Радості стає більше, коли нею ділишся. Особливо якщо ця радість — пасхальна. Ні з чим не порівнянна, ні на що не схожа, вона не дружить зі словами і передається від серця — до серця. Пасха — що це за свято для Вас? У чому відмінність Пасхи від Різдва?
Юрій Шевчук, «ДДТ»:
Пасха для мене, як для будь-якої православної людини, — велике Свято. Різдво у мене завжди в селі, з тих пір, як я хрестився. Я або з сином, або один. На Різдво у мене внутрішній діалог дуже серйозний, завжди пишуться вірші. На цей раз писалося:
Сегодня ночью Рождество,
Звезда рассыплется на свечи,
И мы сольемся в Одного,
И Он возьмет, и Он ответит,
И поведет нас под венец,
У алтаря откроет тайну,
Что все на свете — неслучайно
И смерть для жизни — не конец…
Я відправив о. Андрію Кураєву, він дуже похвалив. На Різдво — пишеться. А ось на Пасху я завжди в храмі. Куди доля заносить, в самі різні міста: був і Єрусалим (Пасха з сином), був і Париж, був і Ростов, був і Київ, і Петербург, і Москва. І завжди свято, завжди дуже весело, легко на душі.
А Різдво. коли до Різдва підхожу, зростає така зосередженість. Різдво — це таке «Єдиночество», є у мене альбом такий. Мене прямо тягне в село, я туди виїзджаю — наодинці з Небесами. А Пасха — це завжди храм, радість, народ. Христос воскрес! — веселість яка, свято, свято велике!
Олег Карамазов, «Брати Карамазови»:
Я прийшов в Церкву вже досить-таки дорослою людиною. Тут я випробовую переживання, яких не випробовував ніколи і ніде, ні в якому іншому місці на землі. Тому і церковні Таїнства, і церковні свята для мене — щось важко з'ясовне словами. Напевно, ці переживання душі так само важко описати, як важко описати благодать. Випробуєш її — і охоплює жах, коли це відчуття тебе покидає. Ти його намагаєшся схопити, утримати, задаєшся питанням, чому його втратив. Тут, напевно, і починається Дорога: служити, вірити, намагатися це відчуття повернути.
Ось так само мені важко описати, що таке для мене Пасха, що таке Воскресіння. Чим більше я думаю про це, тим більше розумію, що мудрувати тут не потрібно. Потрібно йти в церкву, потрібно молитися, і це стан душі обов'язково до тебе прийде і стане результатом.
Пасха — найбільше свято, свято Воскресіння Спасителя. Господь прийшов на землю, був розіпнутий, воскрес — і у мене у зв'язку з цим з'явився сенс життя. Напевно, це і є Пасха — отримання якогось сенсу існування людиною, яка тут проживає своє життя.
Пасха і Різдво для мене дуже взаємозв'язані. Коли ми відвідували Святу Землю, спочатку побували в Єрусалимі — місці, більше пов'язаному з Пасхою, а потім — у Вифлеємі, де народився Спаситель. І так наочно видна ця нитка, цей зв'язок, ця дорога між Різдвом, смертю і Воскресінням.
Чи пам'ятаєте Ви свою першу Пасху?
Юрій Шевчук:
Перша усвідомлена Пасха — це було в місті Петербурзі. Після хрещення. Я був в Александро-Невській Лаврі. Хоча адже ми і студентами бігали ще, нехрещені. Всеодно було дуже цікаво, особливо при радянській владі, коли молодь з храмів ганяли, фотографували. Ну ми були такі волохаті ж, хіпани. Це було поважно так — піти туди, проти влади: з Богом, але не з вами. Але там більше понтів було. А ось в Лаврі — я пам'ятаю вже і цей вхід, і собор дивний, могили довкола, і кладовище. Вогні, народ радісний такий. Дуже сильно мене захопила ця радість...
Один раз — в Ростові-на-Дону. У нас наступного дня мав бути концерт якраз, ми прилетіли, і Пасха, і козацька церква в передмісті Ростова, така маленька, хороша. Давно це було, але так класно! І хресний хід довкола храму, і абсолютно інша атмосфера, ніж в Петербурзі. Це свято я відзначаю в різних просторах, відзначаю з миром.
Олег Карамазов:
Перші дотики до віри, перші спогади про Пасху, на жаль, викликають у мене відчуття сорому. У мене була віруюча бабуся. Я пам'ятаю, якось її приїзд збігся з інформаційним бумом з нагоди перших польотів в космос. По телевізору показували космонавтів, і я, хлопчисько, стежив за новинами. І коли бабуся читала вечірнє правило, я підкрадався ззаду, лякав її і задирав: «Бабуся, космонавти в космос літали і нікого там, в хмарах, не виявили! Пішли, є пиріжки, нічого витрачати час на молитви!». Зараз, споминаючи бабусю в своїх молитвах, я прошу у неї вибачення за свій ідіотизм дитячий.
І перша пасхальна історія пов'язана з якимсь роздвоєнням. Бабусі і дідусі, яких я дуже любив і поважав, були віруючими людьми, вони йшли цього дня в церкву. У мене, дитяти, це викликало неприйняття, я не міг зрозуміти їх, мій розум вибудовував свої дитячі логічні ланцюжки, пов'язані з космосом, з атеїзмом. Та все ж усередині звучало: це — таємниця, і в цій таємниці щось є! Так, на якійсь глибині я розумів, що щось незвичайне відбувається цього дня, і відчуття свята все одно було, при повній невірі дитячого розуму.
Потім, вже в дорослішому віці, був інтерес: а що ж ТАМ, в храмі? Адже навіть за часів нашої соціалістичної держави на Пасху в церкву йшли всі, включаючи міліціонерів. Я пам'ятаю, що по телевізору спеціально крутили «мелодії і ритми зарубіжної естради», щоб молодь подовше посиділа біля телевізора. Яку-небудь групу «Smokie», яку до цього не показували нікому і ніколи. Саме на Пасху я вперше побачив в «ящику» групу «Eagles» з «Hotel California».
Ну а пізніше — більш усвідомлені приходи, Іонінський монастир — декілька років я сюди приходив на Пасху. Пізніше була Феофанія, зараз — Голосєєво. Вже сповна усвідомлені радісні моменти, коли всією сім'єю йдеш на пасхальну службу. Всі пасхальні ночі різні по відчуттю. Зараз, здається, я проживаю за рік декілька років. Це зв'язано і з кількістю книг, які я читаю, у тому числі зі святоотцівської літератури, і з тією кількістю духовних людей, яких я зустрічаю. Дається вже стільки їжі, що кожного разу, приходивши в церкву на Пасхальну заутреню, вже по-іншому сприймаєш все: більше у тебе інформації, і віра інша, по-іншому бачиш і відчуваєш Свято. Тому віриться, що ті днинки або роки земні, які відпущені мені, відкриватимуть сенс пасхальної радості — глибше і глибше.
А якою, на Ваш погляд, має бути пасхальна радість?
Юрій Шевчук:
Так, радощі бувають різні! Буває радість від великої зарплати — це одне, а це все-таки інша радість. Порівняв би її з благодаттю, не покрививши душею. Ця радість — дитяча дуже, іншого слова не знайду. Так тобі радісно, ніби ти не грішив ніколи. Пасхальна радість — дитяча, захоплена і в той же час утихомирена.
Олег Карамазов:
Щоб передати, що для мене означає Пасха, слово «радість» личить найбільше: радість через те, що у тебе є сенс, радість через те, що ти розумієш, навіщо ти тут, і радість через те, що у тебе є надія. Я прожив на землі сорок років, і мені здавалося, що гра на гітарі, складання слів, особливо в риму, попивання портвейну з друзями на сонечку, поїздки по цікавих місцях, концерти і інше — це те, що складає весь інтерес життя. І ось нарешті — не так давно — прийшло розуміння, що ж дійсно є головним, в чому ж дійсно сенс людського життя. Ось вона — радість.
Українською перекладено за матеріалами сайту Отрок
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
