подружжя, брати, сестри, друзі живемо, тобто мислимо і діємо, не в дусі Христовому? Що може бути жахливішим від пекельного стану? Однак, за словами Господа, і при такому гіркому становищі нещасний багач уболівав душею за життя своїх братів на землі. Життя братів породжувало цей біль, отже, не було б такого болю, якщо б жили вони богоугодно. Отож ми можемо нашим життям дати померлим чи спокій, чи скорботу.

ПОЧАТОК
Уривок з послання до Ефесян, який читається під час таїнства Вінчання, говорить про значення шлюбу вже зовсім з інших позицій - не утилітарних чи практичних. Цей уривок говорить про містичне значення шлюбу і зводить його на таку висоту, яка, як здається, не може бути досягнута людиною: "Чоловіки повинні любити своїх жінок, як свої тіла: хто любить свою жінку, той себе самого любить. Бо ніколи ніхто не зненавидів власного тіла, а годує та гріє його, як і Христос Церкву, бо ми члени тіла Його, від плоті Його і від костей Його. Тому залишить чоловік батька й матір, і пристане до своєї жінки, і будуть двоє одна плоть. Тайна ця велика; я говорю щодо Христа i Церкви. Отже, кожен iз вас нехай любить свою жiнку, як самого себе; а жiнка нехай боїться свого чоловiка. (Еф. 5, 28-33)

Митрополит Антоній Суржський в одній з кращих своїх бесід про кохання і шлюб сказав: «Любов - дивовижне почуття, але це не лише почуття, це - стан всієї істоти. Любов починається в той момент, коли я бачу перед собою людину, бачу її сутність. Звичайно, коли я кажу: "Я бачу", я не хочу сказати "осягаю розумом" або "бачу очима", а маю на увазі "осягаю всією своєю суттю". Якщо можна дати порівняння, то так само я осягаю красу, наприклад, музики, красу природи, твору мистецтва, коли стою перед ним у здивуванні, в безмовності, тільки сприймаючи те, що переді мною знаходиться, не будучи в змозі висловити це ніяким словом, окрім як вигукнути: "Боже мій! Як це прекрасно! "Таємниця любові до людини починається в той момент, коли ми на неї дивимося без бажання нею володіти, без бажання володарювати, без бажання яким би то не було чином скористатися її дарами або її особистістю, тільки дивимося і захоплюємося тією красою, яка нам відкрилася».

"...не турбуйтеся і не кажіть: що нам їсти? чи що пити? або: у що одягтися?" (Мф. 6:31) Як же жити? Треба їсти, пити, одягатися. Але Спаситель не говорить: нічого не робіть, а не турбуйтеся. Не мучте себе цією турботою, яка з'їдає вас і вдень і вночі, і не дає вам спокою ні на хвилину. Турбота така - хвороба гріховна. Вона показує, що людина оперлася на себе, а Бога забула, що уповання на Промисел Божий втратила, все хоче у себе влаштувати одними своїми трудами, добути все потрібне і зберегти здобуте своїми способами. Зчепилася вона серцем із тим, що має, і на ньому спочивати думає, як на міцній основі. Набуття майна зв'язало її, і вона тільки й думає, щоб побільше забрати в свої руки. Мамон цей став йому замість Бога. А ти трудитися - трудися, а турботою злою себе не муч. Чекай успіху всякого від Бога і в Його руки віддай долю свою. Все що здобувається приймай, як дар від руки Господа, і в міцному сподіванні чекай від Нього продовження щедрого давання. Знай, що одна хвилина - і може нічого не залишитися від усього, що має багатій, якщо захоче Бог. Все тління і прах. Чи варто через це мучити себе? Отож не журіться! (святитель Феофан Затворник)

У творіннях Святих Отців багато розповідається про аборти.
Старець Паїсій Святогорець писав: «Батьки мають усвідомити, що життя людини починається з моменту її зачаття… Одного разу вночі за зволенням Божим мені довелося пережити страшне видіння. Після цього я зрозумів, що таке аборти! Була ніч на вівторок Світлої Седмиці. Як завжди, я запалив дві свічки… за тих, що страждають душевно і тілесно — і за живих, і за померлих. І ось о дванадцятій ночі, промовляючи Ісусову молитву, я побачив велике поле, огороджене муром. Поле було засіяне пшеницею, паростки ледве сходили. Стоячи за муром, я запалював свічки за померлих і ставив їх на кам’яну загорожу. Ліворуч від мене була безводна, безплідна пустеля — самі скелі й кам’янисті провалля. Ця місцина безперервно трусилася від стугону, в якому зливалися тисячі жахливих криків, що роздирали серце… Страждаючи від цих криків і не розуміючи, що відбувається, я почув голос, що казав мені: „Поле, засіяне пшеницею, яка не заврунилася, — це усипальниця душ померлих, котрі воскреснуть. У місці, що здригається й труситься від жахливих криків, перебувають душі дітей, убитих абортами». Переживши таке, я вже не міг заспокоїтися від великого болю, що відчував за душі цих дітей. І лягти спати теж не міг, незважаючи на те, що був дуже стомлений… Аборт — це страшний гріх. Аборт — це убивство, і не лише вбивство, а вбивство дуже тяжке, тому що вбивають нехрещених дітей».

Образилися? :) Тоді роздрукуйте цей текст, підходьте до дзеркала, голосно і виразно читайте!

Нас святі Ангели мирно розлучили від тіла, ми вільно минули стражі і власті повітряні. Ми мали благонадійних керівників. Лукаві духи не знайшли в нас того, чого шукали, не побачили того, чого бажали б побачити, тобто гріхів. Побачивши тіло неоскверненим, вони засоромлені; побачивши душу чисту, чужу злобі, вони посоромляться; не знайшли вони в нас слів порочних і замовкли. Ми пройшли і зневажили їх. Ми пройшли крізь них і потоптали їх. "Сільце розірвалось, а ми врятувались!" (Пс. 123:7). "Благословенний Господь, що не дав нас на здобич для їхніх зубів!" (Пс. 123:6). Коли ж це здійснилося, керуючі нами Ангели зраділи; вони почали цілувати нас, виправданих, і говорити в радості: "Агнці Божі, ублажаємо ваше пришестя сюди; відкритий вам рай, надано лоно Авраама; прийняла вас десна рука Владики, закликав Його голос, прихильно споглянув Він на вас, вписав у книгу життя".

Святий апостол Тертій, який записав послання апостола Павла до Римлян, був другим єпископом Іконії, де навернув багатьох язичників. Священномученик Тертій, єпископ Іконійський, прийняв мученицьку смерть за Христа в I столітті, його прокололи загостреним деревом. Про нього згадує апостол Павло в посланні до Римлян (16, 22).

Святий апостол і євангеліст Марк, званий також Іоанн-Марк, був апостолом від 70-ти учнів Господа і Євангелістом, очевидцем і учасником деяких подій з життя Спасителя.