Увійти за допомогою:
Слідкуйте за нами:
Розділи новин
  • Нові публікації
  • Коментують
  • Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
    Історія Благовіщення Пресвятої Діви Марії Про свято Благовіщення…
  • Неділя 2-га Великого посту
    Євангельське читання Проповідь патріарха Філарета Проповідь…
  • ТИЖНІ ВЕЛИКОГО ПОСТУ
    У другу неділю Великого посту звершується пам'ять св. Григорія…
  • Сценарій вертепу "Божі пастушки"
    Дійові особи: 4 Пастушки, і Ангел. (Пастушки й Ангел входять на…
  • Преподобний Порфирій Кавсокалівіт
    Житіє старця Чудеса святого Цитати та поради преподобного (частина…
  • Популярне
  • Благовіщення Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії
    Історія Благовіщення Пресвятої Діви Марії Про свято Благовіщення…
  • Опитування
    Коли Ти святкуєш Жіночий день?
    у Неділю жінок-мироносиць
    8 березня
    • Хмаринка теґів
    • Календар
    • Архів
    «    Квітень 2019    »
    ПнВтСрЧтПтСбНд
    1
    2
    3
    4
    5
    6
    7
    8
    9
    10
    11
    12
    13
    14
    15
    16
    17
    18
    19
    20
    21
    22
    23
    24
    25
    26
    27
    28
    29
    30
     
    Квітень 2019 (1)
    Березень 2019 (2)
    Грудень 2018 (2)
    Листопад 2018 (1)
    Жовтень 2018 (1)
    Серпень 2018 (1)

    Знайшли помилку?

    Виділіть слова з помилкою і натисніть Ctrl + Enter

    Про засудження і страту Ісуса Христа в юридичному контексті

    Про засудження і страту Ісуса Христа в юридичному контекстіНайганебніший судовий процес

    ЗДАЄТЬСЯ, в історії не було жодного судового процесу, який став би таким відомим. Чотири біблійні книги, Євангелія, детально описують, як арештували, судили і стратили Ісуса Христа. Чому нас мають цікавити ці події? На це є принаймні три причини. По-перше, Ісус наказав своїм послідовникам відзначати день його смерті, до якої призвів цей судовий процес. По-друге, варто перевірити, чи звинувачення проти Ісуса були правдиві. І по-третє, Ісусова добровільна смерть має важливе значення для нас і може вплинути на наше майбутнє (Луки 22:19; Івана 6:40).

    За часів Ісуса у Палестині правили римляни. Вони дозволили юдейським релігійним провідникам вирішувати судові справи згідно з юдейським законом. Однак римляни, очевидно, не дали їм права страчувати злочинців. Тому Ісуса судили юдеї, а стратили римляни. Проповідування Ісуса так сколихнуло релігійну систему того часу, що ті, хто її підтримував, прагнули його смерті. А втім, ці люди хотіли зробити свою темну справу, прикрившись законом. Один професор права назвав суд над Ісусом «найогиднішим злочином у судовій практиці»*.

    Грубі порушення закону
    Закон, який ізраїльтяни отримали через Мойсея, названо «найбільш продуманою і дивовижною правовою системою, яка будь-коли існувала». Однак за днів Ісуса педантичні рабини, які дотримувалися букви закону, додали до нього чимало своїх правил. Пізніше деякі з цих правил увійшли до Талмуду. (Дивіться супровідну інформацію «Закони юдеїв у перших століттях нашої ери», сторінка 20). Чи судовий процес над Ісусом відповідав біблійним вимогам і правилам рабинів?

    Законною підставою для арешту було свідчення двох свідків перед судом про конкретний злочин. Їхні свідчення мали узгоджуватися між собою. Чи так було у випадку з Ісусом? У той час в Палестині юдей, котрий вважав, що було порушено закон, приносив скаргу до суду. Її розглядали на звичайних засіданнях. Суд не міг виступати в ролі обвинувача, він лише розслідував подану скаргу. Висувати звинувачення могли тільки свідки гаданого злочину. Судовий процес починався, коли узгоджувались свідчення щонайменше двох свідків у цій справі. На основі їхніх показань висували обвинувачення, яке було підставою для арешту. Свідчень лише одного свідка було недостатньо для початку судової справи (Повторення Закону 19:15). У випадку з Ісусом юдейські провідники «шукали нагоди», щоб позбутися його. І як тільки з’явилася «зручна нагода» — уночі, «коли поблизу не було натовпу»,— вони заарештували Ісуса (Луки 22:2, 5, 6, 53).

    Ісуса взяли під варту, хоча проти нього не було висунуто жодних звинувачень. Священики і члени Синедріону, юдейського верховного суду, почали шукати свідків лише після його арешту (Матвія 26:59). Але вони не могли знайти двох осіб, чиї слова узгоджувалися б між собою. І взагалі, шукати свідків не було справою суддів. «Судити людину, особливо коли від цього залежить її життя, не з’ясувавши перед тим, який злочин їй інкримінують, справедливо вважається грубим порушенням закону»,— каже адвокат та історик А. Тейлор-Іннес.

    Змовники, які схопили Ісуса, повели його до дому колишнього первосвященика Анни. Він почав допитувати Ісуса (Луки 22:54; Івана 18:12, 13). Анна знехтував правилом, згідно з яким розглядати обвинувачення у злочині, що карається смертю, можна було лише вдень. Більш того, з’ясовування будь-яких фактів мало відбуватись відкрито, а не за зачиненими дверима. Знаючи, що допит Анни був незаконним, Ісус сказав: «Чому ж ти розпитуєш мене? Запитай тих, хто чув мої слова. Вони знають, що́ я казав» (Івана 18:21). Анна мав розпитувати свідків, а не підсудного. Ісусове зауваження мало б спонукати чесного суддю дотриматись законної процедури, але Анну зовсім не цікавило правосуддя.

    За таку відповідь вартовий вдарив Ісуса по щоці. Це було не єдине насилля, яке вчинили над ним тієї ночі (Луки 22:63; Івана 18:22). У законі стосовно міст сховища, записаному у 35-му розділі біблійної книги Числа, сказано, що обвинуваченому мали забезпечити захист від насилля, доки не буде доведено його провину. Такий захист мали надати також Ісусу.

    Від дому Анни Ісуса повели до первосвященика Кайяфи, де продовжилося незаконне нічне слідство (Луки 22:54; Івана 18:24). Тут, нехтуючи всіма принципами справедливості, священики шукали, «хто б міг висунути проти Ісуса фальшиві обвинувачення, бо хотіли стратити його». Однак їм так і не вдалося знайти двох свідків, які б говорили те саме (Матвія 26:59; Марка 14:56—59). Тож первосвященик спробував знайти зачіпку в словах Ісуса. Кайяфа запитав: «Ти нічого не хочеш сказати у відповідь? Чуєш, що́ вони свідчать проти тебе?» (Марка 14:60). Такий прийом був відвертим нахабством. «Ставити запитання підсудному і на основі його відповіді висувати звинувачення є відвертим порушенням принципів судочинства»,— зазначає Тейлор Іннес.

    Нарешті обвинувачі Ісуса знайшли те, що шукали. Кайяфа запитав: «Ти справді Христос, Син Благословенного?» Ісус відповів: «Я. І ви побачите Сина людського, який сидітиме праворуч від Могутнього і йтиме з небесними хмарами». Священики розцінили цю відповідь як богозневагу, і «всі вони почали проголошувати Ісуса винним та казати, що він заслуговує смерті»* (Марка 14:61—64).

    Згідно з Законом Мойсея, судовий розгляд мав відбуватись прилюдно (Повторення Закону 16:18; 22:24; Рут 4:1). А суд над Ісусом був таємний. Ніхто не намагався виступити на його захист, та й цього нікому не дозволили б. Ніхто навіть не розглядав суті Ісусового твердження про те, що він Месія. Ісус не мав можливості покликати свідків, які свідчили б на його користь. Не було й звичного голосування суддів, яке вирішувало, винен підсудний чи ні.

    Перед Пилатом

    Юдеї, очевидно, не мали права страчувати Ісуса, тож вони повели його до Понтія Пилата, римського намісника. Пилат відразу запитав: «У чому ви звинувачуєте цього чоловіка?» Юдеї добре розуміли, що для Пилата фальшиве звинувачення Ісуса у богозневазі — порожній звук. Вони хотіли, аби він виніс Ісусу вирок без судового слідства, тому сказали: «Якби він не був злочинцем, ми б його до тебе не привели» (Івана 18:29, 30). Проте Пилат відкинув цей аргумент, і вони були змушені шукати інше звинувачення. Юдеї заявили: «Цей чоловік баламутить наш народ, забороняє платити податки кесарю і говорить про себе, що він Христос, цар» (Луки 23:2). Отже із звинувачення у богозневазі вони хитро переключилися на звинувачення у державній зраді.

    Заява, ніби Ісус «забороняє платити податки», була безпідставною. Обвинувачі добре це знали, адже Ісус вчив якраз навпаки (Матвія 22:15—22). Якщо говорити про звинувачення у тому, ніби Ісус зробив себе царем, то Пилат відразу побачив, що цей чоловік не загрожував Риму. «Я не бачу за ним жодної вини»,— сказав Пилат (Івана 18:38). Такого погляду він тримався до кінця судового процесу.
    Пилат намагався відпустити Ісуса за юдейським звичаєм звільняти когось із засуджених у свято Пасхи. Однак зрештою він відпустив Варавву, заколотника і вбивцю (Луки 23:18, 19; Івана 18:39, 40).

    Намісник ще раз спробував звільнити Ісуса. Цього разу він хотів зробити це завдяки компромісу. Пилат наказав воїнам одягнути на Ісуса пурпурну мантію і покласти йому на голову терновий вінок, наче корону. Воїни били й сікли Ісуса, насміхаючись з нього. Пилат знову визнав Ісуса невинним. Своїми діями він ніби хотів сказати: «Може, цього вам достатньо, священики?» Можливо, Пилат сподівався, що, побачивши побитого чоловіка, якого жорстоко покарали римляни, вони вгамують свою жагу помсти або виявлять співчуття (Луки 23:22). Але цього не сталося.

    «Пилат і далі шукав можливості відпустити Ісуса, але юдеї кричали: “Якщо відпустиш його, ти не друг кесарю. Адже кожен, хто видає себе за царя, виступає проти кесаря”» (Івана 19:12). У той час цезарем був Тиберій. Цей імператор страчував кожного, кого вважав нелояльним, навіть високопоставлених урядовців. Пилат уже роздратував юдеїв, тому не хотів подальшого тертя, тим більше не хотів бути звинуваченим у невірності імператору. У словах натовпу Пилат вловив погрозу і налякався. Піддавшись тиску, він наказав стратити невинного чоловіка, Ісуса (Івана 19:16).

    Висновок правознавців

    Розповідь з Євангелій про суд над Ісусом аналізувало чимало правознавців. Вони дійшли висновку, що цей суд був фальшивим і вкрай несправедливим. Один юрист написав: «Те, що цей судовий процес почався уночі і вже на ранок закінчився винесенням вироку, було порушенням процедур і правил, викладених у законі євреїв, а також порушенням принципів правосуддя». А ось слова професора права: «У цьому процесі було стільки незаконних дій і грубих порушень, що рішення суду — це ніщо інше, як судове убивство».

    Ісус був невинний. Він розумів, що має померти задля спасіння слухняних Богу людей (Матвія 20:28). Він настільки сильно любив справедливість, що з готовністю стерпів найбільш кричущу несправедливість. Ісус зробив це заради нас, грішних людей. Таке ніколи не слід забувати.

    [Примітки]
    Вартим осуду є те, що церкви християнського світу використали євангельські розповіді про Ісусову смерть, аби розпалити антисемітську пропаганду. Така думка навіть не закрадалась у розуми чотирьох укладачів Євангелій, які самі були євреями.

    Богозневага включає нешанобливе вживання Божого імені і зазіхання на владу, яка належить лише Богу. Обвинувачі Ісуса не навели жодного доказу його причетності до цього злочину.

    Закони юдеїв у перших століттях нашої ери
    Юдейська усна традиція дуже стародавня і сформувалася задовго до того, як була записана в перші століття нашої ери. Ось кілька правил з неї.
    У справі, за якою підсудного могли покарати смертю, спочатку слухали доводи на його захист.
    Судді мали докласти всіх зусиль, щоб врятувати обвинуваченого.
    Судді могли наводити докази на користь підсудного, але не проти нього.
    Свідків попереджали про велику відповідальність, яку вони несли.
    Свідків розпитували кожного окремо, не в присутності інших свідків.
    Свідчення мали узгоджуватись у всіх важливих пунктах: дата, місце, час гаданого злочину та інше.
    Судову справу, за якою підсудного могли покарати смертю, мали розглядати вдень і завершити її розгляд теж мали вдень.
    Судову справу, за якою підсудного могли покарати смертю, не можна було розглядати напередодні суботи або свята.
    Розгляд судової справи, за якою підсудного могли покарати смертю, дозволялося розпочати і закінчити в той самий день за умови, що рішення було на користь підсудного; якщо рішення було несприятливим, то суд мали закінчити лише наступного дня, в який оголошували і виконували вирок.
    Справу, за якою підсудного могли покарати смертю, розглядало щонайменше 23 судді.
    Судді по черзі, починаючи від наймолодшого, голосували за виправдання чи засудження підсудного; книжники записували слова тих, хто виступав за виправдання і тих, хто голосував за визнання винним.
    Щоб виправдати підсудного, достатня була перевага лише в один голос на його користь, а щоб засудити, потрібна була перевага у два голоси проти нього; якщо результат голосування був не на користь підсудного з перевагою лише в один голос, то кликали ще двох суддів, аж поки було винесене законне рішення.
    Якщо жоден суддя не виступав на захист підсудного, то обвинувальний вирок не був правомірним; одноголосний вирок винності «свідчив про змову».
    Порушення у судовому процесі проти Ісуса
    Суд не слухав жодних доводів і свідчень на користь Ісуса.
    Ніхто з суддів не намагався захистити Ісуса; вони були його ворогами.
    Священики шукали фальшивих свідків, аби засудити Ісуса на смерть.
    Справу розглядали вночі за закритими дверима.
    Судовий процес розпочали і закінчили в один день та ще й напередодні свята.
    Не існувало офіційного обвинувачення, яке давало підставу для арешту Ісуса.
    Твердження Ісуса, що він Месія, назвали «богозневагою», але ніхто не досліджував, чи таке звинувачення обґрунтоване.
    Обвинувачення було змінено, коли справа дійшла до Пилата.
    Звинувачення проти Ісуса були фальшиві.
    Пилат визнав Ісуса невинним, але все-таки стратив його.

    Вина свідків у вчиненні вбивства
    У юдейських судах перед тим, як вислухати свідків у справі, за якою людину могли покарати смертю, їм давали таку пересторогу:
    «Можливо, ваші свідчення ґрунтуються на припущенні, чутках або словах, які один свідок говорив іншому; або ви думаєте: “Ми дізнались про це від надійної людини”. Можливо, ви не знаєте, що в кінці ми будемо розпитувати вас, ретельно перевіряючи ваші слова. Ви маєте знати, що закони, котрими керуються при розгляді майнової справи, відрізняються від законів, котрими керуються при розгляді справи, за якою людину можуть покарати смертю. У майновій справі підсудний платить гроші і так спокутує свою провину. У справі, за якою можуть покарати смертю, вина за кров людини [невинно засудженої] і за кров її ненароджених нащадків лягає на свідка [фальшивого] до кінця днів» (Вавилонський Талмуд, Санхедрін, 37а).
    Якщо підсудного визнавали винним, свідки мали виконувати вирок (Левит 24:14; Повторення Закону 17:6, 7).

    Христина Ган
    Сподобалося? Розкажи друзям:
    • Коментарі (0)
    • Вконтакті
    • Facebook
    • Довідка
    Бажаєте висловитися?

    Рекомендуємо Вам авторизуватися, в цьому випадку ви зможете підписатися на коментарі до статей і бачити інформацію, приховану від анонімних відвідувачів.

    Без реєстрації на сайті, ви можете залишати коментарі через спеціальні плагіни.
    Вкладка Коментарі - стандартна форма сайту Hram.Lviv.UA
    Вкладка ВКонтакті - дозволяє опублікувати відгук через vk.com
    Вкладка Facebook - дозволяє опублікувати відгук через Facebook.com