Більшості з нас з дитинства знайома історія великого італійського ученого, якого жорстокі інквізитори змусили до публічного зречення від своїх переконань. Галілео Галілею присвячено немало віршів, романів і п'єс. І кожен з читачів і глядачів ставив себе на місце героя і задавався питанням: “А відрікся б я перед лицем таких мук?”. Саме з інквізиційним розслідуванням і пов'язано найбільше число міфів про “мученика науки”, в якого тортурами вирвали зречення, але все таки не змогли зломити. Вінцем міфології є нібито виголошене Галілеєм “Все-таки вона крутиться!”.
Почнемо з того, що Галілей особисто знав багато видних ієрархів католицької Церкви, і, більш того, був в прекрасних стосунках з ними, у тому числі і з кардиналом Маффео Барберіні, що згодом став Урбаном VIII, під час правління якого і сталося розслідування “справи Галілея”. Мало того, у ряді випадків католицька Церква виявлялася набагато терпимішою до діяльності ученого, чим більшість його колег. На відміну від університетських професорів, які відмовилися визнати, наприклад, існування супутників в Юпітера (про що говорив Галілей) і навіть не спромоглися поглянути в телескоп, не довіряючи якомусь “склу”, папа, на аудієнцію до якого був запрошений Галілео, з великою увагою віднісся до його робіт.
Коли в 1616 році Галілей вперше відкрито спробував привернути увагу до ідей Коперника, йому було вказано на те, що хоча дану теорію і можливо розглядати як цікаву математичну гіпотезу, все ж її не слід залучати до фізичного пояснення світу. Подібної точки зору дотримувалися і більшість учених того часу: науковою вважалася геоцентрична система світу грецького ученого II ст по Р.Х. Птолемея, заснована на фізиці Арістотеля. Іншими словами, власне наукова суперечка (Птолемей – Коперник) була винесена за дужки, що сам учений, безумовно, розумів. Та і навряд чи наукова полеміка привела б до виклику Галілея до Риму і розгляду його справи інквізицією: “дурницями” інквізитори не займалася. І хоча сам Галілей ні на які філософські або – тим більше – богословські відкриття не претендував (у відмінність, наприклад, від Джордано Бруно) а лише прагнув привернути увагу учених до теорії Коперника, в основу конфлікту з Католицькою Церквою лягли саме релігійно-філософські звинувачення, висунуті проти флорентійського вченого.
Ще в 1616 році Галілею було заборонена пропаганда і поширення ідей Коперника. Галілей пообіцяв – не поширювати і не пропагувати. Проте в 1633 році він опублікував книгу “Діалог про дві найголовніші системи світу”, в якій знов замаячила тінь Коперника. Хоча спочатку доля навіть цієї книги могла бути іншою. Папа Урбан VIII був не лише прекрасно обізнаний про підготовлювану працю Галілея, але і обговорював з ученим окремі її положення. І не просто обговорював, а прямо просив свого друга Галілео підкреслити його (папи) знаменитий “богословський” аргумент про неможливість прийти за допомогою науки до точних висновків про будову всесвіту. Папа був упевнений в тому, що будь-яка наукова (астрономічна) теорія є лише гіпотезою і ніяк не може претендувати на більше, адже розуму людини в принципі не дано спіткати таємницю Бога.
Звичайно, Галілей набагато краще за папу розумів кордони сфер компетенції науки і релігії, тому в книзі не було ні применшення науки, ні образи релігії. Проте папа – і небезпідставно: йому ж обіцяли! – відчув себе ображеним. Виходило, що Галілей помилковими обіцянками виманив право на публікацію книги, текст якої явно відрізнявся від благословленого папою. Коли папа викликав Галілея до Риму, той наївно продовжував вважати це непорозумінням і був упевнений в тому, що йому вдасться переконати старого друга. Тому всіляко зволікав свій приїзд, продумувавши аргументацію і, ймовірно, сподіваючись, що ситуація може вирішитися сама собою. Проте Галілей явно переоцінив прихильність папи і, кажучи сучасною мовою, ліберальність і широту його переконань: розпорядження з'явитися до Риму ставали все наполегливішими і жорсткішими.
В той же час, отримавши 1 жовтня 1632 наказ прибути в столицю, Галілей з'явився в Римі лише 13 лютого 1633 року, посилаючись на хворобу. У дужках відмітимо, що це відстрочення не привело до якихось додаткових репресій з боку Церкви.
Після приїзду в Рим Галілео зупинився у свого старого знайомого – посла Тоскани на віллі Медічі. Зайвим говорити, що умови життя в посольстві були далекі від тюремних. Правда, пізніше, коли почалося власне слідство, учений був переведений до Ватикану. Але і там не було жодних “низьких кам'яних зведень”: Галілей займав окремі трикімнатні апартаменти з прислугою і видом на фруктовий сад. Зречення теж ніхто особливо не чекав. В тому сенсі, що в його неминучості ніхто не сумнівався. Включаючи самого Галілея, який із самого початку наполягав на тому, що він аж ніяк не розділяв переконань Коперника! Що, звичайно ж, було неправдою; просто вчений сподівався, що таким чином зможе “надати широкій гласності” ідеї польського ученого.
Отже, Галілей не збирався конфліктувати з Церквою. Просто він вважав, що засудження Коперника – помилка, в основі якої – невірне розмежування сфер компетенції релігії і науки. І тут, звичайно, його позиція була набагато правильніша, ніж позиція Римського престолу. “Я думаю, – писав Галілей в одному з листів, – що авторитет Священного Писання служить тому, щоб переконати людей в тих істинах і положеннях, які необхідні для порятунку їх душі; а оскільки ці істини перевершують кордони людського розуміння, то жодна наука або ж інші засоби, окрім вуст Найсвятішого Духу, що глаголять, не можуть змусити в них увірувати. Але я не вважаю за настільки вже необхідне вірити в те, що сам Бог, Який дав нам відчуття, розуміння і розум, хотів, щоб ми шукали наукові істини лише в тексті Писання, а не за допомогою самої науки; до того ж в тексті його про цього роду істини говориться дуже мало і уривчасто”.
Проте, коли вченому прямо дали зрозуміти, що коперниканство – не далеко найзначніше звинувачення з можливих, що йдеться про серйозны речы, що зачіпають основи віри, Галілей частково усвідомив весь драматизм ситуації. Не виключено, що він пригадав долю Джордано Бруно, який окрім геліоцентризму, що не був єрессю в строгому сенсі слова, відстоював істинність...древньої єгипетській релігії! У питаннях віри сперечатися з інквізицією було небезпечно для здоров'я. Тому, повторюваний, без особливого натиску з боку слідчих Галілео погодився публічно відмовитися від свого вчення.
В той же час, Галілей продовжував намагатися зберегти можливість публікації книги, яку він готовий був переробити, включивши туди необхідну критику Коперника. Схоже, учений все-таки не розумів до кінця ні серйозності звинувачення, ні глибини образи папи. Саме тому завершення справи зажадало від нього підписати і виголосити набагато жорсткіше зречення, яке для нього склали інквізитори. Лещат, правда, жодних не було і бути не могло. За свідченням авторитетного ученого А. Фантолі, “майже всі сучасні дослідники визнають, що загроза тортурами, особливо відносно людини в такому віці, як Галілей, була не чим іншим, як чистою формальністю. У Римі украй рідко удавалися до тортур. В разі Галілея загроза обмежилася territio verbalis, тобто лише усною формою. У інших випадках існувала можливість дійти і до territio realis, тобто аж до демонстрації знарядь тортур”. Але не більш того.
Що ж до вироку Галілею, то хоча він і був жорстким з точки зору можливості подальшого поширення ученим своїх поглядів, жодних фізичних покарань не застосовувалося: наступного дня після оголошення вироку “тюремне перебування” замінили перебуванням на території вже відомого посольства Тоскани. А ще через тиждень вченому дозволили виїхати в Сієнну, де він повинен був знаходитися під домашнім арештом в резиденції свого давнього друга, архієпископа Пікколоміні. Як епітимія (покарання), за рішенням суду, Галілей повинен був протягом двох місяців щодня читати сім покаянних псалмів. Після закінчення шести місяців папа Урбан VIII дозволив Галілею повернутися на свою віллу в околицях Флоренції і жити там в самоті.
А в лютому 1638 року ученому було дозволено переїхати в його будинок у Флоренції – для лікування. Там Галілей мирно почив в 1642 році. Правда, наукове спілкування до кінця життя було обмежене: Рим не прощав образ.
А суперечки з приводу сфер компетенції релігії і науки не затихають до цих пір...
Українською мовою перекладено за матеріалами сайтуПравослав'я і світ
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
Почнемо з того, що Галілей особисто знав багато видних ієрархів католицької Церкви, і, більш того, був в прекрасних стосунках з ними, у тому числі і з кардиналом Маффео Барберіні, що згодом став Урбаном VIII, під час правління якого і сталося розслідування “справи Галілея”. Мало того, у ряді випадків католицька Церква виявлялася набагато терпимішою до діяльності ученого, чим більшість його колег. На відміну від університетських професорів, які відмовилися визнати, наприклад, існування супутників в Юпітера (про що говорив Галілей) і навіть не спромоглися поглянути в телескоп, не довіряючи якомусь “склу”, папа, на аудієнцію до якого був запрошений Галілео, з великою увагою віднісся до його робіт.
Коли в 1616 році Галілей вперше відкрито спробував привернути увагу до ідей Коперника, йому було вказано на те, що хоча дану теорію і можливо розглядати як цікаву математичну гіпотезу, все ж її не слід залучати до фізичного пояснення світу. Подібної точки зору дотримувалися і більшість учених того часу: науковою вважалася геоцентрична система світу грецького ученого II ст по Р.Х. Птолемея, заснована на фізиці Арістотеля. Іншими словами, власне наукова суперечка (Птолемей – Коперник) була винесена за дужки, що сам учений, безумовно, розумів. Та і навряд чи наукова полеміка привела б до виклику Галілея до Риму і розгляду його справи інквізицією: “дурницями” інквізитори не займалася. І хоча сам Галілей ні на які філософські або – тим більше – богословські відкриття не претендував (у відмінність, наприклад, від Джордано Бруно) а лише прагнув привернути увагу учених до теорії Коперника, в основу конфлікту з Католицькою Церквою лягли саме релігійно-філософські звинувачення, висунуті проти флорентійського вченого.
Ще в 1616 році Галілею було заборонена пропаганда і поширення ідей Коперника. Галілей пообіцяв – не поширювати і не пропагувати. Проте в 1633 році він опублікував книгу “Діалог про дві найголовніші системи світу”, в якій знов замаячила тінь Коперника. Хоча спочатку доля навіть цієї книги могла бути іншою. Папа Урбан VIII був не лише прекрасно обізнаний про підготовлювану працю Галілея, але і обговорював з ученим окремі її положення. І не просто обговорював, а прямо просив свого друга Галілео підкреслити його (папи) знаменитий “богословський” аргумент про неможливість прийти за допомогою науки до точних висновків про будову всесвіту. Папа був упевнений в тому, що будь-яка наукова (астрономічна) теорія є лише гіпотезою і ніяк не може претендувати на більше, адже розуму людини в принципі не дано спіткати таємницю Бога.
Звичайно, Галілей набагато краще за папу розумів кордони сфер компетенції науки і релігії, тому в книзі не було ні применшення науки, ні образи релігії. Проте папа – і небезпідставно: йому ж обіцяли! – відчув себе ображеним. Виходило, що Галілей помилковими обіцянками виманив право на публікацію книги, текст якої явно відрізнявся від благословленого папою. Коли папа викликав Галілея до Риму, той наївно продовжував вважати це непорозумінням і був упевнений в тому, що йому вдасться переконати старого друга. Тому всіляко зволікав свій приїзд, продумувавши аргументацію і, ймовірно, сподіваючись, що ситуація може вирішитися сама собою. Проте Галілей явно переоцінив прихильність папи і, кажучи сучасною мовою, ліберальність і широту його переконань: розпорядження з'явитися до Риму ставали все наполегливішими і жорсткішими.
В той же час, отримавши 1 жовтня 1632 наказ прибути в столицю, Галілей з'явився в Римі лише 13 лютого 1633 року, посилаючись на хворобу. У дужках відмітимо, що це відстрочення не привело до якихось додаткових репресій з боку Церкви.
Після приїзду в Рим Галілео зупинився у свого старого знайомого – посла Тоскани на віллі Медічі. Зайвим говорити, що умови життя в посольстві були далекі від тюремних. Правда, пізніше, коли почалося власне слідство, учений був переведений до Ватикану. Але і там не було жодних “низьких кам'яних зведень”: Галілей займав окремі трикімнатні апартаменти з прислугою і видом на фруктовий сад. Зречення теж ніхто особливо не чекав. В тому сенсі, що в його неминучості ніхто не сумнівався. Включаючи самого Галілея, який із самого початку наполягав на тому, що він аж ніяк не розділяв переконань Коперника! Що, звичайно ж, було неправдою; просто вчений сподівався, що таким чином зможе “надати широкій гласності” ідеї польського ученого.
Отже, Галілей не збирався конфліктувати з Церквою. Просто він вважав, що засудження Коперника – помилка, в основі якої – невірне розмежування сфер компетенції релігії і науки. І тут, звичайно, його позиція була набагато правильніша, ніж позиція Римського престолу. “Я думаю, – писав Галілей в одному з листів, – що авторитет Священного Писання служить тому, щоб переконати людей в тих істинах і положеннях, які необхідні для порятунку їх душі; а оскільки ці істини перевершують кордони людського розуміння, то жодна наука або ж інші засоби, окрім вуст Найсвятішого Духу, що глаголять, не можуть змусити в них увірувати. Але я не вважаю за настільки вже необхідне вірити в те, що сам Бог, Який дав нам відчуття, розуміння і розум, хотів, щоб ми шукали наукові істини лише в тексті Писання, а не за допомогою самої науки; до того ж в тексті його про цього роду істини говориться дуже мало і уривчасто”.
Проте, коли вченому прямо дали зрозуміти, що коперниканство – не далеко найзначніше звинувачення з можливих, що йдеться про серйозны речы, що зачіпають основи віри, Галілей частково усвідомив весь драматизм ситуації. Не виключено, що він пригадав долю Джордано Бруно, який окрім геліоцентризму, що не був єрессю в строгому сенсі слова, відстоював істинність...древньої єгипетській релігії! У питаннях віри сперечатися з інквізицією було небезпечно для здоров'я. Тому, повторюваний, без особливого натиску з боку слідчих Галілео погодився публічно відмовитися від свого вчення.
В той же час, Галілей продовжував намагатися зберегти можливість публікації книги, яку він готовий був переробити, включивши туди необхідну критику Коперника. Схоже, учений все-таки не розумів до кінця ні серйозності звинувачення, ні глибини образи папи. Саме тому завершення справи зажадало від нього підписати і виголосити набагато жорсткіше зречення, яке для нього склали інквізитори. Лещат, правда, жодних не було і бути не могло. За свідченням авторитетного ученого А. Фантолі, “майже всі сучасні дослідники визнають, що загроза тортурами, особливо відносно людини в такому віці, як Галілей, була не чим іншим, як чистою формальністю. У Римі украй рідко удавалися до тортур. В разі Галілея загроза обмежилася territio verbalis, тобто лише усною формою. У інших випадках існувала можливість дійти і до territio realis, тобто аж до демонстрації знарядь тортур”. Але не більш того.
Що ж до вироку Галілею, то хоча він і був жорстким з точки зору можливості подальшого поширення ученим своїх поглядів, жодних фізичних покарань не застосовувалося: наступного дня після оголошення вироку “тюремне перебування” замінили перебуванням на території вже відомого посольства Тоскани. А ще через тиждень вченому дозволили виїхати в Сієнну, де він повинен був знаходитися під домашнім арештом в резиденції свого давнього друга, архієпископа Пікколоміні. Як епітимія (покарання), за рішенням суду, Галілей повинен був протягом двох місяців щодня читати сім покаянних псалмів. Після закінчення шести місяців папа Урбан VIII дозволив Галілею повернутися на свою віллу в околицях Флоренції і жити там в самоті.
А в лютому 1638 року ученому було дозволено переїхати в його будинок у Флоренції – для лікування. Там Галілей мирно почив в 1642 році. Правда, наукове спілкування до кінця життя було обмежене: Рим не прощав образ.
А суперечки з приводу сфер компетенції релігії і науки не затихають до цих пір...
Українською мовою перекладено за матеріалами сайтуПравослав'я і світ
Джерело: Сайт ХРАМУ ВСІХ УКРАЇНСЬКИХ СВЯТИХ і Львівського молодіжного православного братства "Нев'янучий цвіт"
