Преподобний Феодор походив із роду святого рівноапостольного князя Володимира. Польські історики виводять його рід від князя Данила Галицького, але старі пам’ятки Київського храму, де записано рід князів Острозьких на пом’янику (написаний самими Острозькими) говорять про інше і не підлягають сумніву. Тут згадується його прадід князь Георгій, Дмитро, Данило і князь Феодор, в іноках Феодосій, Острозькі. В одній Дубнівській церкві існує церковний запис, що князь Георгій і його княгиня Варвара – князі Турівські і Пінські, які ведуть своє коріння із роду рівноапостольного князя Володимира, але не через внука Ігоря Ярополковича, як твердять поляки, а через правнука святого Володимира, Святополка Ізяславовича ІІ. Рідний внук цього Святополка мав в свою чергу внука Володимира, князя Пінського, а від цього народився Георгій, князь Турівський і Пінський – прадід преподобного Феодора, князя Острозького.Батько преподобного Феодора, князь Данило Острозький згадується в історії в першій половині 14 ст. як борець за сомостійність західних земель Волині проти польського короля Казимира ІІІ, котрий хотів їх силою підкорити собі.
У 1343 році під Сандомиром, на березі ріки Вісли, князь Данило при допомозі Дашка, перемишльського старости, і орди татар так неочіковано напав на Казимира, що наголову розбив його війська, зібрані із цілого польського королівства. В цьому бою загинув навіть королівський гетьман Войцех Цецель.
Та вже у 1349 році Казимир ІІІ покорив Волинську, Холмську, Бельську і Брестську землі, мусив покоритися йому і Острозький князь Данило. Цей князь турбувався особливо про православні храми. Так в церкві Святителя Миколая в Острозі є запис, що він зі своєю княгинею і дітьми відписує село Чепель із хуторами (так написано у напрестольному Євангелії), і священики тримають ту землю і моляться за рід Острозьких. Князь Данило збудував кам’яні укріплення і вежі Острозького замку, для цього він найняв із–за кордону найкращих зодчих, а також художників для внутрішнього розпису храмів.
Коли народився преподобний Феодор невідомо, як невідома і смерть його батька. Федір був старшим із трьох синів і уже змолоду любив учитися і пізнавати, що робиться в інших землях. Що було кращим там, князь намагався завести і в себе, а що було добре в себе – ревно оберігав.
В історії він вперше згадується у 1386 році, може, скоро після смерті батька, коли польський король Ягелло і Великий Литовський князь Вітовт затверджують за ним спадкові Острозькі володіння із Заславським і Корецькими округами, а в 1390 році до цього приписуються ще й Броди, Радосілки, Радогоща, Межирічі, Дяків та інші.
І лише у 1408 році знову згадується князь Феодор. У 1399 році литовського князя Свидригайла за справедливість і відданість до православних (хоч сам католик, але лиш за обрядом) ув’язнили у Кременецькому замку і закували у кайдани. Ця споруда була настільки неприступна, що її не змогли взяти навіть орди Батия, єдину на Руській земля. Вона знаходилася на високій горі, на яку одній людині тяжко вийти, не говорячи уже про необхідні пристосування для облоги.
Князь Феодор, щоб визволити Свидригайла, підіслав до нього двох випробуваних і шляхетних людей Дмитра й Ілью, які начебто хотіли прислужити старості замку, полякові Кіндрату Фалькенбергу.
У страсний четвер 1408 року їх поставили сторожити замок. 500 руських воїнів непомітно поодинці підійшли до замку. Було відкрито ворота, воїни Феодора зняли сторожу, звільнили Свидригайла і подалися до Угорщини, а звідти до Росії, до Великого Московського князя Василія, сина Димитрія Донського, який, дізнавшись від них, що половина литовського війська підтримує Свидригайла, відправив свої війська до Калузької землі, а князь Феодор Острозький стояв напоготові зі своїми військами на Волині. Та з цієї щасливої затії нічого не вийшло, бо Вітовт поспішив назустріч московським військам і зупинив їх, а князь Свидригайло не зумів організувати Київських князів і пустився у звичні для себе гуляння. Та все ж таки Вітовт погодився на мир і заборонив захоплювати православні храми католиками.
У 1410 році кн. Феодор згодився піти у похід із королем Ягелло проти німецьких рицарів-хрестоносців. Йому, як людині з високими моральними устоями, доручено оберігати королівську особу, і він впорався з цим нелегким завданням.
У 1422 році святий князь, співчуваючи чеським гуситам, яких намагалися знищити латиняни, допомагав їм вистояти. Папою осуджено і спалено на вогнищі Яна Гуса і його послідовника Ієроніма Празького. Цей останній був у 1412 році у місті Вітебську і засвідчив свою любов до православних тим, що поклонився і лобизав православні ікони і мощі, які винесли назустріч разом із католицькими, але останнім не віддав таких почестей.
У 1419 році помирає чеський король В’ячеслав, князь Феодор разом із молодим литовським князем Сигізмундом, назбиравши волонтерів, бо Вітовт побоявся посилати регулярні війська, у кількості 5000 чоловік пішли підтримати чехів і захопили столицю Прагу. До них приєдналися і чехи зі знаменитим, але сліпим вождем Яном Жижкою. Тут блаженний князь намагався примирити різні полки гуситів і підтримав “чашників”, які “причащалися” під двома видами, і за своїм віросповіданням були найближчими до православ’я. Коли ж через інтриги німецького імператора і Римського папи литовські війська були відкликані з Чехії, то цю країну мусив залишити і блаженний князь.
Через рік преподобний Феодор разом із Сигізмундом знову воює у Чехії. Вони одну за одною отримують перемоги над німцями, але в цей час помирає гуситський вождь Ян Жижка. Це було великим ударом по таборитах (назва від гори Табор або Фавор, на якій стояв табір цих гуситів). Щоб завжди чути голос Яна, що кликав до перемоги, з мертвого Жижки зняли шкіру, натягнули на барабан і таким чином, наче “оживили” померлого воїна. Коли до остаточної перемоги було зовсім близько, то князь Острозький залишає довершити справу литовцю, але того знову обманули латинники. Сигізмунд намагався примирити гуситів і католиків, щоб папа прийняв головні пункти вчення гуситів, але тоді самі чехи запідозрили Сигізмунда Корибовича в зраді і кинули до в’язниці, а потім вигнали із Чехії.
Блаженний Феодор у 1430 ще третій раз побував на Чеській землі, коли приймав участь у поході на Сілезію. Але в цей час помирає Великий Вітовт, і Феодор поспішає на вибори нового великого Литовського князя. Це була його остання прислуга чехам.
Князь Феодор перейняв у таборитів їх військове мистецтво – коли сковані вози оточували табір, і ставали, наче переїзною фортецею. Цей метод засвоїли запорізькі козаки і до своїх останніх часів використовували у боротьбі з ворогами.
Вітовт помер, не отримавши корони короля, на яку так надіявся і скликав спеціальні з’їзди. Він не залишив прямого спадкоємця чоловічої статі. Почалася боротьба між різними партіями. Литовці намагалися провести кандидатуру князя Сигізмунда, його підтримували демократичні кола, щоб в кінець кінців винищити князівський рід, а руська партія намагалася провести Свидригайла Ольгердовича із князівських Рюриковських і Гедеміновських родів, а третя польська партія чекала, на який бік стати, щоб провести свого кандидата. ЇЇ підтримували і руські небагаті шляхтичі, які намагалися отримати рівноправ’я з польською шляхтою.
У 1432 році Сигізмунд, поставлений поляками на місце Свидригайла, відписав Польщі руські Володимирські і Луцькі землі з містами Городлом, Олеськом, Ратном, Лопатином і дав клятву не вступати ні в які союзи без згоди із Польщею.
Серед них князь Феодор, як виразився сучасний йому польський історик Длугош, “муж із всіх вождів Литви і Русі, великої смілості і великого авторитету у війську” виявився найбільш діяльним, хоробрим і мудрим сподвижником Свидригайла.
У 1432 році Свидригайло доручив йому захищати Поділля, яким хотіли скористатися поляки під виглядом допомоги Сигізмунду, але князь Феодор зумів відібрати у поляків Смотрич, заволодів Скалею, спалив Брацлав і, за словами літописця, “всю цю землю вирвав у поляків для Свидригайла”. Тоді Ягелло знову посилає уже коронні війська на Поділля, але Острозький князь ніяк не хотів вступати у відкриту боротьбу з поляками. Він, як говорить історик Зубрицький, “по руському звичаю” нападав на ті невеликі загони, які заходили в села, щоб зібрати фураж для коней. Так протягнулося до зими, ослаблене довгими походами польське військо почало повертатися додому. Феодор Острозький чекав, коли вони будуть форсувати болотисту річку Мурафу, яка впадає у Дністер. Тоді руське військо зненацька напало на них . Річка ледь примерзла, лід почав ламатися, вози перекидатися, короні польські війська потерпіли поразку. Як свідчить лист Людовика Лясне до Великого магістра ордена Мечоносців через три неділі після битви, що Свидригайло отримав відомості від Острозького про те, що там загинуло до 20 тисяч поляків, поміж якими до 400 душ однієї шляхти. Від остаточного винищення врятували поляків полки фуражирів, що поверталися із сіл. У війську ж кн. Феодора загинуло багато валахів, які взялися грабувати польський обоз.
Після цього весною князь Феодор пішов допомагати Свидригайлу, який воював проти поляків за Володимир і Луцьк. Останнє, як і попереднє місто, знаходилося в руках у поляків і було укріплене двома оборонними замками, піднятими на пагорбах. Не дивлячись на це, Феодор відібрав Луцьк у поляків і віддав своєму союзнику Свидригайлу.
У тому ж 1433 році князь Феодор відібрав у поляків і нездоланний Каменецький замок, у якому стояв залогою “молодий і знаменитий рицар” Теодорик Бучацький. Щоб не пролити багато крові там, де можна обійтися військовим мистецтвом, князь Феодор вирішив виманити польське військо із замку, але це довго не вдавалося. Тоді він послав невеликі допоміжні загони татар під стіни замку, які повинні були знищити передмістя, щоб таким чином вивести противника у чисте поле, а сам із відібраним військом зробив засаду у лісі. Бучацький піддався обману, і татари привели його із військом прямо на руських воїнів. Як не відбивалися поляки, але були переможені, а Теодорик відданий Свидригайлу, який не церемонився із полоненими. Каменецька фортеця здобута, і князь знову відправився на Волинь до міста Володимира. Тут він об’єднався із Носом – другим волинським ватажком,– і через Любомль пішли і облягли Брест. Уже зруйновано передмістя, оточено Брестський замок, але на допомогу полякам прийшов король зі своїм військом, і князь мусив зняти осаду. Він пішов на інше польське військо і, знову об’єднавшись із Носом, прогнав поляків за р. Буг. Таким чином вони очистили майже всю Литву для Свидригайла. Внаслідок цього польський король Ягелло зрозумів, що не так просто перемогти православне воїнство, і особливим законом у1433 році надав свободу православній Церкві на Волині, зрівнявши руську шляхту у правах із польською. Свидригайло прибув у Луцьк і поселився у замку.
У 1434 році князь Феодор знову для Свидригайла відвойовує у поляків Брацлав. У цей час помирає король Ягелло і на його місце стає малолітній син Владислав Варнський. Свидригайло заздрить і починає недовіряти руському князю, а останній вирішив більше покладатися лише на свої сили, як спадкоємець могутніх Острозьких князів. Внаслідок цього у 1435 році Свидригайло несподівано напав на нього, розбив військо, захопив князя і посадив у в’язницю. Литовець міг розквитатися із ним, але волиняни і подоляни дуже любили князя і, з’єднавшись із поляками, заступилися і звільнили його. Тоді Феодор звернувся до поляків, бажаючи повернути їм Брацлав і Кам’янець-Подільський, але ті не прийняли цю подяку за звільнення, а ще раз підтвердили права князя Острозького на Збараж, Вінницю, Хмельник і Сокіл, залишивши за ним Брацлав і Кам’янець. Потім князь Феодор примирився із Свидригайлом, який намагався одним ударом покінчити із литовсько-польською партією.
У 1435 році він зібрав 40 князів литовських і руських: багаточисленне військо Тверського князя і лівонські рицарі у стані Свидригайла, і гусити, які на той час рахувалися найкращими воїнами у Європі, зібрані у Чехії князем Феодором і Сигізмундом Корибутовичем. Військо Свидригайла підійшло до Вилькомиру, його зустріло невелике жмудське ополчення під головуванням Михайла Сигізмундовича. Зав’язалась кривава битва, Свидригайло був розбитий “на голову”. Лівонський Магістр, Сигізмунд Корибутович, колись названий Королем Чеським, і з ним більше як 10 князів були вбиті. Свидригайло втік у Волощину, де більше семи років пас вівці, ховаючись від Сигізмунда Кейстутовича. Руська партія зовсім упала духом, одні йшли до литовців на службу, а інші сиділи по в’язницях. Кипуча енергія князя Феодора, мабуть, також пригасла, бо він лише раз згадується у 1438 році у боротьбі з татарами.
Після коронування на польський престол Казимира, молодшого сина Ягелло, князь Феодор отримав на правах намісника міста Володимир, Острог, Дубно і став власником великих земель на Волині і Поділлі.
Відомо, що князь збудував кам’яну церкву в Острозі, яку потім було перебудовано на костел. Після цього, як написано у Києво-Печерському патерику 17 ст, Князь Феодор “оставил прелести мира сего и княжескую славу, взяв на себе святое иночество и так подвизался крепко о спасении своем, угождаючи Богу, аж до смерти, душу свою всяко украшаючи, Господеви в руце отдал”.
Така багата світська історія життя преп. Феодора майже нічого не зберегла про його життя у монашестві. Відомо лише, що він залишив світське життя і поступив у Києво-Печерський монастир. Його княгиня Агафія, також постриглась у монахині з іменем Агрипина. Коли постригся князь у монахи, ми не знаємо. Вірогідніше всього, десь між 1441 і 1446 роками, бо в цей час його місце зайняв син Василь Федорович Красний. Історія свідчить, що у монашестві він мав ім’я Феодосій, може тому, що по його слідах хотів ступати у Феодосієвій печері. А старовинний тропар 17 ст. стверджує “смиренний послух і мовчання” князя-інока. Якраз протилежні добродійства тим пристрастям, які мав у своєму мирському житті. Тепер угоджав тільки Богу, а не людським владикам.
Також невідомо, чи прийняв сан, чи залишився простим іноком. На лаврських іконах він зображений в одязі простого монаха: в мантії, підперезаній кушаком, з княжою короною при ногах. Так його і описує Буслаєв “преп Феодор, князь Острозький, надсед, брада наконец космами, власы с ушей, на плечах черний клобук, риза преподобническая, руки накрест держит у сердца”. А на іконі П’ятницької церкви м. Острога зображений у мантії, з книгою в руці й єпитрахилі, в такому ж виді він описаний Кирило – Мефодієвським братством м. Острога. Це волинське передання про посвячення у ієромонахи князя Феодора, очевидно, має під собою тверду основу, бо в старі часи любили відмічати саном подвижників благочестя. А ця людина вмістила в собі і благочестя, князівське коріння, і мирську славу.
Помер преподобний князь у другій половині 15 століття, у віці 80 – 90 років. Було це 11 серпня, Лавра звершує із старих часів в цей день службу його пам’яті.
За свідченням Кальнофойського (1638р), Феодор спочиває відкрито у Феодосієвій печері “в цілому тілі” поряд з іншими подвижниками.
У 1643 році ієромонах протосинкел великої Константино-польської церкви Мелетій Сириг, отримавши благословення Св. Петра Могили, склав службу печерським угодникам, особливу службу преподобним Дальніх печер на загальне свято 28 вересня. В останній згадується ім’я преп. Феодора.
Пам'ять преподобного Феодора, князь Острозьський 24 серпня за новим стилем.
З книги прот. Віктора Малика «Волинський патерик»
Православна Волинь
