Свято шануючи Пресвяту Богородицю "Почаївську", побожний український народ намагався прославляти Її, розносячи по всіх куточках України і світу копії цієї чудотворної ікони. Одна із таких величних копій стараннями прот. Ярослава Ощудляка майже 30 років тому було привезена у селище Брюховичі, що біля м.Львова. З тих пір щороку в Брюховичах 5 серпня відбувається урочисте вшанування пам'яті "Почаївської" ікони Матері Божої.

Кожне євангельське читання повинно утверджувати нашу вiру в Iсуса Христа, Сина Божого, i давати нам настанову, як жити i чим керуватися у цьому грiховному i розбещеному свiтi.
Ось i сьогоднiшнє євангельське читання розповiдає про те, як Iсус Христос пiсля чудесного насичення п'ятьма хлiбами i двома рибинами п'яти тисяч народу наказав апостолам сiсти в човен i переправитися на iнший берег Галилейського озера, а Сам пiднявся на гору помолитися на самотi.

Святий князь Ярослав Мудрий народився в 978 р. і був сином св. рівноапостольного великого князя Володимира і Рогнеди. Близько 1010 року він заснував місто Ярославль і заклав тут перший храм на честь відомого подвижника і борця з язичеством — св. Іллі Пророка. На місці своєї перемоги над печенігами в 1037 р. Ярослав заклав величний Софійський собор по образу Софії Константинопольської, а в 1045 р. по його велінню його син Володимир спорудив Софійський собор в Новгороді. Ярослав залишив про себе пам'ять складанням зведення законів Київської Русі — «Руської правди», яка, доповнена його синами і внуком Володимиром Мономахом, стала правовою основою життя руського народу.

Важко ясно сказати, що ж все-таки переконало Володимира відмовитися від своєї буйної вдачі і прийняти Христову віру. Перші роки свого княження він прямо-таки благістю не відрізнявся, принаймні, літопис охарактеризував його досить розбещеною молодою людиною. Слід, втім, мати на увазі, що літописець свідомо описував Володимира до його звернення в особливо похмурих тонах з метою більш рельєфного представлення величі його етичного перетворення після Хрещення. Як би там не було, як це не рідко трапляється, до 30-ти років чоловік, тим більше пройшовший нелегку військову школу, деколи, озираючись на своє життя, бачить в ньому не зовсім те, чим воно було йому раніше...

Передання говорить, що Пресвята Богородиця заповідала свою Чесну Ризу благочестивій вдові-єврейці з Назарету. Вдова зберегла цей скарб, який з покоління в покоління передавалося дівицям даного роду. У другій половині V століття до Назарета прийшли на поклоніння святим місцям два брати з Візантії. Вони виявили в будинку старезної дівиці-єврейки Ризу Пресвятої Богородиці і перевезли ковчег зі святинею в Царгород. Тут Чесна Риза Божої Матері була урочисто зустрінута Імператором Левом і святителем Геннадієм, Патріархом Константинопольським, і покладена у Влахернську церкву.

Більшості з нас з дитинства знайома історія великого італійського ученого, якого жорстокі інквізитори змусили до публічного зречення від своїх переконань. Галілео Галілею присвячено немало віршів, романів і п'єс. І кожен з читачів і глядачів ставив себе на місце героя і задавався питанням: “А відрікся б я перед лицем таких мук?”. Саме з інквізиційним розслідуванням і пов'язано найбільше число міфів про “мученика науки”, в якого тортурами вирвали зречення, але все таки не змогли зломити. Вінцем міфології є нібито виголошене Галілеєм “Все-таки вона крутиться!”.

Історія має далеко не повні дані про життя святого Михаїла, ще менше - про його боярина Федора. Гадають, що святий Михаїл народився у 1179 році. З дитинства він відзначався благочестям, лагідністю. Юний Михаїл мав слабке здоров'я, але щиру віру. З молодих літ полюбив Бога, був лагідним і милосердним до бідних і уникав мирської слави, яку вважав тоншою від павутини. Надіючись на милість Божу, він у 1186 році попросив молитов у давньоруського подвижника - преподобного Никити Переяславського (пам'ять 24 травня ст.ст.), одержавши від нього посох, видужав.
Пам'ять - 3 жовтня (нов. ст.).

На початку ХІІ ст. майже вся Київська держава вже була християнською. Лише окремі її глухі куточки на північному сході залишалися в руках язичників. Так і земля Муромська, яка входила до складу Чернігівського князівства, ще перебувала в пітьмі язичницьких вірувань. В древні часи там були поселення фінських племен, таких, як мурома, меря і мордва. Із дванадцяти синів рівноапостольного князя Володимира два наймолодших, Борис і Гліб, найпізніше отримали князівські наділи і аж в північно-східних землях. Борису був призначений Ростов, а Глібу — Муром.
Пам'ять Муромської ікони божої Матері - 25 квітня.

Святий Юстин Філософ народився у першому десятилітті II століття у м. Фігавії Неаполі (по-стародавньому Сихемі) від поганських батьків. Він вивчав філософські системи стоїків, перипатетиків, піфагорійців, але не знайшов у них істини. Одним невідомим старцем він був навернений до християнства. Після цього Юстин переходив з місця на місце і захищав християнство. У Римі він мав диспут з циніком Кресцентом. Останній був і винуватцем його мученицької смерті. Юстин постраждав за префекта Юнія Рустіка, приблизно в 165 році.

Святий Климент Римський, згідно з свідоцтвом св. Іринея Ліонського, Євсевія і блаженного Ієроніма, був третім римським єпископом, після Ліна і Анаклета, займав римську кафедру з 12-го року царювання Доміціана до 3-го року правління Траяна, тобто з 92 по 101 роки. Св. Іриней стверджує, що Климент «ще слухав проповідь апостолів, і очі його мали перед собою передання».

Внаслідок прийняття християнства по території Київської Русі поширилися святоотецькі писання, патерики й сказання про діяння святих подвижників Східної Церкви, також оприлюднювалися відомі християнські проповіді, що репрезентували систему релігійно-моральних принципів. На Русі перекладалися проповіді Іоана Золотоустого, Єфрема Сиріна, Василія Великого, Григорія Богослова, Феодора Студита та інших. Особливою любов’ю користувалися богословські теоритичні твори, зокрема „Ліствиця” Іоана Листвичника, і „Богословіє” Іоана Дамаскіна. Слід відзначити, що згадана популярна перекладна література містила багато повчань про піст.

Скільки не проповідували вони, що поклоняються духом Богові — Творцеві неба і землі, приносячи Йому безперервно жертви в своїх молитвах, ідолопоклонники не розуміли цієї мови, запитували про ім'я їх Бога і називали їх безбожниками, оскільки вони не поклонялися жодному з тих богів, які стояли в храмах, не мали у себе жертовників всеспалення, ні жертв кривавих, ні кумирів всіма шанобливих. Після таких упереджень на самі чесноти християн дивилися нечистим оком.