Коли я в пресі читаю, що в Православній Церкві мало молоді, тому що православні закостеніли в своїх догматах і у них тоталітарна система послуху, я кажу, що брехня все це. Так, в православних приходах молоді менше, ніж нам хотілося б. Але не тому, що у нас багато тоталітаризму, послуху чи смирення. Навпаки, дуже мало послуху в нашому реальному приходському житті. Звернете увагу, число молодих прихожан в більшості наших приходів в точності дорівнює числу вівтарників. Молода людина не може просто так ходити в храм, в ній дуже багато енергії, сил. І вона бажає в щось їх вкласти, щось робити. І ось якщо їй батюшка дасть послух, то через нього неофіт прикипить до життя приходу, до нашої віри і піде далі по церковному руслу.
А якщо батюшка скаже: «Ну, ти, дорогий мій, знаєш що: ти ось бути християнином хочеш? - добре: ось тобі книжечка - почитай, по неділях до нас в храм ходи, маму-тата слухайся, добре вчися. Все, до побачення. Приходь в наступну неділю», - то ця людина майже ніколи потім не прийде. А потрапить в секту. Там скажуть: «Значить, так: батьків не слухай, інститут кидай, з дому йди, не забудь телевізор захопити, продати - гроші даси мені. Жити будеш у мене в підвалі, спати будеш три години в день, зранку до ночі проповідуватимеш на вулиці, збиратимеш мені гроші на дачу». Людина скаже: «О! Ось воно - справжня справа! Ось справжній зміст мого життя!» Чиста душа молода шукає, в чому зміст життя. Саме це головне питання для молодої душі: «Чи має зміст моє життя?» А жити варто (і це називають юнацьким максималізмом) тільки заради того, за що не страшно померти.
Додати змісту життя може тільки те, що додає змісту смерті. І тому молода людина звертається до релігії. Вона шукає максимуму - якщо це справжнє звернення. Вона шукає, як всю себе принести в жертву.
А ми пропонуємо їй ходити у свята. Так от, моє прохання: якомога більше примножуйте кількість послуху на приходах. Один з них - місіонерство.
Створити таку групку освічених молодих прихожан, які вели б місіонерську роботу. В межах храму хоч би. Ось вони зустрічатимуть людей, які прийшли вперше. Це змусило б самих цих прихожан краще дізнатися про Православ’я.
Богослов’я наше - практична наука.
Тут немає місця для абстрактного теоретизування. У мою душу і мій розум входить тільки те, що є в житті. Коли розумієш - ради чого?
Не просто книжку для себе читаєш, а думаєш: «Ось я зараз вивчу історію Церкви і Літургію і відповім тій людині, яка прийде до нас наступної неділі в храм, і ради неї це запам’ятаю, і потім передам».
Отже, по-перше, привід для такого освітнього шляху важливо дати на приході. По-друге, ви розумієте, що ті люди, які зустрінуть такий прийом в наших храмах, вони потім, звичайно ж, в цих храмах і залишаться.
Послух у молоді на приході може бути різний.
Дуже важливо, щоб будь-яка людина - хлопець чи дівчина - прийшовши в храм, зрозуміла, що тепер не одна, а дві нові стежини з’явилися в її житті.
Одна стежина - шлях від будинку до храму, а інша - шлях з храму кудись далі: в дитячу школу-інтернат, на реставраційні роботи в храмі, в бібліотеку і так далі.
Коли ми говоримо про роботу з молоддю, то дуже важлива інтонація: з яких позицій ми збираємося говорити? Для молодої людини, як я розумію, малоприємна ситуація, коли до неї звертаються зверху вниз. І якщо ми звертатимемося до них від імені владу імущих, наприклад, приходить православний і каже: «Тепер - я головний», - то в цьому випадку молодь від нас втече.
І ще. Ось тільки вчора тут, в Києві, мені подарували один журнал. Журнал цей видає представництво Європейського Союзу в Україні. У цьому офіційному виданні Євросоюзу був поміщений переклад українською мовою інтерв’ю прем’єр-міністра Бельгії, який зараз виконує обов’язки голови ЄС. У цьому інтерв’ю глава Европи прямо заявляє, що не «можна у наш час жити і вмирати по Біблії чи Корану».
Значить, жити по Біблії - це, виявляється, гріх з погляду сучасного глобалізму. І ось в цих умовах якраз задуматися: чи не живемо ми на порозі нових гонінь. І, можливо, про це варто чесно говорити саме молодим людям.
Тому що юнацьке мислення - жертовне. Якщо ми скажемо: «Йди з нами - і ти будеш з владою!», - то молода людина відповість: «Та ні, мабуть, не піду». А якщо ми чесно скажемо: «Якщо ти будеш з нами, то це шлях дуже важкий, шлях пригод», - то, мабуть, молоде серце якраз на це і відгукнеться. Я вважаю, що дуже важливо, щоб наша розповідь про Православ’я перед лицем молодих людей могла уміло передати традиційні цінності нашого церковного життя - навіть ідеї послуху і смирення, аскетизму і стриманості - мовою, яка була б приваблива для молодої людини. Для молодої людини, дитини бойова термінологія - це те, що їй дуже близьке. І якщо ми скажемо: «Молися, пости, змирися», - вона не пізнає тут себе. А якщо скажемо: «Повстань проти світу цього! - то відчує щось своє.
З приводу консерватизму розповім ще одну історію. Не знаю, бувальщина це чи підробка. На початку 60-х років в одній школі два хлопці з однієї сім’ї відмовилися вступати в піонери. Їх питають: чому? Вони кажуть: «Нам тато не велів». Викликають тата на килим. І директор починає: «Це Ви не веліли дітям вступати в піонери?!» Він відповідає: «Так, я». «Як Ви посміли?! Чому?!» «Знаєте, ми християни, а ваші піонери - атеїсти. Що нашим дітям-християнам там робити?» «Як?! Ви що, в Бога вірите?» «Так, в Бога віримо». «Як так можна?! Наша наука довела, що Бога немає! Що ж, по-вашому, всі наші вчені помиляються, а Ви - маєте рацію?» «Дорога моя, ну що ми про інших говоритимемо? Ми - з Христом залишимося. Гаразд?» «Та як Ви можете?! Ми ракети в космос запускаємо! Білка і Стрілка вже три рази всю планету з орбіти облаяли! А Ви ще в Бога вірите!» «Ну, я не знаю, що там робили Білка зі Стрілкою. Але ми, можна, з Христом залишимося?» «Що ж, по-вашому, наші вчені, космонавти, партія особисто на чолі з товаришем генсеком - всі не мають рації, а Ви - маєте рацію?» «Ну що ми все про інших? Ми не будемо інших засуджувати, але ми залишимося з Христом». «Значить, всі - в ногу, а Ви - ні? Всі - за течією, один Ви - проти течії?» І тут у цієї людини вичерпується християнське терпіння, і вона каже: «Дорога моя, але ж за течією тільки нечистоти пливуть».
Так от: Церква змогла плисти не за течією. Наш церковний консерватизм - в одязі, календарі, богослужбовій мові, догматах, системі цінностей - означає, що Церква жива! І вона вміє плисти проти течії! І ось сучасній молодій людині її життя надає більш ніж достатньо можливостей, щоб бути сучасною. Блукати в Інтернеті, наприклад. А Церква дає тобі можливість кілька разів на тиждень вирватися з полону твоєї сучасності, подихати повітрям інших епох, іншими очима подивитися на світ, приєднатися до вічної традиції Православ’я.
Отже, антихрист підроблює православні чудеса. А значить, полює він на православних. Тобто ми з вами маємо честь належати до тієї Церкви, проти якої воюватиме антихрист. А значить - ця віра апостольська.
Протодиякон Андрій Кураєв
Амвон
