Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
    Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці Оповідання для дітей…
  • Житіє святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії
    30 вересня православні відзначають День святих мучениць Віри, Надії,…
  • Успіння Божої Матері
    Пресвята Матір Божа після Вознесіння Ісуса Христа жила на землі ще…
  • Православний церковний календар на серпень 2017 року Божого
    Місяцеслов на серпень 2017 року Божого Церковний календар серпень…
  • 8 липня - православний День закоханих
    8 липня православні християни відзначають «День…
  • Популярне
  • Житіє святих мучениць Віри, Надії, Любові та матері їх Софії
    30 вересня православні відзначають День святих мучениць Віри, Надії,…
  • Покрова Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
    Історія свята Покрови Пресвятої Богородиці Оповідання для дітей…
  • Опитування
    Ти святкуєш 8 липня православний День закоханих?
    так
    ні
    святкую день Валентина
    а що це за свято?
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Жовтень 2017    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
     
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
    31
     
    Жовтень 2017 (1)
    Вересень 2017 (1)
    Серпень 2017 (2)
    Липень 2017 (1)
    Червень 2017 (3)
    Травень 2017 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Благовірний Ярополк, князь Володимирський (у хрещенні Петро)

    Благовірний Ярополк, князь Володимирський (у хрещенні Петро)Святий Ярополк – один з перших руських князів-страстотерпців, що упали жертвами політичного злочину і безневинно потерпілих у князівських усобицях, що ознаменували початок процесу феодальної роздробленості на Русі.
    Про шанування Ярополка як святого говорить уже “Повість временних літ” , блаженним називає його Степенна книга, складена в середині XVI століття. У рукописному описі святих XVII століття пам’ять його поставлена під 21 листопада. Історик Є.Голубинський повідомляє, що в Почаївській Лаврі з 1866 року відбувалося загальне святкування Волинським святим: князю Ярополку і Володимир-Волинским єпископам – Стефану (+1094р) і Амфілохію (+1122р).
    З кінця минулого сторіччя деякими дослідниками внаслідок контактів Ярополка і його батька Ізяслава із західним світом висловлювалися думки про їхнє навернення в католицтво. Так, про латинську віру Ізяслава писали А. Левицький у зв’язку з відкриттям напису на паллиуме святого Войцеха (чи Адальберта), 3. Будкова при аналізі Кодексу Гертруди, В. Янин, не приймаючи тези про католицтво Ізяслава, наполягав на католицтві Ярополка (під час його перебування на Заході).
    Щоб показати неправомірність таких суджень, розглянемо життєвий шлях святого князя.
    Потрібно враховувати, що розрив між Східною і Західною Церквами в 1054 році не означав миттєвого припинення всіх контактів. Остаточний розрив між Римом і Візантією відбувся після захоплення Константинополя хрестоносцями в 1204 році. На Русі також вороже відношення до латинської Церкви було пов’язано з хрестовими походами шведів і німецьких орденів у 1240 – 1242 роках. Але на 20 років після 1054 року на віддаленій від Візантії Русі ще не була зайнята вкрай негативна позиція стосовно Риму, зберігалися і церковні контакти, що особливо явно просліджуються на прикладі зв’язків із Сазавським бенедиктинським монастирем у Чехії. Навіть у XII столітті в Києві існував латинський монастир з церквою Діви Марії, заснований ченцями-ірландцями. Руські князі віддавали своїх дочок заміж за європейських королів і женили на їхніх дочках своїх синів.
    У середині XI століття Русь переживала період свого розквіту. Великий київський князь Ярослав Володимирович, володар могутньої держави, дружби і прихильності якого шукали багато королів і принців, прославив руську державу й освітив її справами благочестя. Високо піднявши міжнародне значення Русі, він поріднився з багатьма правлячими династіями Європи. У 1043 році Ярослав видав свою сестру Марію Добронегу за польського короля Казимира Відбудовника, свого сина Ізяслава женив на його сестрі, дочці короля Мешка II і Рикси, Гертруді, про благочестя якої повідомляється в «Житії Феодосія Печерського». Від цього шлюбу народився Ярополк, у святій купелі отримавши ім’я на честь первоверховного апостола Петра.
    Після смерті батька в 1054 році Ізяслав, як старший син, зійшов на великокнязівський київський стіл. Правління Ізяслава продовжувалося до 1068 року, коли він був вигнаний Всеславом, якого звільнили кияни з поруба (темниці) і зробили своїм князем. Ізяслав втік у Польщу і повернувся відтіля в наступному році на чолі великого війська. Всеслав, рятуючись, сховався у Полоцьку.
    Саме в зв’язку з боротьбою з полоцьким князем у літописі поміщена перша згадка про Ярополка: у 1071 році він переміг Всеслава біля Голотичську .
    Але правління Ізяслава було цього разу нетривалим: у 1073 році вдруге виганяють із Києва, але тепер уже рідні брати Святослав і Всеволод. Шлях його знову лежить на північний захід, у Польщу, куди він їде із усією своєю родиною. Однак зовнішньополітичне положення Польщі за п’ять років зовсім змінилося. Росла загроза польсько-німецької війни, а також вторгнення чехів, що унеможливлювало надання активної допомоги вигнанцю. Святослав, розуміючи положення Польщі, запропонував польському королю Болеславові Сміливому укласти мир, і в Сутейську був підписаний договір.
    Ізяслав після укладення польсько-руського союзу вже не міг розраховувати на допомогу Болеслава, і тому відправився далі на захід, намагаючись знайти підтримку у німецького імператора Генріха IV. Діяльну участь у справі вигнаного князя прийняв маркграф Деді, що клопотався про нього перед імператором. Мабуть, саме в цей час Ізяслав женив Ярополка на пасербиці Деді Ірині-Кунигунде .
    Прийнявши дарунки Ізяслава, Генріх відправив посольство в Київ на чолі з пробстом трирської церкви – Бурхардом. Але і цей крок не приніс очікуваних результатів: положення імператора було дуже скрутним, він не міг почати воєнні дії з настільки віддаленою державою, до того ж Бурхард приходився рідним братом дружині Святослава Оді. Святослав і цього разу все заладив мирним шляхом: він відкупився, направивши надзвичайно щедрі дарунки імператору.
    Усвідомивши безрезультатність і цієї спроби, Ізяслав вирішив направити свого старшого сина Ярополка до Риму, до духовного глави західного світу. Тут багато в чому, очевидно, сприяла Гертруда. У цей час на престолі святого Петра був Григорій VII (Гильдебранд), 22 квітня 1073 року увінчаний папською тіарою, знаменитий реформатор Західної Церкви й один з активних учасників клюнійського руху, що ставив своєю метою зупинити процес обмирщення Церкви і підняти її моральний авторитет.
    Навесні 1075 року Ярополк прибув до Риму. Це був дуже напружений час, коли формувалася програма Католицької Церкви на багато років уперед. 22 – 28 лютого папа скликав собор з питань николаїтів і симонії, на якому були прийняті постанови, спрямовані проти одруженого духовенства і проти поставлення священнослужителів за винагороду, а також заборонене призначення світських людей на духовні посади. Рішення собору викликали дійсну бурю. Частина духовенства відмовилася підкоритися собору, але Григорій VII непохитно проводив у життя прийняті рішення і кілька тижнів по тому опублікував свій знаменитий Dісtаtus рарае, де в 27 параграфах була сформульована ідея теократії на чолі з папою.
    Керуючись 12 параграфом Dictatus рарае про перевагу духовної влади над світською, Григорій VII вирішив допомогти вигнаному князю в ім’я справедливості. 17 квітня папа написав послання Ізяславу, а три дні по тому направив послання Болеславові Сміливому, в якому настановляв його повернути добро Ізяслава, узяте ним чи його людьми. Крім послань, папа направив легатів, що, очевидно, повинні були схилити Болеслава надати збройну допомогу руському князю. Ці послання являють собою одну з перших спроб Григорія VII втілити в життя свою інциклику, показавши королям, що папа має право вирішувати суперечки світських володарів як вищий суддя.
    У прямого зв’язку з поїздкою Ярополка до Риму, як показав В.Янин, були створені мініатюри Трирського Псалтирю чи Кодексу Гертруди. Псалтир виконаний наприкінці X століття на замовлення Трирського єпископа Эгберта, а потім потрапив до дружини Ізяслава Гертруди і на її проханням був доповнений п’ятьма мініатюрами і молитвами латинською мовою. В даний час він зберігається в Мізео в Чивидале (Італія). На трьох мініатюрах зображені сцени Різдва Христова і Розп’яття, а також Божої Матері, що сидить на престолі. На двох інших, що представляють найбільший інтерес, поміщене зображення святого князя Ярополка. Перша з цих мініатюр представляє апостола Петра, до якого звертається з молінням князівська пара. Поруч фігури князя напис: ПРО ДІКАІОС ЯРОПОЛК. На другій мініатюрне зображене вінчання цієї князівської пари Спасителем, а підводять їх до нього небесні заступники князі та княгині – апостол Петро і свята Ірина. Як переконливо показав В.Янин, мініатюри були створені у 1075 – 1076 роках у Регенсбурзі, а не у Володимир-Волинській Русі, як це вважав Н. П. Кондаков. До зразків руського мистецтва їх відносили також Н. П. Сичев і А. Н. Свирин .
    Відвідування Риму, можливість поклонитися мощам і веригам свого небесного заступника було для Ярополка подією глибокого духовного значення. Згодом, повернувшись на батьківщину, заклав церкву в ім’я первоверховного апостола Петра.
    Очевидно, він привіз у Рим для освячення палліум (єпископське одягання, що відповідає омофору), пожертвуваний потім Ізяславом для гробниці Празького архієпископа святого Войтеха (Адальберта), чеха за походженням, що прийняв мученицьку кончину в Пруссії в 997 році, якого рахують небесним покровителем Польщі, що також починав спроби християнізації Русі. У 1076 році освятили кафедральний собор польської митрополії в Гнезно, головною святинею якого була гробниця святого Адальберта. Ізяслав з нагоди цієї події дарував палліум собору.
    Кончина Святослава в 1076 році, з яким Болеслава зв’язував договір, надала польському королю можливість зробити допомогу вигнанцю відповідно до вказівок Григорія VII. Ізяслав з польським військом вирушив на Волинь, а після укладення договору зі своїм молодшим братом Всеволодом 15 липня 1077 року був утретє проголошений великим київським князем. Ярополк одержав у володіння Вишгород.
    Але мир і спокій після цього не торжествували в Руській землі. Внаслідок порядку престолонаслідування, установленого на Русі, ставало багато князів-ізгоїв, що не одержали уділів. У 1078 році безудільні князі Олег і Борис привели половців на Русь і пішли на Всеволода, на допомогу якому прийшов Ізяслав з Ярополком. У бої на Нежатиній Ниві, захищаючи брата, загинув Ізяслав, а на київський престол ступив Всеволод. Він дав Ярополку в уділ Волинське князівство.
    На шостому році свого князювання Ярополк перед Пасхою 1084 року відправився до Києва, чим скористалися Ростиславичі й опанували його стольним містом. Тоді Всеволод послав свого сина Володимира Мономаха на допомогу племіннику, і Ростиславичі були вигнані.
    Але князі-ізгої домагалися у Всеволода уділів, і, уступаючи їхнім вимогам, він віддав Давидові Ігоровичу Дорогобуж, а Ростиславичам – Перемишль і Теребовлю. Князівство Ярополка внаслідок цього значно зменшилося, і він вирішив захищати своє надбання. Підучений «злими радниками», як повідомляє літописець, він став готуватися йти проти свого дядька. Але той послав проти нього Мономаха, і Ярополк змушений знову втікати до Польщі. Володимир-Волинський був відданий Давидові.
    Наступного року Ярополк повернувся із Польщі, одержавши її військову чи дипломатичну підтримку, і уклав мир із Всеволодом. Це викликало нові політичні інтриги, тому що Ярополк знову одержав своє князівство. Щоб усунути його і знову заволодіти волинськими землями, Ростиславичі підіслали найманого вбивцю, який убив його під Звенигородом 22 листопада 1086 року. Похований Ярополк 5 грудня в монастирі святого Димитрія, у церкві апостола Петра, яку він сам почав будувати. У літописі поміщена велика похвала безневинно постраждалому князю, у якій перераховуються його чесноти.
    Не можна не відзначити особливу близькість родини Ізяслава (й особливо Ярополка) і його дочки до Печерського монастиря. Ігумени монастиря Феодосій і Стефан приклали чимало зусиль для повернення Ізяслава з вигнання, викриваючи його брата. Ярополк, його дружина і дочка робили великі пожертвування в Печерський монастир. А про його дочку, що пожертвувала всі «до повоя» [хустини із голови] , в Іпатіївському літописі говориться, що вона так зробила «ревнующи [змагаючись] з батьком, бо Ярополк віддав [у Печерський монастир] все своє життя, весь свій маєток (Небольську волость, Деревльську і Лучеську біля Києва».
    Таким чином, бачимо,що думки про зміну віросповідання руськими князями Ярополком і його батьком не знаходять підтвердження в джерелах і не відповідають духу тієї епохи.
    Думки про католицтво Ізяслава, засновані на звістках про його дарунок – палліуму святому, який жив і прийняв мученицьку кончину ще до розколу між Східною і Західною Церквами чи про латинський молитвослов його дружини, виглядають штучними і, чесно говорячи, нічим не підтверджуються. Точка зору Яніна зазнала критики Ариньона, який вказав, що Григорій VII не міг вимагати перехід в католицтво як подяку за своє посередництво. Також і закладка церкви Ярополком не може свідчити про його католицтво, тому що і на Русі, і у Візантії будувалися церкви не тільки в ім’я апостолів Петра і Павла, але і тільки в ім’я Петра.
    Що стосується булли, спрямованої Григорієм VII князю Ізяславу, на підставі якої багато дослідників вважали, начебто Русь була передана князями в «долю святого Петра», то Ариньоном дуже переконливо доведено, що західна феодальна термінологія, вжита папою, свідчить лише про спосіб додання законності його втручанню у відносини Ізяслава з Болеславом Сміливим з метою надання підтримки руському князю.
    Також необґрунтовано обвинувачення руських князів у продажності й бажанні домогтися корисливих цілей за будь-яку ціну, як про це говорить, наприклад, О. М. Рапов. У даному випадку Святослав, який захопив великокнязівський стіл, був узурпатором, що порушив не тільки батьківський заповіт, але і право спадкування, прийняте на Русі. Тому для торжества справедливості і припинення спроб порушення законності було необхідне повернення Ізяслава.
    Як видно із наведеного, усе життя святого князя страстотерпця Ярополка було довгою низкою іспитів: скитання по чужих землях, приниження, утиску родичів. Перервалися вони у віці близько 40 років від руки найманого вбивці. «Страстотерпець» – це той, хто терпить «пристрасті», духовно уподібнюючись Христу лагідністю, подоланням прихильності до життя і до світу, в ім’я любові до Бога і ближніх», – пише о. Іоанн Кологривов. Це і є новий ідеал мучеництва, що відрізнявся від мучеників перших століть християнства, які вмирали на суді язичників, є характерним для руської релігійної свідомості.
    Слід зазначити, що першими руськими канонізованими святими були саме страстотерпці – Борис і Гліб. Про духовну близькість подвигу цих святих говорить тропар князю Ярополку: “...пролиял єси кров твою, якоже сродниці твої і страстотерпці Богоблаженніі: Борис і Гліб. Їх же подвигу ревнуючи благочестно, Господеві, взивал єси усердне: даруй мі кончину, якоже братіям моїм...” Автором тропаря це порівняння було запозичено з «Повісті временних літ» і свідчить про те, що така духовна близькість передбачалася і сучасниками святого князя. Підтвердження цьому ми знаходимо Ярополка на мініатюрі, де він зображений з епітетом “Про Аікаіос”, що означає «праведний». Як свідчить Н. П. Кондаков, цей дуже що рідко зустрічається в іконографії епітет, застосовувався до багатостраждального Іова. Таким чином, страстотерпцем, безневинним страждальцем Ярополк сприймався ще при житті.
    В XI столітті християнська віра вже пустила глибокі корені на Руській землі. Не говорячи про святість монашої, представленої в Печерському монастирі, ми бачимо сонм святих князів. Це або князі-страстотерпці, як Борис і Гліб, або ж князі, прославлені своїм суспільним служінням, як святий Володимир рівноапостольний, що хрестив Русь, відомий справедливим правлінням і поширенням християнської віри і культури серед новонавернених. Культ святих князів на Русі був родинним культом святих королів по всій Європі, з якою зв’язували Русь не тільки економічні і династичні зв’язки, але і спорідненість духовного процесу прийняття Христа.
    Феодальна роздробленість і зв’язані з нею міжусобні війни між братами, племінниками і дядьками, князями і міськими громадами, ускладнені порядком успадкування уділів, що породжували безудільних князів, стала причиною численних політичних злочинів. І дуже часто в цій боротьбі страждали і гинули безневинні і добрі люди, які намагалися не переступати Христових заповідей. Так загинув батько Ярополка Ізяслав, захищаючи свого брата, що вигнав його із Києва, так загинув і сам Ярополк. Як багатостраждальний Іов, що залишився до кінця вірним Господові, святий князь залишив цей бентежний і суєтний світ, щоб сприйняти приготоване Богом царство «люблячим Його».


    Джерело: Православна Волинь.
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com