Фарисеї ж,що стояли до цих пір на деякій відстані, зібралися разом і підійшли ближче до Ісуса Христа, але запитувати Його про щось не зважувались. Тоді Ісус Христос Сам, звернувшись до фарисеїв, запитав їх: "Що ви думаєте про Христа? Чий Він Син?" Фарисеї ж одразу відповіли Йому: "Давидів".
Слово "син" означало у євреїв не лише сина у власнім сенсі, але й нащадка; тому вислів "Син Давидів" означає – нащадок Давидів.
Ісус Христос знову запитав: "То як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: "сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх?" Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?
І ніхто не зміг відповісти ні слова. Фарисеї, розуміючи Писання не за духом та істиною, не розуміли, що Христос як Боголюдина – нащадок Давидів лише тілом Своїм, а за Божеством Своїм Він був завжди, бо Він – Син Божий, від віку Сущий.
З того дня ніхто вже не смів запитувати Його.
Ось так було посоромлено вчену гордість людську перед Божественною премудрістю Спасителя. І безліч людей з насолодою слухали Його.
(Див.: Мф 22, 41–46; 23; Мк 12, 35–40; Лк 20, 41–47).
Тоді Ісус Христос звернувся до учеників Своїх і народу і в грізній промові привселюдно викрив лицемірство фарисеїв та книжників і провістив їм велике горе.
Ісус Христос зі скорботою говорив: "Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти...
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м'яти, кропу і кмина, а облишили те, що є найважливіше в Законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте!" (Тобто, що вони пильнують за дрібницями, а важливе випускають з уваги).
Це було останнє настановлення Господа, остання спроба спасти їх від страшного осуду. Та на їхніх обличчях не було каяття, а була прихована злоба проти Спасителя.
(Див.: Мф 23, 13–28).
ЗАКОН БОЖИЙ
Слово "син" означало у євреїв не лише сина у власнім сенсі, але й нащадка; тому вислів "Син Давидів" означає – нащадок Давидів.
Ісус Христос знову запитав: "То як же Давид, у Дусі Божому, зве Його Господом, кажучи: "сказав Господь Господеві моєму: сиди праворуч Мене, доки покладу ворогів Твоїх підніжжям ніг Твоїх?" Отже, якщо Давид зве Його Господом, то як же Він син йому?
І ніхто не зміг відповісти ні слова. Фарисеї, розуміючи Писання не за духом та істиною, не розуміли, що Христос як Боголюдина – нащадок Давидів лише тілом Своїм, а за Божеством Своїм Він був завжди, бо Він – Син Божий, від віку Сущий.
З того дня ніхто вже не смів запитувати Його.
Ось так було посоромлено вчену гордість людську перед Божественною премудрістю Спасителя. І безліч людей з насолодою слухали Його.
(Див.: Мф 22, 41–46; 23; Мк 12, 35–40; Лк 20, 41–47).
Тоді Ісус Христос звернувся до учеників Своїх і народу і в грізній промові привселюдно викрив лицемірство фарисеїв та книжників і провістив їм велике горе.
Ісус Христос зі скорботою говорив: "Горе вам, книжники і фарисеї, лицеміри, що зачиняєте Царство Небесне перед людьми, бо ви і самі не входите, і тим, хто входить, не даєте увійти...
Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, що даєте десятину з м'яти, кропу і кмина, а облишили те, що є найважливіше в Законі: суд, милість і віру; це належало робити, і того не залишати. Вожді сліпі, що відціджуєте комара, а верблюда поглинаєте!" (Тобто, що вони пильнують за дрібницями, а важливе випускають з уваги).
Це було останнє настановлення Господа, остання спроба спасти їх від страшного осуду. Та на їхніх обличчях не було каяття, а була прихована злоба проти Спасителя.
(Див.: Мф 23, 13–28).
ЗАКОН БОЖИЙ
