Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Про лікарів і хвороби
    Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і…
  • Собор святого архистратига Михаїла
    Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники…
  • Життя і страждання святої великомучениці Параскеви П’ятниці
    У той час, коли нечестивий цар Діоклітіан підняв гоніння на християн,…
  • Що робити коли померла близька людина?
    Сину мій! над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого…
  • Православний церковний календар на листопад 2017 року Божого
    Місяцеслов на листопад 2017 року Божого Церковний календар листопад…
  • Популярне
  • Про святкування Хелловіну
    Більшість бравих шанувальників цього «не святого свята» навіть не…
  • Собор святого архистратига Михаїла
    Наш церковний рік це наче прегарна мозаїка, яку творять празники…
  • Життя і страждання святої великомучениці Параскеви П’ятниці
    У той час, коли нечестивий цар Діоклітіан підняв гоніння на християн,…
  • Що робити коли померла близька людина?
    Сину мій! над померлим пролий сльози і, ніби ти зазнав жорстокого…
  • Православний церковний календар на листопад 2017 року Божого
    Місяцеслов на листопад 2017 року Божого Церковний календар листопад…
  • Про лікарів і хвороби
    Шануй лікаря честю заради потреби у ньому, бо Господь створив його, і…
  • Опитування
    Скільки Вам років?
    до 13
    14-17
    18-23
    24-29
    30-39
    40-50
    більше 50
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Листопад 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Листопад 2017 (5)
    Жовтень 2017 (2)
    Вересень 2017 (1)
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Сенс життя



    Ми теж боялися. Ми теж колись обурювалися тим, що здавалося нам "диким", "неосвіченим" і "відсталим" в житті Православної Церкви. Ми (принаймні, більшість з нас, народжених в атеїстичних сім'ях в атеїстичну добу) з боку дивилися на православні храми, вважаючи, що ми їх переросли і що ми знаємо більше "бабусь". Ми боялися, що Православ'я з його "догмами і канонами" відбере у нас нашу свободу. Ми боялися, що потрапимо в казарму, що нас висмикнуть з сучасного світу та заженуть в "темне середньовіччя". Ми просто боялися, що варто тільки впустити православну проповідь в свою душу, як вона вижене звідти всю радість життя.

    Сенс життя
    Володимирський собор взимку, 1890-ті рр.

    Тепер ми теж боїмося. Але лякає нас вже інше. Нас лякає, що раптом нас знову наздожене наша колишня задуха. Раптом якийсь вивих відбудеться в душі, в житті – і ми знову станемо рабами.

    Так, раб – це не тільки той, на кому висять залізні кайдани. Найміцніші пута – ті, яких не помічаєш. Найстрашніша несвобода – це внутрішня несвобода. Контактні лінзи найскладніше знайти в своєму власному оці. Так от, поки ми були в світі зневіри, ми навіть не знали, що по суті від колиски нам вже імплантували в очі (точніше – в розум і серце) "контактні лінзи", які вносили істотні спотворення у сприйняття фарб світу. Ці лінзи показували порожнечу там, де, як виявилося, було щось значуще. Вони, бувало, зменшували дійсно важливе, але завдяки ним щось дрібне разбухало в своїх розмірах і затуляло небо.

    Ідеологія і реклама (яка замість нас придумує, що нам повинно подобатися, ким ми повинні бути і чим вимірювати свій життєвий успіх) обережно викрадали нашу свободу (точніше навіть не дозволяли їй народитися). За нас вирішували, що "молоде покоління" має вибрати саме "пепсі-колу". І раптом ми відкрили, що справжній вибір – це не вибір між пепсі і квасом, між тією або іншою маркою телевізора. Це вибір між змістом і нісенітницею.

    Якщо моє життя – це лише нагромадження речей, якщо моя думка занурена в торгові каталоги та телевізійні плітки – то я і сам в світі така ж одноденка, як журнал "Товари і ціни". Тоді людина – це всього лише "небіжчик у відпустці". Бо мене не було до мого народження. І незабаром мене знову не стане – вже назавжди. Небуття випустило мене на канікули і знову стерло. І світ навіть не помітить зникнення ще одного "споживача", "покупця" і "телеглядача". Тоді це нісенітниця. Тоді доречно ставити собі самому останнє питання: Чому ти не помер вчора? Чому ти ще живеш? Який у тебе привід до життя?

    Сенс життя людини додає лише те, що вище за життя. Жити можна тільки заради того, за що не страшно померти.

    А нам твердять – "я цього варта". Чого "цього"?! Раптом і справді "це" і є все, чого ти варта"? Якщо те, в чому ти вимірюєш своє життя, його гідність і невдачі – лише товар, то людина виявляється гідна бути просто маріонеткою в руках реклами. Чистенькою, пахучою, доглянутою – але маріонеткою...

    Ось тому для нас вхід у Церкву виявився кроком в інший вимір. Можливість подивитися на самих себе іншими, нерекламними очима. Адже очевидно, що очі людей, зображених на іконах Андрія Рубльова бачать інше, ніж очі "дорогих телеглядачів". А ви хочете назавжди залишитися незмінними? Ви не хочете спробувати взяти дистанцію від стереотипів і зробити себе іншими?

    Це найскладніше, що може бути в житті людини. Мудреці колишніх століть говорили, що нерозумна людина прагне змінити те, що поза нею, розумний же намагається змінити те, що всередині нього. Чи вільний я від самого себе? У моєму житті були хвилини і стани у які в мені важко було б визнати людину. Церква дала нам можливість покаяння - можливість роз’єднати себе з тими хвилинами. Молода людина, який вставляє собі голку в вену – чи вільна вона у цю хвилину? Або вона виконує якесь веління, тягу, яку не може подолати? Заради хвилини "польоту" вона готова зруйнувати своє життя. Це свобода чи рабство? Ми, зробивши крок до Церкви, просто зробили вибір - чому служити. Бути рабом хвилини або Вічності. Служити тому, що вище нас або тому, що нижче нас. Шукати радості того, що в нас самих найбільш людяно і високо (душа, совість), або ж шукати кайфу того, що в нас самих найменш людяно.

    Що ж стосується життя в Церкві – то жити в ній дійсно важко. Як важко рости в спорті, науці чи в музиці – так само важко рости душею. Але це зростання приносить радість змін. Ми могли б сказати – радість дотику до Бога, але боїмося, що опинимося зовсім вже незрозумілими. І все ж повірте, що ніхто з нас не залишився б у Церкві з її довгими постами і службами, якщо хоча б зрідка не знаходив у ній таку радість, порівняно з якою радості "тусовки" виявляються просто невдалими.

    Так, Церква вимагає від нас відмови, обмеження. Але, відібравши горілку або наркоту, вона надала нам можливість знайти внутрішню свободу, пізнати самих себе, Бога...

    Якщо вже всеодно релігійні інтереси з'явилися в твоєму житті (бо напевно ти, як і ми колись, цікавишся гороскопами, астрологією, "непізнаними феноменами", "цілителями", магією, йогою і культом вуду), то вияви ж самостійність. І замість поклоніння якійсь the Power і безіменним "енергіям", якими насичені навіть нинішні мультики, поцікався ж Православ'ям!

    Ми теж колись думали, що всі релігії однакові, що "Бог один, а тому все одно, яким шляхом до Нього йти". Але занадто багато хто з нас в підсумку стали жертвами духовної війни. Занадто багато впали у ті самі прірви, існування яких раніше люто заперечували ("ці православні фанатики всіх засуджують і все забороняють, але ми не дозволимо надіти шори на очі і підемо своїм шляхом!"). І тому вже не тільки з досвіду нашої радості, але і з досвіду нашої колишньої дурі ми просимо вас - не повторюйте наших помилок!

    Кликати до себе ми не будемо. Церква – не плац, на який стрункими рядами виводять колони "юних борців", "завжди готових" казна до чого. "Розформоване покоління – ми поодинці до істини бредемо". Але ми можемо свідчити, що Православ'я – це простір життя. Тут можна бути людиною, тут з'являється привід до життя. Тут можна думати і можна любити.

    Але, по правді сказати, нам було важко весь час бути самотніми. Було важко терпіти здивування і глузування своїх невіруючих товаришів і окрики "віруючих" бабусь. Нам було важко таїти свою віру і свої знахідки лише для себе. Нам стало важко бути християнами лише в храмі. І тому ми вирішили зустрітися один з одним. Ми вирішили показати, що Церква - це не тільки бабусі, це ще і ми. Ми вирішили бути не просто православними, а молодими православними. Чи вийде це у нас - не знаємо. Але ми готові пробувати і помилятися, ми будемо пробувати терпіти помилки свої і своїх друзів.

    Ми не секта. Ми просто люди, які знають, що і справді "над небом блакитним є місто золоте". Ми знаємо, що ці вірші описують не придуману мрію, а Небесний Град, Небесний Єрусалим, про який говорить біблійний Апокаліпсис (його автор – апостол Іоан, той самий, кого на православних іконах і символізує "золотий орел небесний, чий так світлий погляд незабутній"). Ось в похід до цього Міста ми і зібралися.

    Нам по дорозі?




    Інші публікації про сенс життя
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com