«У граді Богом береженому граді Києві, святій колисці православної віри і сховищі вітчизняної святині немає досі храму Божого в ім'я святого Рівноапостольного князя Володимира. В даний час, по Високій благочестивішого Государя Імператора волі, передбачено в сьому граді побудувати древньою візантійською архітектурою теплий соборний храм, в ім'я просвітителя Русі святою вірою, на добровільні пожертвування вірних синів Православної церкви». З такими словами звернувся в 1852 році до всього народу православного митрополит Філарет Амфітеатров. Саме йому належала ідея до 900-ліття Хрещення Русі звести на святих київських горах храм-пам'ятник, гідний славних діянь Володимира Великого.Місто Київ тих давніх років лише віддалено нагадувало нашу сьогоднішню столицю. Аж до 60-х років XIX століття Києвом була збережена подоба древнього руського міста з насипними валами, укріпленнями, пустинними площами. Не було тоді ні красивих кам'яних будівель, схожих на палаци, ні зручних мостових, ні промислових споруд, ні тим більше модних магазинів і неонових вогнів на вулицях. Райони, що стали сьогодні центральними, були пустирями, подекуди забудованими скромними міщанськими будиночками. На тому місці, де зараз знаходяться Володимирський собор, Київський Університет і Оперний театр, слалося широке міське поле. Місто, проте, зростало, забудовувалося і швидко міняло свою подобу.
Звернення митрополита, який першим пожертвував 7 тисяч рублів на споруду храму, знайшло відгук в серцях православного люду: за сім років народом було зібрано близько ста тисяч рублів, а Києво-печерська Лавра пожертвувала на будівництво 1 мільйон цегли, виробленої на власному цегельному заводі. 15 червня 1862 року, в день святкування пам'яті князя Володимира, митрополитом Арсенієм була здійснена закладка Володимирського собору. Собор був задуманий в старовізантійському стилі, таким, якими будували храми на Русі за часів князів Володимира і Ярослава. Згідно з первинним проектом, величезний собор повинен був мати вигляд хреста і вінчатися тринадцятьма куполами. Сміливій ідеї не призначено було втілитися: наявних засобів не вистачало, і проект був перероблений. В результаті ми маємо зменшений варіант собору з сімома куполами.
На жаль, собор не вільний від впливів архітектурних смаків свого часу. Зовнішній вигляд Володимирського собору придбав характерні для більшості споруд тих років межі т.з. «Миколаївського» стилю, а від передбачуваного древнього стилю довелося відступити. Спорудження тривало до 1864 року, коли зведені до куполів стіни собору, арки і склепіння раптово дали глибокі тріщини. Роботи були зупинені; для порятунку споруди були потрібні колосальні засоби. Десять років недобудований храм простояв в очікуванні своєї долі. У 1875 по волі Государя Олександра Миколайовича, роботи поновилися; до 1882 року, через 20 років після закладки, будівництво нарешті завершилося. Розписувати Володимирський собор були запрошені кращі майстри свого часу.
Загальна тема живопису собору — «Справи спасіння нашого». Із стін собору на нас дивляться 30 лиць святих подвижників Русі: мучеників, благовірних князів, святих жон, Христа ради юродівтх. «Вся історія руської віри, всі пориви що шукають правди і подвигу духу розказані в цих глибоко національних фігурах», — пишеться в дореволюційній книзі про собор. Іконостас собору зроблений з димчасто-сірого каррарського мармуру — кращого в світі. Надра Каррари, гористої місцевості в італійській провінції Тоскана, породили матеріал для шедеврів Мікеланджело і унікальних за своїм значенням флорентійських соборів. Різноколірні мрамори з Італії, Франції, Бельгії, Росії і Іспанії прикрашають інтер'єр Володимирського собору. З мармуру виконана і мозаїчна підлога храму.
Багате срібне начиння для собору виконувалося на замовлення відомою ювелірною фірмою Хлебникова. 20 серпня 1896 року, через 34 роки після початку будівництва, відбулося довгождане освячення Володимирського собору. На торжествах присутні імператор Микола з дружиною Александрою Федорівною. Освятив храм Високопреосвященний митрополит Іоанникій. Всі учасники робіт, деякі посмертно, нагороджені пам'ятною золотою медаллю роботи професора Прахова.
Володимирський собор відразу привернув увагу сучасників, які одностайно називали його «першим натхненним витвором руського релігійного мистецтва». Отже, величний храм-пам'ятник народжувався за ініціативою Миколи I, будувався в царювання Олександра II і Олександра III, закінчений і освячений був при Миколі II.
Господарі країни рад розпорядилися храмом по-своєму. З 1929 по 1941 рік в соборі розміщувався Музей антирелігійної пропаганди. За ці роки через постійну вогкості фрески і настінні розписи були пошкоджені і знаходилися під загрозою. У роки німецького перебування в соборі відновили службу (перші реставраційні роботи там провелися за ініціативою німецької влади), після війни — закрили; у 60-ті роки знову відновили служби.
Сьогодні в храмі покояться мощі великомучениці Варвари і священномученика Макарія. Мощі святої Варвари привіз до Києва ще князь Святополк. Багато століть вони зберігалися в Михайлівському Золотоверхому монастирі в 500- кілограмовій раці з чистого срібла. Коли в тридцяті роки ХХ століття радянська влада розганяла ченців монастиря, святі мощі були таємно перенесені у Володимирський собор; при цьому дорогоцінна срібна рака таємничо зникла.
Після проголошення незалежності України в церковному житті відбулися великі зміни. Постала Київська патріархія Української Православної Церкви. У 1995 році у Свято-Володимирському храмі відбувся собор Української Православної церкви Київського Патріархату, на якому митрополит Філарет (Денисенко), який понад тридцять років служить у цьому храмі, був обраний Патріархом Руси-України.
Також створено САЙТсобору.
Свято-Володимирський патріарший собор - велична духовна і мистецька пам'ятка українського народу. Він несе нам і нашим нащадкам візію часу, великих і вікопомних подій християнської історії.
Переступивши поріг Свято-Володимирського собору людина потрапляє в особливий світ духовної гармонії, наче піднімається над земними турботами, забуває про буденність життя, веде внутрішній діалог із Богом і святими, діяння яких знайшло відображення у неповторних у своїй красі розписах храму.
Українською перекладено за матеріалами сайту Отрок
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
