Гармізій пише: «Наблизившись до гробу і знаходячись в півтора сотні кроків від нього, ми бачили в слабкому світлі ранньої зорі варту біля гроьбу: двоє людей сиділо, інші лежали на землі. Було дуже тихо, ми йшли поволі, нас обігнала варта, що йшла до гробу, замінити ту, яка знаходилася там. Раптом стало дуже світло. (...) Ми не могли зрозуміти, звідки це світло. Вдалині побачили, що він виходить від рухомої сяючої хмари. Воно спустилося до гробу, і над землею показалася людина, ніби вся складена зі світла. Потім пролунав удар грому, але не на небі, а на землі. Перелякана варта скочила і тут же впала на землю. І в цей час до гробу праворуч від нас по стежині йшла жінка, вона раптом закричала: «Відкрилося! Відкрилося!» - і в цей час нам стало видно, що дійсно величезний камінь, привалений до входу в печеру, ніби сам собою відкотився і відкрив вхід в печеру гробу. Ми дуже злякалися. Потім, якийсь час по тому, світло над гробом зникло і все стало таким, як звичайно. Коли після цього всього ми наблизилися до гробу, виявилось, що там вже немає тіла похороненої в ньому людини».

З ім'ям Маферканта пов'язаний один анекдотичний епізод, що мав місце в нашій антирелігійній літературі. Маферкант був одним з членів Синедріону і брав участь в страті Ісуса Христа. У Синедріоне він був скарбником, і саме з його рук Юда отримав гроші за зраду. Але коли після воскресіння Христа серед юдеїв піднялася тривога, Маферкант був першим з членів Синедріону, хто прибув на місце подій для розслідування. І він переконався, що воскресіння дійсно відбулося. Маферкант переконався в цьому ще і тому, що незадовго до воскресіння Ісуса Христа він був на місці цієї події і не встиг ще відійти далеко. Маферкант прибув сюди для оплати варті, яка стояла біля гробу, оскільки вона була наймана і одержувала оплату після роботи. Будучи біля самого гробу, Маферкант бачив, що могила Христа надійно охраняється. Але не встиг він відійти далеко, як був зупинений великим ударом грому і, повернувшись, ще побачив зникаюче сяйво над гробом. Він зараз же повернувся. Все це описано ним в творі «Про правителів Палестини», яке належить до цінних і правдивих джерел з історії Палестини.

В 1953-60 роках організація умов життя духовенства в Ташкентській і Середньо-Азіатській єпархії не залишила місця підгрунтю, з якого могла б вирости корупція. Керівництво Єпархії піклувалася про своє духівництво, і не прагнуло за рахунок парафій отримати прибуток. Архієпископ Гермоген Голубєв циркулярним листом заборонив “молодшим” робити подарунки “старшим” за положенням. Подарувати могли тільки старші молодшим.

Історики припускають, що братства виникли за часів середньовіччя для того, щоб утримувати церкви, постачаючи їм свічки, ікони та книги. Ймовірно, зазнавши впливу гільдій, вони перейняли собі таку організаційну модель, яка передбачала щорічні вибори службовців, обов'язкові щомісячні збори, сплату внесків і общинні суди. Братства завоювали повагу й популярність, опікуючись вдовами й сиротами своїх померлих членів, підтримуючи шпиталі й надаючи своїм членам безпроцентні позички. У XVI ст. найважливішим і найвпливовішим було братство при Успенському соборі у Львові. Воно слугувало взірцем для інших братств.

На сайті започатковано новий розділ "Історія Української Православної Церкви", в якому будуть опубліковуватись матеріали з історії нашої Православної Церкви. Отже, запрошуємо відвідати

Преподобний Феодор походив із роду святого рівноапостольного князя Володимира. Польські історики виводять його рід від князя Данила Галицького, але старі пам’ятки Київського храму, де записано рід князів Острозьких на пом’янику (написаний самими Острозькими) говорять про інше і не підлягають сумніву. Тут згадується його прадід князь Георгій, Дмитро, Данило і князь Феодор, в іноках Феодосій, Острозькі.
Пам'ять преподобного Феодора, князь Острозьський 24 серпня за новим стилем.

Свята діва Іуліанія походила із князівського роду Ольшанських чи Гольшанських або за другою назвою Домбровицьких. Цей рід веде своє князівство ще з ХІІ століття. На сьогоднішній день існує районний центр Дубровиця у Рівненській області – це їхнє родинне гніздо. Першим князем, котрого зафіксувала історія, був Гліб, син Юрія, правнук Михайла – Святополка, котрий приймав участь у битві із половецьким ханом Кончаком. Другий князь Олександр загинув у 1224 році на річці Калці.
Пам’ять її святкується 19липня за н. ст.

Святий Олег Романович онук великого князя чернігівського Михаїла, убитого в орді в 1244 році.
У 1274 році Олег разом зі своїм батьком Романом Михайловичем був у поході проти Литви. ”Після його закінчення Олег приїхав до Володимира- Волинського провідати сестру Ольгу чи Олену Романівну, дружину Володимир-Волинського князя – Володимира (розповідав про це сучасник Олега із Новгорода Литовського).
Пам’ять звершується 3 жовтня.

Святий Ярополк – один з перших руських князів-страстотерпців, що упали жертвами політичного злочину і безневинно потерпілих у князівських усобицях, що ознаменували початок процесу феодальної роздробленості на Русі.
У рукописному описі святих XVII століття пам’ять його поставлена під 21 листопада.

На жаль, все те, що розбещує наше суспільство, а особливо — молодь, сприймається сильніше за все. І тому ринок до межі заповнений алкоголем, тютюном, і нелегальними наркотиками, а залучення в ці наркотичні сіті молоді (як основного споживача) залишається й понині основним завданням алко- і наркомафії.
Вся пропаганда цих отруйних наркотичних речовин заснована на неправді, що затверджує про нешкідливість, а інколи й користі «помірних» доз, яких для наркотиків не існує.

Відео про Хрест Господній, історію знайдення Животворчого Хреста Господнього.

Сьогодні в храмі покояться мощі великомучениці Варвари і священномученика Макарія. Мощі святої Варвари привіз до Києва ще князь Святополк. Багато століть вони зберігалися в Михайлівському Золотоверхому монастирі в 500- кілограмовій раці з чистого срібла. Коли в тридцяті роки ХХ століття радянська влада розганяла ченців монастиря, святі мощі були таємно перенесені у Володимирський собор; при цьому дорогоцінна срібна рака таємничо зникла. Після проголошення незалежності України в церковному житті відбулися великі зміни. Постала Київська патріархія Української Православної Церкви. У 1995 році у Свято-Володимирському храмі відбувся собор Української Православної церкви Київського Патріархату, на якому митрополит Філарет (Денисенко), який понад тридцять років служить у цьому храмі, був обраний Патріархом Руси-України.