Преп. Єфрем Сирін в тлумаченні Євангелія (в версії татіановського Діатессарона) цитує (перекладає) так: «Він каже: Блажен ти, Симоне. І ворота пекла не здолають тебе, це значить, що не зруйнується віра твоя» (цит. по: Игнасио Ортис де Урбина. Сирийская патрология. ПСТГУ, 2011, с. 64)
Це пункт православно-католицької полеміки щодо верховенства папи.
Що таке «камінь Церкви» - особистість і повноваження Петра (католицька інтерпретація) і в цьому випадку історія Церкви – перш за все, історія делегування влади від Петра до пап…
Або ж це віра, сповідана Петром (православне тлумачення), і тоді Церква, що вірить так само, як і Петро, так само нездоланна.
Як бачимо, преп. Єфрем ставить акцент цілком по-православному – на вірі Петра.

Коли мене починають питати, де твій Бог, хто вашого Бога бачив і так далі, я кажу: "Так, хлопці, швидко уважно подивилися на мене. Що ви зараз бачите? ». Вони починають перешіптуватися: «Вас бачимо". Я кажу: нічого подібного, мене ви не бачите. Зараз ви бачите тільки частинки мого майбутнього трупа. Що дивуєтесь? Ви можете бачити тільки мій епідерміс - верхній шар мого шкірного покриву. Відкрийте будь-який підручник анатомії, і ви там прочитаєте, що цей шар шкіри мертвий. Я з часом весь такий буду.

Напевно, це важко - бути православним і молодим. Тому що це означає йти проти - йти проти подвійної течії.Бути православним - означає йти проти моди своєї світської компанії. А щоб бути молоддю на парафії, потрібно йти проти парафіяльних забобонів. В одному випадку панівна течія антиправославна, в іншому - антимолодіжна. У нас на парафіях в основному панує психологія бабусь. Але ж у кожного віку своє переживання віри. Своє переживання у немовлят, які Бозю цілують. Своє переживання у дітей, своє у підлітків, у дорослих і людей похилого віку.

Де ще зустрінеш справжнього професора богослів'я, як не на рок-концерті? Глядачі, вороживши, хто ж з рок-зірок першим вийде на сцену, навряд чи думали, що концерт відкриє «піп-зірка» — частий супутник православних рокерів отець Андрій Кураєв. У проміжках між виступами Юрія Шевчука, «Братів Карамазових» і «Воскресіння» в холі ДК «Україна» з'являлася знайома фігура в рясі.

Коли я в пресі читаю, що в Православній Церкві мало молоді, тому що православні закостеніли в своїх догматах і у них тоталітарна система послуху, я кажу, що брехня все це. Так, в православних приходах молоді менше, ніж нам хотілося б. Але не тому, що у нас багато тоталітаризму, послуху чи смирення. Навпаки, дуже мало послуху в нашому реальному приходському житті. Звернете увагу, число молодих прихожан в більшості наших приходів в точності дорівнює числу вівтарників. Молода людина не може просто так ходити в храм, в ній дуже багато енергії, сил.
І вона бажає в щось їх вкласти, щось робити. І ось якщо їй батюшка дасть послух, то через нього неофіт прикипить до життя приходу, до нашої віри і піде далі по церковному руслу.

Протодиякон Андрій Кураєв радить людині, яка, зіткнувшись з грубістю в храмі, і не хоче йти туди знову,- "вибачити і перетерпіти". Також отець Андрій застерігає: "Той, хто злякався наших бабусь, вже точно злякається антихриста. Може тому Господь утрудняє доступ в храм і деколи посилає нам таких бабусь, через яких Він фільтрує наші ряди".

Професор МДА диякон Андрій Кураєв закликав людей скористатися нинішньою економічною ситуацією для того, щоб піднестися духовно. «Під натиском кризи хтось ламається, а від когось, навпаки, окалини відколюються, і він стає чистішим. Мені б хотілося, щоб люди після таких випробувань стали кращими» — сказав о. Андрій.

До 1020-ліття хрещення Київської Русі групи ДДТ і Брати Карамазові розпочали цілу промо-кампанію, присвячену цій релігійній події. До речі, підійшли цілеспрямовано і з розмахом: відправилися разом з групою С.К.А.Й. в масштабний тур по Україні, що охоплює більше як 26 міст. Разом з музикантами на гастролі відправився і досить таки відомий сучасний православний діяч, диякон Андрій Кураєв, виступи якого можна почути як на концертах, так і на його власних лекціях.

Для мене миттю повороту була одна німа зустріч в Троїце-Сергієвій Лаврі. У той раз — а це було десь на початку 1982 року — я виявився там ще в якості студента кафедри атеїзму і комсомольського активіста. Треба було супроводжувати групу угорських студентів, що приїхали по обміну в наш МГУ. Служби я не запам'ятав, архітектурою і історією цікавився мало.