Осередком церковності є Господь Ісус Христос. Він же повинен бути зосередженням і сімейного життя.Дитина повинна пізнавати Христа не із книжки з картинками, а з настрою, з напряму думок, зі способу життя, із взаємних відносин членів родини.
Осередком церковності є Господь Ісус Христос. Він же повинен бути зосередженням і сімейного життя.
Найголовніша турбота релігійного виховання повинна полягати в тому, щоб не тільки у свідомості дитини, в її пам'яті й у звичках, а в самій глибині духу її зберігся зв'язок з Богом. Цей внутрішній зв'язок з Богом повинен бути тією твердинею, об яку повинні розбиватися всі спокуси чуттєвості й гордовитої самоомани.
У наш час алкогольна індустрія створила навколо вина безліч міфів. У рекламних матеріалах виробників вина найбільше поширюються біблійні згадки про цей хімікат виключно у позитивному сенсі, аби усіляко спонукати людей (особливо християн) вживати цю речовину. Але жоден із таких міфів не витримує критики, оскільки всі вони побудовані на брехні і суперечать науковим даним. Ще у 1912 р. митрополит Володимир дослідив, що всюди у Біблії, де вино назване словом «jajin» (яїн), або «tijrosh» (тійрош) у хорошому значенні – там мається на увазі свіжий виноград, виноградний сік, не заброджене, молоде вино, себто те, що не містить отрути – етанолу. А в тих місцях, де вино згадується як п’янка речовина – «chekar», або «сікера» – тут мається на увазі алкогольне, «погане» (переброджене) вино.
Сім публікацій про стосунки, які необхідно прочитати кожному.
У 1283 році на Київську митрополію Константинопольський Патріарх Григорій II Кіпрський призначив блаженного Максима, за національністю грека. Його попередник, третій серед Київських митрополитів, виходець із землі української, Кирило управляв Київською кафедрою досить довго, з 1242 до 1281 року. Після нього Київська кафедра була незайнята понад два роки.
Ми теж боялися. Ми теж колись обурювалися тим, що здавалося нам "диким", "неосвіченим" і "відсталим" в житті Православної Церкви. Ми (принаймні, більшість з нас, народжених в атеїстичних сім'ях в атеїстичну добу) з боку дивилися на православні храми, вважаючи, що ми їх переросли і що ми знаємо більше "бабусь". Ми боялися, що Православ'я з його "догмами і канонами" відбере у нас нашу свободу. Ми боялися, що потрапимо в казарму, що нас висмикнуть з сучасного світу та заженуть в "темне середньовіччя". Ми просто боялися, що варто тільки впустити православну проповідь в свою душу, як вона вижене звідти всю радість життя.
